Глава 10

POV Христина

Наступний день я провела сидячи вдома за переглядом серіалу. На мене чомусь нахлинули давні спогади і я весь день заново відчувала ту біль, яка була коли помер тато. Я знову ледве не кожну годину плакала. Ну чому? Чому саме він тоді пішов від мене? Слідчий так і досі не зміг знайти того хто підлаштувала ДТП, але він дзвонив і казав, що шукає. 
 Ну а а понеділок, прокинувшись, мені зовсім нічого не хотілося. Якась втома, соність і сильна головна біль мучали мене. Ну що ж це зі мною? Гаразд, але до університету всеодно потрібно йти, тим паче перша пару веде Марія Петрівна, а на її пари я не хочу запізнюватися або ж взагалі пропускати їх. Тому я обрала самий звичайний і зручний одяг - чорні штани, синю блузку і чорні кросівки та пішла трішки  поснідати. Але на жаль , коли я вже зайшла на кухню, подивилася на годинник, який вісить у мене на стіні і була в шоці, він показував 8:30 отже через півгодини пари, тому я швидко взяла свою сумку і накинувши пальто, вийшла з квартири. Нічого, я по дорозі куплю собі кави. Я так і зробила, дійшовши до улюбленої кав'ярні, зайшла і стада за якоюсь дівчиною в чергу. Коли вона забрала замовлення нарешті дійшла моя черга. 
- Добрий день, що бажаєте замовити? - привітно запитала барменша за стійкою.
- Мені експресо з трьома ложками цукру - замовила я і сперлася правою рукою на барну стійку.
- Вам з собою? - одразу ж запитала вона, я кивнула головою, - З Вас 25 гривень.
 Я простягнула їй 40 гривень і сказала, що без здачі. Типу це чайові. Коли мені зробили каву, я спокійно вийшла з кав'ярні і направилася до університету, по дорозі попиваючи араматний напій. Зайшовши до аудиторії, я якраз встигла, бо через хвилинку пролунав дзвінок і всі швиденько заходили. Я сіла за четвертий ряд поряд з Лізою.
- Привіт, як ти? - поцікавилася я, коли знімала пальто і вішала на спинку стільця.
- Добре, але чомусь так спати хочу - пожалілася подруга.
- Я також, вчора до глибокої ночі дивилася серіал і ледве змусила себе лягати спати - сказала я і почала діставати з сумки ручку, блокнот і серветку.
- Це експресо? - спитала Ліза, я кивнула і вона трішки спробувала напій, а потім скривилася, - Фу, як ти його п'єш? Він ж гіркий!
- Я теж його не люблю, але так спати хочу, що потрібно трішки підбадьорити себе, а експресо пені в цьому допомагає - пояснила я і якраз зайшла Марія Петрівна.
 Вона була не в гуморі, бо аж надто допитувалася до студентів, коли їх викликали на запитання. Дивно,що це з нею?
- Чому вона така зла? - пошепки запитала я в Лізи, а та знизила плечима. 
- Вона ще з самого ранку, ще навіть коли прокинулася була дуже зла! Немов не з тієї ноги встала - пожалілася вона, а я здивовано глянула на неї.
- Стій, а звідки ти знаєш, що вони зла ще з того моменту того як встала з ліжка? - трохи підозріло поцікавилася я, а Ліза влада що дуже зайнята в заради ну ніяк не може відповісти на моє питання, бо нібито не хоче отримати зауваження від Марії Петрівни. 
 Всю пару я будь-як намагалася розговорити Лізу, але вона вперто мовчала і це починало мене дратувати. Коли пара закінчилася ми з нею вийшли з аудиторії і сіла на одну з лавочок в коридорі.
- Ну тепер розповідай - попросила, або навіть наказала я, бо вже не в силі чекати.
- Ну що тут розповідати? Вона моя мама, хоча я не хотіла аби хтось про це знав - коротко відповіла Ліза, але мені й цього вистачило щоб через секунду сидіти з відкритим від здивування ротом.
- Серйозно? Мені могла і розповісти - дорікнула я і вдала, що образилася. Хоча мені й справді було образливо, що вона мені нічого не розповіла про це.
- Ну вибач, я хотіла, але ми якраз посварилися, тому не могла. А коли помирилися я ще боялася, що ти мені на зло про це всім розповіси - пояснила Ліза, але мене її слова аж ніяк не заспокоїли.
- Тобто ти сумнівалася у моїй вірності до тебе? Я б ніколи не розповіла! Навіть якби ми посварилися! - якось сумно сказала я, а потім встала і розчаровано подивилася на Ліжко, - Я тобі всі секрети довір'я , а ти...
- Ну пробач! - попросила Ліда і вставши, взяла мене за руку.
- Вибач, але я краще піду - заперечила я і вирвавшись з її хватки, пішла на двір.
 У мене вдарило холодне повітря і сльози самі з'явилися на очах. Ну чому? Чому я починаю довіряти комусь, а потім розчаровуюся в цій людині? Що ж це таке зі мною? Я сіла на лавочку і підійняла голову вверх. Хмар майже не було, але всеодно надворі холодно. 
- Христино? Чому ти тут сидиш? Через декілька хвилин має початися наступна пара - вивів мене з роздумів приємний голос. Я опустила голову і зустрілася з очима Дані. 
- Я вийшла подихати повітрям. А ти що тут робиш? - трохи підозріло запитала я і примруживши очі подивилася на хлопця.
- Я прийшов сюди, бо тут працює мій тато, він викладач англійської мови - пояснив Даня і головою кивнув, щоб я вставала, мені нічого не лишалося, як послухати його і вже зараз ми йдемо в університет.
- Але навіщо ти йдеш зараз, якщо в нього буде пара? - поцікавилася я, хлопець відкрив двері і пропустив мене першою. Хм, намагається бути ввічливим.
- Він запросив мене, щоб я подивився, як він буде викладати, не знаю навіщо, але мені й справді цікаво, а в тебе яка зараз має бути пара? - запитав Даня.
- Це має бути... - я затнулася, коли зрозуміла яка пара, - Англійська.
- О, отже це в вас, от і чудово, тоді ти мусиш сісти зі мною, бо я більше нікого не знаю - навіть не попросив, а змусив мене Даня. Хоча я була рада.
 Ми зайшли в аудиторію, якраз тоді коли Ліза сідала за вільне місце, вона обрала одну з останніх рядів і подивилася на мене. Я ще досі була ображена на неї, але все-таки очима і жестами дала зрозуміти, що я сидітиму з Даньою, вона кивнула. Ліза знає про мою симпатію до хлопця, тому думаю вона буде не проти. Ми з хлопцем сіли за другий ряд і я одразу відчула легеньке хвилювання в низу живота від того, що сиділа дуже близько до Дані. Він посміхнувся мені і спрямував свій погляд на Євгеній Володимирівича, викладача англійської мови, який якраз зайшла до аудиторії і майже одразу ж побачив свого сина. 
- Добрий день, студенти, сьогодні в нас буде підготовка до контрольної, а завтра вже буде сама контрольна - повідомив викладач, всі студенти тяжко зітхнули, - Не потрібно аж так зітхати. Вона буде не тяжка, ось зараз самі в цьому переконаєтеся.
- Він завжди на парах такий суворий? - пошепки запитав Даня, коли Євгеній Володимирович питав у учня матеріал.
- Впринципі так, але не до всіх. Лише до тих хто нічого не хоче робити - так само тихо відповіла я і почала писати, те що писали на дошці.
- В тебе такий гарний почерк - похвалив Даня і заглянув до мене а блокнот, я сором'язливо посміхнулася і відвела очі.
- Дякую - тихо сказала я, бо мені було не зручно, що хтось так каже до мене, ти паче Даня, хоча це дуже приємно.
- Я серйозно, він гарний - вперто мовив Даня, а тоді наші руки мимоволі зіткнулися і по моїх спині пройшов мороз, ми одразу ж прибрали руки один від одного і вдали що цього не було. Хоча тепер мені буде тяжко це забути. 
- На цьому пару закінчено. І я дуже попрошу усіх підготуватися до контрольної! - наостанок крикнув Євгеній Володимирович і всі студенти почали розходитися. 
- Ти додому? - поцікавилася я в Дані, який швидко почав вставати і схоже хотів іти до свого тата. 
- Думаю, що піду з татом, тому бувай - мовив Даня і хотів мене обійняти, але звідкись між нами стала Сніжана - головна стерва і королева нашого університету, вона стала до мене спиною, а до Дані обличчям.
- Привітики, я Сніжана, а ти новенький чи як? - запитала вона солодким голосочком і почала накручувати волосся на пальці, це почала мене дратувати, тому я закотила очі. 
- Я Дані і ні, я не новенький, прийшов лише на одну пару - спокійно відповів Даня, хоча я змогла помітити, що йому теж не подобається розмова з Сніжаною.
- Я була б рада якби ми кудись сходили разом, я можу залишити свій номер чи ти свій? - запропонувала Сніжана.
- Ні, дякую - сказав Даня, а тоді вже більш впевнено додав, - Вибач, але я зараз зайнятий.
- Ну ще побачимося - мовила дівчина, перед тим як піти, вона підморгнула Дані і закусила нижню губу, а потім вийшла. Даня одразу почав сміятися, через що я теж.
- Я справді маю йти, але з тобою ще обов'язково зустрінемося - посміхнувся хлопець і нарешті обійняв мене. Це було так приємно і мило, що я просто вдихнула на повні груди запах парфумів Дані і коли вже вийшла з університету, то постійно згадувала цей момент.
 Вийшовши з університету, я примружила очі і в долині побачила Лізу. І все-таки я думаю нам треба поговорити, тому я побігла до неї і вже коли зупинилася поруч, почала віддихуватися і коли нарешті моє дихання прийшло до норми, я змогла нормально говорити. 
- Загалом, мені і справді образливо, що ти не довірилася мені, хоча я тобі все розповідаю, але давай не будемо через це сваритися і почнемо по-справжньому довіряти один одному? - запропонувала я, Ліза посміхнулася.
- Давай, але я маю перед цим вибачитися перед тобою. Мені справді шкода і тепер я розумію, що вчинила не правильно не розповівши тобі про маму. Тепер такого точно не повториться - запевнила мене Ліза, а тоді запитала, - То що у вас там з Даньою? 
- Та нічого, я для нього лише подруга, але все-таки я дуже сподіваюся що колись буду не лише подругою - відповіла я в підморгнула подрузі, а потім розповіла про ситуацію з Сніжаною. Ліза довго сміялася, через що перехожі кидали на неї здивовані погляди.
- Серйозно? Ну та Сніжана мені ще з самого початку не сподобалася, в неї в голові замість мозку, солодка вата чи помада - пожартувала Ліза від чого змусила мене сміятися.
- А що до тебе? Чи є в тебе вже якийсь хлопець? - поцікавилася я і жартома підвела брову.
- Та ні, але мені подобається один мій знайомий. Ми з ним були однокласники, але чесно кажучи в школі він був не дуже, але зараз просто вау - розповідала Ліза поки ми йшли. Вона йшла в мою сторону, бо їй потрібно забігти до мами на роботу.
- Я впевнена, що ти зможеш "зачарувати" його своєю красою - посміхнулася я.
- Ну добре тоді, ввечері обов'язково спишемося - попередила Ліза і попрощавшись, ми розійшлися в різні сторони...