Глава 8

Христина

Моє серце пропустило один удар, коли Даня нахилився до мене, я вже уявила як він мене буде цілувати, але хлопець перехилився через мене і дістав з мого волосся листочок. Я шоковано витріщилася на нього. 
- В тебе у волоссі був листочок - відповів Даня на моє німе запитання. 
- А так, я зрозуміла - пробурмотіла я і подумки вдарила себе долонею по лобі. От дурепа! Придумала собі що Даня тебе поцілує! 
- Вибач, я відійду - перепросив він і відійшов. До нього хтось подзвонив, але хлопець став недалеко від мене, тому я чула уривки розмов, але толком нічого не зрозуміла.
- Щось трапилося? - схвильовано запитала я, коли Даня сів і якось вибачливо подивився на мене.
- Мені потрібно йти, маю справи вдома - пояснив хлопець і сумно посміхнувся - Але мені дуже сподобався сьогоднішній день.
- Мені також, ми маємо повторити - щиро сказала я, Даня кивнув і допоміг мені встати, подавши руку. Я прийняла її і коли наші руки знову торкнулися по моїй руці немов пройшов електричний струм, але дуже приємний струм. 
- Тоді бувай - попрощався Даня і обійняв мене. 
 О Боже мій! Я відповіла взаємністю і вперше моє серце почало так сильно калатати. Коли хлопець відсторонився то посміхнувся  мені, я також, але невпевнено. Він розвернувся і пішов у протилежну сторону, а я ще хвилину зо дві стояла і просто дивилася на його спину. Але через декілька хвилин, коли Даня завернув за будинок, я розвернулася і пішла додому. Цікаво, чому він пішов? Може його покликала Катя і він вирішив до неї повернутися? Хоча ні, я впевнена що він не зможе пробачити їй. Дуже сподіваюся, що там нічого серйозного, хоча якщо він так поспішав, то більш всього щоб сталося. Я похитала головою аби відігнати ці думки.
 Йшовши вулицею, я роздивлялася навколо. Скільки всього змінилося за останній місяць, навіть гадки не мала, що стільки всього може трапитися за короткий період часу.  Одразу коли я зайшла в дім дістала телефон і набрала той самий номер. Гудки йшли довго, але вже майже в кінці він узяв слухавку.
- Алло, добрий день, це Христина - привіталася я.
- Привіт, радий тебе чути, як ти? - поцікавився тато Артема. 
- Я добре, а Ви? - запитала я.
- Також гаразд, ось зараз сиджу і складаю список учасників для змагань з волейболу - відповів він, а тоді додав: - Ти ж тому мені дзвонила?
- Так, я хотіла запитати чи можу приєднатися до команди - підтвердила я і почала хвилюватися. Може він взагалі мене не прийме?
- Нам якраз не вистачає одного учасника, для всіх ми робили так би мовити "перевірку", але я чудово знаю, що ти добре граєш, тому якщо ти впевнена я прийму тебе в команду - пояснив Сергій Миколайович.
- Я впевнена, тому можете мене записувати - впевнена сказала я, хоча мала сумніви.
- Добре, отже, післязавтра будуть перші тренування о 17 годині біля спортзалу "Луна" приходь туди, там я всім усе розповім. Наша команда лише сформувалася, тому всі новенькі і ніхто нікого не знає, але всі сильні гравці. Вже післязавтра на тренуванні я тобі і всім іншим поясню все на кшталт розкладу тренувань, коли змагання, з ким і як, добре? - перепитав він.
- Так, звісно - стверджувально відповіла я.
- От і чудово. До речі, я чув про все що в тебе трапилося. Прийми мох співчуття. Твій тато був дуже хорошою людиною, яку ще треба пошукати - сумно мовив Сергій Миколайович.
- Так, знаю, але давайте не будемо про погане? - попросила я.
- Звісно, я розумію. Добре, тоді гарного тобі дня, бувай - попрощався він і поклав слухавку.
Так, отже, якщо я хочу брати участь в змаганнях, то думаю що мені потрібен спортивний костюм. А в мене його немає, що ж робити? Сьогодні я точно по нього не піду, бо але доволі пізно, а от завтра неділя, тому сходжу. 
 Наступного дня я майже весь день провела в магазинах за пошуками спортивного костюму. Перед цим я передзвонила до Сергія Миколайовича аби перепитати якого кольору має бути костюм. Він сказав, що наша команда буде синьою, а суперників червоною. Тяжко було знайти костюм за кольором, а особливо в тому випадку, що я була невпевнена в виборі, але коли я вже втратила надію, побачила на манекені ідеальний синій спортивний костюм. Одразу забігла в магазин і дякувати Богу там був він - мій розмір. Помірявши я знала, що просто мушу його взяти, він складався з синього топу, синіх штанів, які обтягували ноги і для костюмі я купила ще білі кросівки. З торгівельного центру я вийшли задоволена покупкою. Коли я вже лягала ввечері спати, мені написав Даня "На добраніч" від чого змусив мене посміхнутися, я відповіла майже миттєво: "Тобі також))" і заснула. 
 Ну вже в понеділок мені потрібно було швидко збиратися до університету, бо я ледве не проспала. Точніше майже проспала, тому що прокинулася за 20 хвилин до початку занять. Через це я не поснідавши, побігла одягатися. А саме чорну спідницю-олівець до колін, ніжно-фіолетову блузку і чорні туфлі на високій платформі. Макіяжу не робила, а волосся швидко заплела в тугий хвіст. З будинку я вибігла, бо дуже не хотіла запізнитися, але на жаль, прийшовши в університет запізнилася на 15 хвилин. Добре, що вчителька української мови пробачила мене і дозволила сісти, а в аудиторії сьогодні дуже багато учнів, звісно бо сьогодні є останній шанс скласти залік. Через це, мені довелося сісти поряд з Лізою, яка всю пару дивилася в одну точку в зошиті і не посміхалася, вона навіть не подивилася на мене і це дуже лякало. Я декілька разів питала, що трапилося, але вона вдавала що не чує, тому після декількох спроб, я здалася і залишила її в спокої. Але вже коли пара закінчилася і я поспішала в кав'ярню, то Ліза наздогнала і зупинила мене біля виходу з університету. Вона поклала руку мені на плече і я рідко обернулася до неї.
- Ліза? - здивовано перепитала я і намагалася якомога пильніше придивитися в її очі, щоб зрозуміти що в неї відбувається.
- Можна з тобою поговорити? - попросила вона, якимсь сумний і знесиленим голосом.
- Звісно, ходімо в кав'ярню й там поговоримо - кивнула я, Ліза погодилася і ми пішли до нашого улюбленого місця. 
 Ми йшли мовчки, але я відчувала що це пов'язано з Артемом. Бо по-перше його сьогодні немає на парах, по-друге Ліза цілий день вчора нічого не постила в сторіс у Інстаграмі, а на неї це зовсім не схоже. Та й до того ж вона сумна, а таку оптимістку як вона, тяжко засмутити. Ми сіли за вільний столик і офіціантка принесла нам меню.
- Не знаю, як ти, але я дуже голодна, тому обов'язково замовлю щось з їжі, окрім кави - порушила я тишу, Ліза кивнула і почала розглядати меню. 
- Добрий день, ви вже обрали що будете замовляти? - поцікавилася офіціантка, яка раптово підійшла до нас. Не люблю коли офіціанти ось так раптово підходять і набридають, хоча розумію що це їхня робота, але все-таки це справді дратує.
- Так, я буду латте з шоколадним сиропом - замовила я, а вже через пару секунд міркувань додала: - Ну і тірамісу.
- Мені капучино без цукру і шоколадний фондан - замовила Ліза, офіціантка кивнула і пішла. 
- Ліза, прошу не лякай мене - звернулася я до подруги, бо вона відхилилася на спинку стільчика і мовчала.
- Ти була права, він козел, я ненавиджу його - сказала Ліза і мені вистачило цих слів аби все зрозуміли.
- Не буду казати, що я тебе попереджала, хоча це правда, але він зробив це погодившись з тобою? - запитала я і побачила, як Ліза витерла сльозу яка скотилася по щоці.
- Майже, він напоїв мене алкоголем і мабуть домішав щось туди, бо мене жахливо нудило та відчуття було немов я під кайфом. Останнє що я пам'ятаю, так це те що ми випили, а потім лягли спати, а далі все як в тумані - розповідала Ліза, вочевидь їй було це справді тяжко казати, - А на ранок він сидів на кухні і насміхався, я не розуміли що й до чого, але мені було дуже погано. Нудило, голова страшенно боліла, але зараз не про це. Я прийшла на кухню аби випити таблетку, а Артем весь час дивився на мене дуже пильно, я поцікавилася що він хоче, а вік сказав, що нічка була жаркою він би з радістю повторив, але розуміє що я буду проти, тому поставив мене перед двома виборами - вона затнулася, бо прийшла офіціантка і почала розставляти перед нами наше замовлення. 
- Ну і які два вибори? - нетерпляче запитала я, хоча добре розуміла що явно нічого хорошого.
- Або я сплю з ним коли він захоче, де  і не сперечаюся або ми розходимося без усіляких образ. Я звісно ж обрала друге, хоча я люблю його і досі. Я така дурепа, що закохалася в нього - відповіла Ліза і закрила обличчя руками, а я взяла її за одну з рук і міцно зжала.
- Не хвилюйся, ми разом все подолаємо - невпевнено посміхнулася я, але мені дуже хотілося підтримати її. Дивлячись на неї і слухаючи її розповідь, я змогла зробити висновок що на її місці могла бути б я.
- Але як? Що мені робити? Як далі жити? А знаєш, що найболючіше? - запитала Ліза, я похитала головою, - Те, що він у мене перший. Можливо я б хотіла аби саме він був моїм першим, але не за таких обставин. 
- Мені дуже шкода тебе, але можливо тепер ти нарешті будеш більш обачніше і краще придивлятимешся до хлопців - припустила я і поклала до рота шматочок десерту. 
- Можливо і ще, пробач мене за те що я тобі сказала, думаю тобі було дуже образливо це чути, але я була такою дурепою, до того ж закоханою дурепою - сказала Ліза.
- Не хвилюйся, я давно пробачила тебе і все розумію. Хоча мені було боляче чути ті слова, але я чудово розумію що ти не винна ні в чому. А головне, не дай Артему зіпсувати тобі життя - впевненіше промовила я і посміхнулася дівчині, вона відповіла тим же, але менш впевнено.
- Добре...