Глава 9

 Христина

 Після наших "дівочих" розмов з Лізою ми пішли в університет на наступні пари, але вже сиділи разом і на кожній парі сміялися, через що отримували суворі погляди викладачів у наш бік. Але я була рада, що ми нарешті помирилися з Лізою, я сумувала за нашими дівочими розмовами. Після пар ми домовилися на вихідних сходити кудись погуляти, а потім розійшлися в різні сторони. Я пішла додому, а подруга сказала що має поїхати до свого брата, бо він чомусь терміново її покликав. Не знаю чому і хто він такий, але це не моє діло.
Я прийшла додому і лише зараз згадала про тренування, добре що я маю в запасі дві години, тому швидко поївши, я переодягнулася у спортивний костюм і почала складати спортивний рюкзак. Поклала туди пляшку води, серветки, рушник, чисту футболку і взяла телефон. Наче все, тепер можна йти. Я вирішила пройтися пішли, тому йшла вулицею і дихала свіжим повітрям, яке "врізалося" мені в обличчя. Сонечко ледве світило і його закривали хмари, а також був легенький вітерець. 
 Я дійшла за півгодини до зали, тому увійшовши всередину, трохи розгубилася бо не мала поняття куди треба йти, але добре що поруч проходила якась жінка років 50, трохи повнувата, з короткою світлою стрижкою.
- Вибачте, а Ви не знаєте де тут спортзал? - намагалася якомога ввічливіше запитати я, жінка уважно мене оглянула з ніг до голови, а потім посміхнулася куточком губ.
- Прямо і праворуч вниз - відповіла вона, а тоді поцікавилася: - А ти тут вперше? Бо я ще не бачила тебе.
- Так, сьогодні вперше, але думаю не востаннє - посміхнулася я, - Вибачте, але я вже буду йти.
- Звісно, ще побачимось - сказала вона і пройшла повз мене до виходу. 
Я натомість пішла до зали і швидко знайшов її по вказівкам цієї жінки. Одразу увійшовши, я пройшла до коридору, як я зрозуміла з правого боку - спортзал, а злівого - роздягалки. Тому спочатку я пішов наліво, аби покласти речі, увійшовши, я побачила дві відчини. Одна була брюнетка, інша блондинка, обоє були доволі високі, вони сиділи на лавочці і взувалися. 
- Чому ти стоїш як стовп? - групо запитала брюнетка, і лише тоді я зрозуміла що стою біля входу, тому я сіла на вільне лавочку і почала розкладати речі.
- Як тебе звати? - приязніше поцікавилася інша дівчина.
- Христина, а вас? - не обернувшись мовила я і поклала до торбинки телефон.
- Я Вероніка, або просто Ніка - привіталася світловолоса дівчина, і я обернувшись до неї, посміхнулася куточком губ.
- Ліда - сухо сказала брюнетка, від неї віяло неприязністю.
Ми почули як з зали хтось кричав, щоб всі заходили, тому я підійнялася і вийшла перша. Дівчата ще щось там робили, але через хвилинку йшли за мною, ми зайшли і я побачила ще 3 дівчини. Вони стояли біля стіни і розмовляли, ми підійшли і стали поряд.
- Сашо, я не хочу зіпсувати свої нігті, ти повинна будеш мені допомагати аби зберегти їх - почала скиглити дівчина біля мене, я краєм ока подивилася на неї. Червона помада, яскраві сині тіні на очах, червоний манікюр з темним волоссям і гарною фігурою. Але по її вигляду можна зрозуміти що вона з дівчат високої самооцінки.
 А та дівчина, яка стояла поряд з нею, Саша як я зрозуміла, була набагато симпатичніше за свою подругу, хоча по ній видно що вона не хоче показувати своєї краси й мушу визнати, що мені здається я вже десь бачила її, аж надто знайоме мені її обличчя, але от де? В неї краща фігура, аніж у її подруги, гарне темно-синє пофарбоване волосся з голубими кінчиками, голубими очима. Вона зловила мій погляд і посміхнулася, на ній зовсім не було макіяжу. Я посміхнулася у відповідь.
- Кому це ти посміхаєшся? - грубо запитала та її подруга і швидко глянула на мене, а потім доволі голосно сказала Саші,  - Вона не гарна, тому нам не рівня.
Всі зупинили розмови, бо до зали зайшов Сергій Миколайович і суворо всіх оглянув. Я стала рівно і мені стало трохи страшнувато, бо він якось аж надто пильно дивився на нас, але наступним чином він щиро посміхнувся.
- Добрий день, я радий що ви всі прийшли і що в мене тепер є така сильна команда волейболістів. Настю, прошу тебе наступного разу, коли прийдеш на тренування нігтів не має бути - попередив Сергій Миколайович і подивився на цю дівчину, яка стояла поряд з Сашою, отже нашу "самозакохану" звати Настя.
- Я зроблю коротше, але точно не припиню робити манікюр - заперечила Настя і почала розглядати нігті. Тренер закотив очі, але вдав що йому всеодно.
- Отже, сьогодні я думаю ми просто ознайомимося один з одним, я краще вам усе поясню, а від завтрашнього дня почнемо тренуватися, зараз можете сісти на лавку - пояснив Сергій Миколайович і ми всі сіли на лавку. Я сіла поряд з Рікою зкраю.
- Можна задати питання? - попросила Саша і простягнула руку до верху, тренер кивнув, - Який розклад тренувань і коли має відбутися перша змагання.
- Добре, сідай - сказав Сергій Миколайович, Саша сіла і він почав відповідати на її питання, - Тренування будуть кожного дня окрім вихідних і четверга о 17 годині. Якщо ви запізнюєтесь, то бажано подзвонити і попередити мене, запізнення пробачаю якщо попередили або ж запізнилася всього лиш на 15 хвилин не більше! Перше змагання відбудеться через місяць, тому ми маємо не буде мало, але й не багато часу.
Наступні півтори години ми краще знайомилися один з одним і дізнавалися по все що має відбуватися. Загалом, мені найбільше сподобалася Саша і Ніка, хоча перша зі мною мало спілкувалася сьогодні, але вона приємна. Після "тренування" ми мали йти в роздягальні і збиратися додому, але тренер мене затримав.
- Христино, почекай будь ласка - почула я, і зупинилася. Сергій Миколайович головою показав мені на його кабінет, тому мені нічого не лишалося, як піти за ним.
 Всередині майже нічого не було, лише стіл, Єва стільці і різні спортивні девайси: м'ячі, скакалки і т.д. Я сіла на стілець, а Сергій Миколайович навпроти.
- Як тобі сьогодні? Що думаєш? - поцікавився він.
- Мені цікаво, але я боюся все зіпсувати. Дівчата хороші і мене лякає їхня впевненість - зізналася я і почала нервово терти руку, бо я постійно так роблю коли переймаюся через щось. 
- Так, вони впевнені в собі і ти теж маєш бути такою. Бо ти нічим не гірша за них, а навіть краща за деяких - похвалив тренер, а тоді його погляд став серйозніше - Я чув, що ви з моїм сином вже не разом, мені шкода. На тебе все так швидко навалилося, не знаю як ти все витримала. 
- Дякую, що Ви турбуєтеся про мене, але все добре. Мені ще тяжко згадувати про батька, але я намагаюся зрозуміти і прийняти той факт, що він помер. А на кшталт Артема я зовсім не переймаюся, він виявився...ем... - я намагалася підібрати якомога нецтральніщі слова, бо як-не-як Артем син Сергія Миколайовича і я боюся, що якщо скажу про хлопець щось не так, тренер розізлиться на мене.
- Покидьком - завершив за мене Сергій Миколайович, я здивовано глянула на нього. Мені не почулося? Він сказав так на свого сина? - Не дивись так на мене! Я все знаю про свого сина, а найголовніше те що він хотів використати тебе. Але неодноразово мені скаржилися рідні дівчата, а іноді і їхня мами, що мій син зґвалтував їхніх доньок. Тому я розумію і справді радий, що Артем не встиг нічого заподіяти поганого тобі.  
- Дякую, але Ви якось надто грубо кажете про нього, я думала Ви будете захищати його - зізналася я і трохи боязно подивилася на тренера, бо боялася сказати щось не те, він ланідно подивився на мене, через що я заспокоїлася. 
- Знаю, мені самому іноді соромно за мої слова про сина, але давай  давай будемо чесними, це правда. Він і справді дуже жорстко і погано чинить з дівчатами і якби я не був його батько, то обов'язково заявив у поліцію, але на жаль, він мій син і попри всі його вчинки, я люблю його - сумно мовив Сергій Миколайович.
- Добре, це все? Я можу бути вільна? - запитала я, тренер кивнув і попрощавшись, я вийшла з його кабінету.
І в решті решт чому він кликав мене до себе? Щоб поговорити про його сина? Якби я знала це, то не погодилася б, мені Артема в університеті вистачає з головою. Я зайшла в роздягальню, де вже нікого не було і забрала свої речі, вийшовши з зали і дійшовши до виходу, я побачила Сашу, яка стояла і явно на когось чекала. Коли я вже вийшла з цієї будівлі, хтось зупинив мене, окликнувши по імені, тому я різко обернулася на зад.
- Христино, почекай! - кричала Ліза, я зупинилася і почекала, поки дівчина підбігла до мене. 
- Щось трапилося? - занепокоєно поцікавилася я.
- Та ні, просто хотіла з тобою пройтися, щоб краще познайомитися, бл ти мені здалася хорошою дівчиною - відповіла Саша і посміхнулася куточком губ, я невпевнено відповіла їй тим же.
- Ну добре, мені зараз прямо, а потім праворуч, а тобі? - запитала я, поки ми йшли дорогою.
- Мені ліворуч, але всеодно поки прямо - сказала Саша, а потім додала: - Ти в університеті навчаєшся чи в школі? 
- На другому курсі маркетингу, а ти? І на кого? - поцікавилася я в відповідь.
- На першому курсі на психолога. Довго обирала на кого мені поступати, але тато сказав що я вмію добре допомагати і підказувати людям, тому запропонував, а точніше порадив вступати саме на психолога - пояснила Саша.
 Ми якраз дійшли до нашої розвилки і зупинилися аби попрощатися, але Саша чомусь дістала телефон.
- Запишеш мені свій номер, будь ласка - попросила вона, я кивнула і швидко надрукувала цифри, а потім відала їй телефон.
- Дуже дякую, тоді бувай - попрощалися ми і на останок обійнялися.
 Вже коли я завернула в свій бік, мені знову здалося що я знаю Сашу, але от звідки? Вона точно не моя однокласниця чи тим паче одногрупниця, але хто? Чи може мені це просто здається? І вона на когось дуже схожа, але чомусь аж надто сильно тоді.