Глава 13

 Христина

 Наступний тиждень пройшов без усіляких змін. Університет, тренування і дім. Це все куди я ходила, але так як сьогодні неділя, ми з Лізою йдемо в кіно, а потім у боулінг. Тому після університету я пішла додому і  так як до нашої зустрічі з подругою лишилося дві години, я вирішила сісти за домашнє завдання, бо його в мене купа. 
Зробивши приблизно половину, я помітила що лишилося півгодини. Тому чимдуж побігла до шафи з одягом і відчинивши її, почала роздивлятися одяг. Але через брак часу, мені довелося брати те що перше потрапило до рук, а саме - чорна футболка з малюнком по середині, темні джинси і чорні кросівки. Волосся я зав'язала в тугий високий хвіст, а макіяж не робила, лише вуста бордового кольору. Пальто накинула зверху на футболку і швидко схопивши рюкзак, вийшла з квартири. На сходовому майданчику, я випадково врізалася в якогось хлопця, але швидко пробурмотіла щось на кшталт: "Вибачте, пробачте!" І пішла далі. Так вийшло, що я запізнилася на 3 хвилини, тому по виразу обличчя Лізи було видно що це їй не подобається.
- Привіт, вибач - одразу пробурмотіла я, а подруга лише обійняла мене.
- Привіт, все добре, я злюся бо побачивши тебе в кросівках, зрозуміла що я не те взуття взула - пояснила дівчина, я одразу опустила голову, на Лізі були босоніжки, але я не бачу в цьому проблеми.
- А що такого проблемного в босоніжках? - запитала я, коли ми заходили в кінотеатр. Зараз ми маємо курити квитки, а потім попкорн.
- Ну в боулінгу в них ж буде не зручно - відповіла дівчина.
- Чому це? Там видають взуття, а це ти знімаєш - заспокоїла я подругу, а потім звернулася до продавця який продавав квитки, - Нам два квитки на ось цей фільм, - сказала я і показала на екран, - Чотирнадцятий ряд, двадцяте і дев'ятнадцяте місце.
- Тримайте - привітно відповів хлопець і простягнув мені квитки, я взяла їх і поклала гроші.
- Тепер попкорн - звернулася я до Діди і взяла її під руку, так ми пішли в інший кінець кінотеатру.
- Ти який будеш? - поцікавилася Ліда, коли ми вже стояли в черзі за попкорном.
- Сирний середній, а ти? - запитала у відповідь я і почала діставати гроші.
- Солоний середній - мовила Ліза.
 Я швидко замовила попкорн і заплатила за нього. До фільму лишилося парк хвилин, тому ми вже зайшли до зали і сіли за наші місця. Людей було доволі багато, звісно, бо сьогодні прем'єра цього фільму. Це такий собі комедійно-романтично-фантастичний фільм. Я не велика фанатка такого типу фільмів, але Ліза запевнила мене що буде цікаво, тому я не сперечалася з нею. До зали все заходили і заходили люди й тут раптом вимкнули світло, я подумала що почався фільм, але на екрані всього лиш була реклама.
- Ненавиджу реклами - сказала я Лізі, вона кивнула і я помітила, що дівчина все почала наминати попкорн, але я почну лише тоді коли почнеться фільм. 
- Я також, особливо коли тебе чекає цікавезний фільм - погодилася вона. 
 Нарешті фільм почався і я повністю "залипла" на ньому. Сюжет такий цікавий, а головний герой просто красень. Фільм і справді мені сподобався, поки ми йшли в інший торгівельний центр, де знаходиться зал боулінгу, Ліза ділилася враженнями про фільм, так само як і я. 
- А в кінці це взагалі. Мені було страшнувато, бо я боюся крові - ділилася враженнями Ліза.
- Я не боюся крові, але мені було не приємно дивитися на те, як ріжуть людину - зізналася я і скривилася від цих спогадів. 
- Так, це було жахливо - погодилася Ліза і раптом завмерла.
- Що трапилося? - схвильовано спитала я, Ліза обернулася до мене і промовила ледве чутно, немов зовсім без голосу.
- Це той хлопець, який мені подобається - все що вона змогла мені сказати, перед  тим як до нас підійшов цей хлопець.
- Привіт, Ліз, як ти? Це твоя подруга? - привітно запитав він і посміхнувся подрузі.
- Привіт, так це Христина, а це мій друг Єгор - познайомила нас подруга, я привітно всміхнулася Єгору. Він був хлопець високий, видно з накачаним тілом, голубими очима і темним волоссям. 
- Приємно познайомитися - сказала я.
- Мені також, зараз я маю йти, але Ліза ми ще обов'язково зустрінемося - загадково мовив Єгор і підморгнувши Лізі, пішов повз нас.
- Він гарний, впевнена у вас все вийде - посміхнулася я подрузі, вона так зацікавлено і закохано дивилася на спину Єгора, що мені щиро хочеться аби подруга була щаслива.
- Так, він просто чудовий, як думаєш коли він мені зателефонує чи напише? Можливо сьогодні чи завтра? - почала тараторити подруга, а я всміхнулася тому що так рада за Лізу.
 Ми зайшли в торгівельний центр і підійнялися на третій поверх ліфтом. Повернувши направо, ми зайшли в зал там вже було багато людей. Нас дали взуття і сказали скільки ми маємо часу, а саме дві години. Наша дорожка була під номером 14. Підійшовши, я помітила що поряд на 15-ій дорожці були три хлопці, як же я була здивовано коли побачила хто це. 
- Що ви тут робите? - зацікавлено запитала я у них, вони обернулися і застигли шоковано.
- У нас теж саме питання - відповів Даня.
- А хто це? Ну окрім Єгора - поцікавилася подруга.
- Даня, той що подобається мені, Ваня його брат - пояснила я Лізі.
- Дівчата, а давайте об'єднаємо наші доріжки і позмагаємося - запропонував Єгор і поклав руку на плече Лізи, а вона одразу почала світитися від щастя.
- Давайте - сказали ми всі одночасно і Ваня пішов до адміністрації просити про об'єднання доріг.
- Я радий, що ми тут зустрілися - прошепотів мені на вухо Даня, він чого я ледь не розтанула.
- Я також, чесно я не знала що ви тут теж будете - мовила я, але на зло мій голос зірвався, бо моє серце надто сильно билося, коли Даня стояв так близько поряд.
- А давайте об'днаємось в команди? - запропонував Ваня, який повернувся, Даня чомусь одразу відійшов від мене. 
- Давайте, я з Лізою, а ви втрьох радом - погодився Єгор, всі були згодні з ним, тому ми почали гру.
 Гра йшла чудово, а особливо коли ми з Даньою опинялися поруч або він торкався моєї руки. Це було просто ідеально. Але Ваня весь час косо дивився на нас, коли ми були поруч і це мені не подобалося. 
- Так! Ми виграли! - кричала щасливо Ліза і на радостях навіть поцілувала Єгора в щічку, той не розгубився, а охопив Лізу руками за талії і поцілував у губи.
Подруга спочатку стояла шоковано, а потім відповіла йому. Я дивилася на них так щасливо, бо була справді рада за них. А Даня тим часом підійшов до мене.
- Вони такі щасливі разом - мовив він.
- Так, я справді рада за них. Вони ідеальна пара - погодилася я і всміхнулася, Даня подивився на мене і теж посміхнувся.
- Ми теж могли б бути ідеальною парою - пробурмотів Даня, від чого я різко обернулася до нього.
- Що це... - але договорити не встигла, бо прийшов Ваня і приніс нам наше взуття, Даня пішов до нього, а я просто стояла з відкритим ротом. 
- Христино, ти мені вибач, але я сьогодні додому піду з Єгором - повернула мені в реальність Ліза.
- А так, звісно, я рада за тебе - посміхнулася я і обійняла подругу.
- Ти теж не втрать свій шанс - підморгнула Ліза і пішла до свого мабуть вже хлопця.
 Після її слів я подивилася на Даню і зустрілася з ним поглядом. Він дивився на мене, а я на нього, не знаю скільки б це могло тривати, але наші погляди "розірвав" голос Вані.
- Ми теж будемо вже йти, так Даню? - запитав Ваня і я якось осудливо подивився на Даню.
- Так, так, я пам'ятаю про домовленість - прошепотів Даня Вані, але я чітко почула його.
 Знову! Знову цей їхній секрет, що ж вони приховують? 
- Що це за домовленість? - голосно запитала я і підійшла ближче до них, Ваня одразу почав хвилюватися, а Даня спокійно і незворушно стояв.
- Та це...це неважливо - бурмотів Ваня і коди Даня хотів щось сказати, але перший ледь не кричав на нього поглядом.
- Христино, тобі це поки не обов'язково знати - сказав замість Вані Даня, перший з полегшенням видихнув коли почув слова свого брата.
- Або ви мені зараз кажете правду або більше не побачите мене - пригрозила я,  бо ненавиджу коли хтось не каже в чому справа, а особливо коли він они про це вже не перший день говорять при мені. 
- Христино, ти серйозно? - трохи образливо запитав Ваня і подивився на мене.
- Повністю - промовила я слово по частинах і підійшла ще ближче до Вані, Даня зацікавлено спостерігав за нами.
- Я ще не готовий сказати це, пробач - сумно мовив Ваня.
- Ну як хочете - розчаровано промовила я пройшла повз них.
 Чомусь ця ситуація надто сильно зачепила мене, що навіть з'явилися сльози на очах. Чому вони мені не довіряють? Чому? Що зі мною не так?! Я йшла вулицею, а сльози текли по обличчю, думаю люди погано дивилися на мене, але точно я не знала, бо мені було зараз на них всіх байдуже. Телефон розривався від купу смс та дзвінків, але я ігнорувала їх. Але коли на екрані з'явилося ім'я "Даня" я все-таки взяла слухавку.
- Що ти хочеш? - грубо запитала я, але це погано вдалося, бо було добре чутно, що я плачу.
- Христино, нам треба поговорити на одинці, через 10 хвилин біля твого під'їзду - назначив зустріч Даня і поклав слухавку. 
 Я витерла сльози похапцем і вже через 5 хвилин чекала Даню. Вітер неприємно обдував моє обличчя, від чого мені стало холодно, тому я сильніше загорнулася в пальто. Вже через хвилину я побачила Даню на горизонті і ще раз протерла обличчя руками аби не було розмазаної посади, хоча не впевнена що вийшло.
- Христино, ти плакала? - шоковано спитав Даня і дістав з кишені серветки, почав витирати моє обличчя.
- Що ти робиш? - запитала я, хоча мені було приємно від прояву його турботи. 
- Я не можу бачити як хтось плаче, особливо дівчина - відповів Даня, він ніжно витирав моє обличчя, а я поклала свою руку на його і подивилася в очі. 
- Даню... - прошепотіла я, але хлопець зупинив мене і прибрав мою руку від своєї.
- Та домовленість це...