Глава 7

Христина

 Ох... Я прискіпливо подивилася на них, але вирішила Дані нічого не казати, принаймні сьогодні, бо не хочу псувати його свято. Тепер мені буде соромно дивитися на Даню, особливо коли він буде поряд з тією дівчиною. Хтось раптом врізався в мене і ледь не впала, але міцні руки охопили мене, тому я встояла на землі.
- Христина? - запитав цей хтось, який в мене врізався.
- Даня? Ой, пробач - приголомшено сказала я і відсторонилася від нього, - Мене запросив Ваня, але якщо ти хочеш я можу піти...
- Ні, залишайся, я радий твоїй присутності - промовив хлопець із посмішкою на вустах.
- До речі, з днем народження - привітала я і вручила маленьку прямокутну коробку з квитками. Даня обережно її відкрив і вирячив очі, побачивши подарунок.
- Христино, не варто було, але дуже дякую - щиро сказав Даня і на емоціях обійняв мене, я пригорнулася до нього і вмить в животі з'явилося якесь дивне, приємне відчуття. 
- Будь ласка, до речі, дуже класна вечірка - зауважила я, коли ми відсторонилися, але мені дуже сподобалися обійми з ним.
- Дякую, я давно планував влаштувати вечірку, але не було нагоди, а ось і з'явилася - відповів Даня і всміхнувся, - Тобі мабуть цікаво скільки ж мені? Сьогодні мені вже 24.
- Та не обов'язково було казати, але я гадала тобі молодше, якщо чесно - зізналася я, а Даня розсміявся, чим змусив мене посміхатися. 
- Ну дякую, мені багато хто це каже.
 Ми ще трохи поговорили, а потім Даня пішов зустрічати інших гостей, а я пішла шукати Ваню. Дивно, де він може бути? Мабуть у своїй кімнаті. Я підійнялася на другий поверх і повернула направо. Гаразд, а куди далі? Намагаючись знайти кімнату хлопця, я натискала на кожну пучку дверей, але підійшовши до останніх, я почула чийсь голос і прислухалася.
- Та що ти кажеш! Я знаю і не намагайся мене шантажувати! Все, розмову закінчено - грубо сказав Ваня і я почула, як він сів чи ліг на ліжко.
Я легенько постукала в двері почувши стверджувальне "Так", зайшла. Ваня і справді сидів на ліжку і вигляд у нього був доволі засмучений, але побачивши мене, він підійнявся й обійняв мене.
- Привіт, радий що ти прийшла, сідай - сказав він і показав на ліжко, я сіла з краю, а Ваня навпроти в крісло.
- У тебе така гарна кімната - мовила я. Його кімната була у чорно-сірих кольорах, на стінах висіли плакати різних футболістів і деяких гуртів, - Ти захоплюєшся футболом?
- Так, з дитинства люблю грати, але через роботу вже давно не граю - відповів хлопець.
- А ці гурти, вони яку музику співають? - поцікавилася я і уважніше придивилася до плакатів з гуртами.
- Переважно реп, люблю його - пояснив Ваня, - А ти яку музику любиш?
- Різну, але в основному американську - відповіла я.
- Я також раніше захоплювався цією музикою - визнав Ваня, аж тут до кімнати увірвався Даня з пляшкою пива в руках і сів поряд зі мною, поклав одну руку мені на плечі.
- Даню, що ти трапилося? - здивовано запитала я, а він лише посміхнувся і відрив напою.
- Моя дівчина, Катя, вона виявилася ще тією шлю... - він не договорив це слово, але далі продовжив, - Вона щойно безсоромно цілувалася з якимось хлопцем.
- Я казав тобі, що Катя не з тих, які хочуть стосунки, вона просто хотіла заскочити до тебе в ліжко! - сказав Ваня і посміхнувся куточком губ, - Тобі треба дивитися краще, бо ти лише місяць з нею знайомий і нічого не знаєш.
- Я розумію, але...вона така гарна - пробурмотів Даня і знову хотів відпити пива, але я забрала пляшку.
- Даню, тобі вже досить - заперечила я і встала.
- Ти вже йдеш? - одразу повторив за мною Ваня, теж встав.
- Так, я гадаю, що вже достатньо тут побула, і ще раз, Даня, з днем народження - посміхнулася я і вийшла з кімнати. Даня глянув на мене, а потім впав на ліжко і заснув, а Ваня йшов за мною.
- Він коли-небудь вже так сильно пив? - поцікавилася я в Вані, який ішов поряд зі мною.
- Ні, вперше. Даня вже пив, але вперше так сильно - відповів Ваня.
 Ми вийшли з будинку і стали чекати поки приїде таксі, коли воно приїхало я подивилася на Ваню.
- Ну бувай - невпевнено сказала я, а Ваня швидко охопив моє обличчя руками і притягнув до себе.
 Я одразу відчула його гаряче дихання на собі, а далі він поцілував мене в губи. Ніжно і боязко, я невпевнено відповіла йому, коли нам не вистачило повітря ми відсторонилися, а Ваня широко посміхався, через що я теж посміхнулася.
- Бувай - тихо попрощався він, я кивнула і сіла в автомобіль, хлопець помахав мені, коли ми від'їхали.
 Дивно, я швидко подивилася на водія, на жаль це була не та приємна жінка, а чоловік. Я дивилася в вікно і думала про поцілунок Вані. Мене здивувало те, що я не відчула тих метеликів чи якогось відчуття в животі, як описують усі під час поцілунку. Але може це не важливо? Але чи подобається мені Ваня? Напевно ні... Я відчуваю до нього лише дружбу, але поцілунок був явно не дружній. 
 Ми приїхали до мого будинку і я відавши гроші водієві, пішла в квартиру. Фух, сьогодні був тяжкий день, тому я одразу пішла в ванну і прийняла її. Трохи розслабившись, я змогла обміркувати весь сьогоднішній день. Коли я вийшла з ванни і вже одягнула свою улюблену нічну сорочку з єнотиками, мені подзвонив Даня. Я здивовано підвела брову, але слухавку взяла.
- Алло, Даня? - перепитала я, бо ніхто не відповідав. 
- Христино...ик...можна поговорити? - попросив хлопець, він вочевидь був п'яний.
- Даню, чому ти так багато пив? - запитала я і сіла на диван, паралельно увімкнувши телевізор. 
- Катя мені зрадила, це боляче, а щоб якось заспокоїтися я вирішив трохи...ик...випити, але схоже переборщив - відповів Даня.
- Слухай, а ти взагалі любив Катю? - поцікавилася я.
- Так...точніше мабуть, вона мені подобалася, але щоб аж любив, не впевнений - сказав хлопець.
- От бачив, тому тобі й не треба побиватися - мовила я і посміхнулася сама до себе. 
- Дякую, що поговорила, але я відчуваю що вже зараз відключуся. Тому бувай - попрощався Даня і поклав слухавку.
- Бувай... - прошепотіла я і посміхнулася немов ота закохана дурепа.
Визнаю - мені подобається Даня і я не можу дивитися на нього, коли йому боляче. Але може Даня ще й досі щось відчуває до Каті, тому я думаю в мене немає шансів. 
 З такими думками я і заснула, а на ранок відчула сильну втому. Добре, що сьогодні субота і я можу спокійно поспати хоч до обіду. Через дві години я знову прокинулася і вже остаточно встала з ліжка. Годинник показував 11 годин, тому я направилася в ванну приводити себе до ладу. Розчесала волосся, зробила водні процедури і пішла на кухню. Їсти мені не хочеться, тому я зроблю собі каву і сяду за домашнє завдання. 
 Я подивилася у вікно і сумно посміхнулася, як же швидко йде час. Я навіть не помітила, як на зміну літа прийшла осінь, як листя не деревах почало жовтіти, як стало багато людей, які зранку кудись весь час поспішають. Пригадую, як ми з татом раніше кожної суботи любили ходити на прогулянки містом. Шкода що його вже немає, але тепер я буду сама ходити. Я встала і почала одягатися на вулицю, в пам'ять тата я сьогодні піду прогуляюся і заодно подумаю над усім. Одягнула чорні штани, білий светр і чорне пальто, на ноги я взула чорні кросівки і взяла свій маленький рюкзак. Волосся заплела в тугий хвіст і нанесла мінімум макіяжу. Вийшовши на вулицю, мені в обличчя вдарило холодне повітря і запах мокрого асфальту, сьогодні вночі був дощ. Що ж це осінь і нічого дивного немає. Я гуляла містом і навіть не помітила, як мої ноги приведи мене до спортивного майданчику. Деякі грали у футбол, інші у баскетбол, дві сітки для волейболу були зайняті, а біля третьої сидів хлопець. Я уважніше до нього придивилася і впізнала Даню. Тому без вагань пішла до нього.
- Привіт - тихо сказала я коли підійшла до хлопця, він підійняв на мене свій тяжкий погляд і усміхнувся. 
- Привіт, що ти тут робиш? - поцікавився він. До речі, мене здивувало, що Даня був у самісінькій футболці з легенькою клітиною, спортивних чорних штанах і кросівках, а на вулиці холодно. 
- Я просто гуляю містом, а ти чому тут сидиш? Так ще й легко одягнений, замерзнеш - відповіла я і похитала головою, а Даня лише ширше посміхнувся.
- Я хотів пограти у волейбол, але як бачиш нікого немає - сумно мовив він, а я потрясла його за плечі.
- Хочеш розповім одну секретну інформацію? - запитала я і жартома підморгнула, Даня посміхнувся, кивнувши - Колись в підлітковому віці я грала в багатьох змаганнях з волейболу, інколи ми з командою займали перші призові місця, але вже більш, ніж пів року я не граю. 
- Тоді ти маєш зіграти! Я й подумати не міг, що ти така тендітна будеш грати у волейбол - сказав Даня, а я сором'язливо посміхнулася, але потім посерйознішала, коли хлопець встав і почав тягнути мене до сітки.
- Ні, ні ні, Даню я вже не граю - заперечливо кричала я, але хлопець немов не чув мене, мої спроби звільнитися були марні, Даня такий сильний що для нього я мабуть якась комаха.
- Ти мусиш! Якщо ти так добре грала, то потрібно продовжувати. Ну були ласка зіграй проти мене - благав хлопець, я тяжко видихнула і все-таки наважилася.
- Ну гаразд, але я не в тому одязі аби зараз грати - спокійно сказала я, а Даня зупинився, але мою руку не відпустив, підійшов ближче. 
- Це не важливо, для спортсмена одяг не перешкода - посміхнувся Даня і побіг по той біг сітки. Я кивнула і поклала своє пальто біля його курточки.
- Готова?! - крикнув Даня, я впевнено кивнула і гра почалася.
Даня добре грає, але все одно я краще, бо в кінці гри все-таки виграла його з рахунком 15:10 в мою користь. 
- От бачиш! А ти казав, що виграєш - сказала я втомлено після гри, ми сіли на бардюр і Даня дав мені пляшку води, я відкрила трохи, - Дякую.
- Ти просто мусиш грати в волейбол! - зауважив хлопець, а я усміхнулася.
- Один тренер запропонував мені приєднатися до його команди і взяти участь у змаганнях, але я ще не вирішила - сказала я, а Даня уважно і пильно подивився на мене.
- Ти візьмеш участь - мовив він немов хотів мене загіпнотизувати, через що я засміялася, а Даня підхопив мій сміх. 
- Гаразд, я візьму, але думаю що тільки все зіпсую - зізналася я, хлопець взяв мене за обидві руки і подивився в мої очі.
- Ти зможеш, я вірю - посміхаючись сказав він, моє серце почало швидко битися, немов хотіло випригнути з грудей. Що ж ти робиш зі мною Даня?