Глава 11

POV Христина

  Яке ж все-таки заплутане життя. 
  Цей висновок я зробила після сьогоднішнього дня, коли прийшла в університет. Все було наче добре, але цілий день Сніжана "добивалася" до мене. Як саме? Намагалася подружитися, коли ми з Лізою пішли в столову, вона за нами, ми з Лізою в кав'ярню - Сніжана також. Це так сильно дратує! Але я здогадуюся чому вона бігає за мною - щоб через мене познайомитися краще з Даньою.
Після університету я поспішала додому, щоб переодягнутися, бо мене запросив погуляти Ваня, але сказав що ми будемо не одні, а з Даньою. Тому я мушу гарно виглядати! Чорт, у мене в квартирі якийсь безлад. Потрібно буде обов'язково прибрати, коли буду мати вільну годинку. А зараз йдемо до шафи з речима. Відчинивши дверцята шафи, я довго роздивлялася весь мій одяг і все-таки зупинилася на сукнях. Ох, чому дівчатам так тяжко обирати одяг? Його наче багато, але всеодно щось не те. Але ж це не побачення якесь? Була не була, я дістала з шафи бузкову, вільну сукню до колін і такого ж кольору невеличкі підбори. З макіяжу я нафарбувала стрілки і рожева помада. Волосся заплела в колосок, а поверх сукні одягнула рожевий піджак, щоб було не холодно, бо на вулиці як-не-як жовтень місяць. Я доволі довго милувалася собою в дзеркалі, але мої "красування" перебив ьелгіониц дзвінок, це був Ваня, який сказав, що вже чекає з Даньою мене біля під'їзду. Тому я поспішила взяти сумочку і вийти з квартири. Я так поспішала,що ледь не забула закрити квартири, але на щастя - встигла. Хлопці сьогодні виглядали дуже гарно. Вони обоє були в чорних штанах, але Даня у синій футболці (і вона йому так пасувала!), а Ваня у білій. На верх у кожного була куртка під колір кросівок. 
- Привіт - радісно привіталася я і обійняла кожного з них по черзі.
- Привіт, маєш гарний вигляд - одразу похвалив Ваня і я йому щиро посміхнулася у відповідь.
- Так, тобі пасує ця сукня - погодився Даня і посміхнувся, мабуть своєю нвймилішою посмішкою від якої тепло пройшлося по моїй спині.
- То куди ми йдемо? - поцікавилася я, коли ми вже почала кудись йти.
- Думаю в кафе, бо чесно зізнатися після роботи я сьогодні страшенно голодний - зізнався Даня, а потім запитав: - А ти взагалі вмієш готувати?
- Ну вмію, але готую лише для себе, тому не знаю чи справді дуже смачно, хоча я просто обожнюю готувати і придумувати різні страви - відповіла я.
- Ти живеш сама? - трохи здивовано спитав Ваня.
- Так, а що тут такого дивного? - незрозуміло запитала я у відповідь, хоча інтуїтивно вже знала що зараз тема торкнеться батьків.
- Я думав ти живеш з батьками - зізнався Даня, а Ваня штурхнув його за плечі.
- Я ж казав, що вона не любить говорити на цю тему! - дорікнув він і потім подивився на мене, чекаючи реакції, я ледь помітно,  вдячливо посміхнулася і кивнула головою. 
- Нічого страшного, але поки я не готова говорити про це, пробачте - вибачливо сказала я і подивилася на хлопців з-під лоба, вони кивнули, даючи зрозуміти що все добре.
- Давайте сюди? - запитав Ваня і показав на одне з кафе поміж рідних магазинів.
- Добре - сказали ми з Данилом водночас і посміхнулися один одному. Його ця усмішка була такою особливою, такою гарною і милою, що я зробила, він точно має окреме місце в моєму серці.
  Коли ми увійшли всередині я здивувалася тому, який був дизайн. Усе було якесь...морське. Картини на стінах то з пейзажем моря, то з рибою і т д. Диванчики і стільці в морському стилі, та й стіни також. Мене це трохи здивувало, я ж сподіваюся це не кафе морепродуктів чи чогось подібного? Бо не дуже їх люблю. Ми сіли за один з найвіддаленіших столиків, я на стілець, а хлопці навпроти мене на диванчик. Схоже Даня був не радий, що сів поряд з братом, на це я посміхнулася і коли нам принесли меню, сховалася за ним і майже не сміялася з виразу обличчя Дані, коли він побачив ціни. 
- Що будете замовляти? О до речі, Христино, я ж сподіваюся ти любиш морепродукти, бо тут в основному вони - поцікавився Ваня, але й без цих слів я вже помітила, що майже ВСЕ меню було лише стосовно усіляких морських делікатесів, але дякувати Богу було декілька страв без них.
- Чесно зізнатися, то я куштувала всього лиш мідії, креветки і все, але всеодно вони мені не подобаються, тому я думаю що й інші морепродукти не зможу їсти - чесно відповіла я і трохи винувато подивилася на Ваню, бо боялася засмутити його, але хтось турботливо дивився на мене, немов хотів показати, щоб я не переймалася.
- Отже, сьогодні все спробуєш, я думаю тобі сподобається - сказав Ваня.
- Не факт, що їй сподобається - заперечив Даня і осудливо подивився на Ваню, який лише закотив очі, - Бо я просто таки не переношу усіляких морепродукти, равлики і тому подібне.
  Поки ми ось так сперечалися, до нас підійшов офіціант і запитала чи готові ми зробити замовлення. Загалом, Ваня замовив усе за мене і за себе, а Даня обрав сам. Я була здивовано, що перший вибрав усе сам, але нічого не сказала, бо не хотіла виявитися не вічливою. 
- Отже, Христино, можеш щось розповісти про себе, а потім ми з братом теж - запропонував Даня і спрямував на мене свій допитливий погляд, який дивився немов у душу і хотів все дізнатися від найрозвиненішого до найпотаємнішого.
- Ну, що я можу розповісти? В школі я навчалася на відмінно, хоча в молодших класах зовсім знехтувала навчанням, але в 6 я зібралася і почала краще вчитися. Вчителі пишалися мною, а з класом ми були дружні, тому всі раділи що в них нарешті з'явилася відмінниця, - розповідала я і посміхалася своїм думкам і спогадам, - Насправді я ніколи не жадала йти на маркетингову спеціальність, але зараз не шкодую що обрала її. Так, вона доволі складна, хоча мені цікаво. 
- А особисте життя? Хлопці, друзі чи можливо дівчата? - дражнячи запитав Даня і пограв бровами, це змусило мене засміятися.
- Ну друзі в мене були, але щоб найкращої подруги чи друга, то ні. Хлопці були звісно ж, в школі, в університеті, але найдовша мої стосунки трималися не більше п'яти місяців. Дівчат не було, я не така, - відповіла я і спрямувала погляд на Даню, - Тепер ти.
- А що я? Ти ж і так багато знаєш. В школі я не був відмінником, але й тупим теж ні, радже середнім. Але разом з цим був хуліганом, вся шкода знала, що я просто обожнюю мотоцикли, закинуті будівлі і так далі. Дівчина була, окрім Каті, в школі, але наші стосунки тривали не багато, всього шість місяців. З дитинства я просто марив, тим що мушу стати кимось відомим, схожим на тих американській зірок. Але тепер я остаточно знаю, що хочу бути просто корисним і щасливим. Знайти ту, яка буде для мене всім - на останніх словах хлопець подивився мені в очі від чого серце шалено калатало, але наші погляди зупинив кашель Ваня, який немов хотів так сказати,що ми не одні.
- А тепер я, - перебив Ваня, - Почувши історію Дані, ти можеш зробити висновок, що він такий собі "бед бой", а я повна протилежність йому. Ще з молодшої школи це стало відомо. Я люблю спокій, тишу, усамітнення і просто краще оберу посидіти вдома, аніж бути на вечірку. В школі я був майже помітним, зі мною мало хто дружив, дівчат не було, я намагався когось знайти, але мені відмовляли, даючи зрозуміти, що я не гідний мати дівчину лише через те що, такий тихий. Це сильно дратувала, але більше засмучувало, бо я розумів що знайти ту єдину буде набагато тяжкіше. Зараз я зовсім не переймаюся тим хто і що про мене думає, тому життя стало яскравішим, - розповів Ваня. Мені справді стало його шкода, бо він не заслуговує такого ставлення до себе.
- Але ж це не правильно осуджувати людину за такі дрібниці, кожна людина унікальна по-своєму - висловила свою думку я, а Ваня на це посміхнувся.
- Я знав, що ти мене зрозумієш. Ти єдина хто думає так, як я. Навіть Даня зовсім інший - якось роздрваново сказав Ваня і краєм ока косо подивився на брата, який усім виглядом показував, що йому на це байдуже. 
Нам принесли замовлення і я не знала, що їсти. Все було те - що я просто жадала б ніколи не куштувати, але не хочеться образити Ваню, хоча і їсти це теж не хочеться. 
- Христино, раджу спробувати устриці, я просто обожнюю їх - підказав мені Ваня і допоміг мені розібратися з цим делікатесом. Я трохи боязко скуштувала його, але в цілому мені не дуже сподобалася, хоча їсти можна, але якби моя воля, то я не їла б.
- Ну як? - поцікавився Ваня в очікувані відповіді.
- Ну...це...доволі...специфічно, але загалом смачно - відповіла я і вбивчо подивилася на Даню, який ледь не сміявся з того, як я намагалася придумати якомога нейтральнішу відповідь. 
- Можливо ще чогось хочеш? - люб'язно запитав Даня і прикрив рот рукою аби не було видно, як він насміхається з мене, я непомітно для Ваня показала йому язика і приступила до дегустації кальмарів. 
  Весь день ми сиділи і куштували різні делікатеси, точніше я вперше їх куштувала, Даня взагалі їв бургери, картоплю фрі, тобто все те що, я їла б із задоволенням, а Ваня разом зі мною їв ці страви, які мені в кінці так і не сподобалися. Зараз хлопці проводжають мене додому, хоча я наполягала щоб вони краще йшли до себе, бо вже пізно година, але вони вперше відмовилися. 
- Треба буде обов'язково це раз погуляти - сказав Ваня і нібито випадково торкнувся моєї руки, я лише швидко прибрала руку, як і він.
- Так, мені сподобалося - погодився Даня і подивився кудись вдалечінь, а потім рідко обернувся до нас, - Будь ласка, зараз нічого не кажіть, вдайте що ви пара, Христино, будь ближче до Вані.
  Ваня одразу притягнув мене до себе (хоча краще я була б ближче до Дані), але навіщо? Що такого трапилося? Але я так і не встигла запитати це,  бо побачила як др нас наближається якийсь хлопець, віком 20 років, по виразу обличчя Дані я зрозуміла одне - щось тут не так і це не до добра...