Глава 6

 Христина

 До аудиторії зайшов Артем, але він розмовляв з викладачкою, тому поки я дивилася лише на його спину, а потім він обернувся і якось...злісно посміхнувся. Що це означає? 
- Христино, ти пиши не відволікайся, Артем сяде поруч і теж буде писати тест - сказала Марія Петрівна і знову сіла за стіл, уважно читаючи щось у комп'ютері.
 Артем сів поряд і зробив вигляд, що тут ні до чого, а я закотила очі й продовжила писати далі. Ще 10 хвилин, але питань теж чимало. Я намагалася не звертати увагу на погляди Артема, але коли він знову подивився на мене, я не витримала.
- Що ти хочеш від мене? - прошипіла злісно я, Артем задоволено посміхнувся.
- Після першої пари, чекаю тебе у нашій кав'ярні - прошепотів мені на вухо він.
 Я коротко кивнула і встала, тест уже був написаний, тому результат буде сьогодні після пар. Що ж... Зараз у мене має бути вступ до цифрової маркетингової аналітики. Цікаво, ця пара у нас вперше, тому буду рада дізнатися, що ж це взагалі таке. Прийшовши, я побачила Лізу, яка сидить сама за партою, трохи вагаючись я все-таки підійшла до неї, але вона відвернулася від мене.
- Йди сядь за іншу парту - сказала вона, навіть не глянувши на мене, я кивнула і сіла позаду неї.
 Це було трохи боляче чути, але я розумію що вона злиться на мене, бо не знає правда про Артема. Зараз вона чимось нагадує мене, бо я теж була в його омані і не помічала таких очевидних речей. Звісно, Артем може ввести в так названу "оману", бо він гарний, високий хлопець з підкачаним тілом, кому він не сподобається? Але все одно я хвилююся за Лізу і боюся, щоб вона потім не плакала через нього. 
 Пара пройшла доволі швидко, але Артем на неї так і не з'явився, це мене трохи здивувало, але він міг і прогуляти її. Для нього це звичайна справа. Я направилася до тої кав'ярні у яку ми часто ходили з Артемом, він обожнював там бувати, бо лише в цій кав'ярні готували макаруни. Ну готували або купували, але там постійно їх продавали і Артему дуже вони подобалися. Мені теж вони до вподоби, але я надаю перевагу тірамісу і морозиву.
Зайшовши, я одразу побачила хлопця і сіла з ним за один столик. Він посміхнувся і покликав офіціанта.
- Добрий день, що бажаєте замовити? - привітно запитав офіціант.
- Мені п'ять різних макарун і латте - відповів Артем і тепер вони обоє дивилися очікувально на мене. 
- А мені морозиво лимонне і капучино - сказала я, тоді офіціант кивнув і пішов до барної стійки.
- Ну і що ти від мене хотів? - запитала я в Артема, який щось друкував на телефоні.
- Чому це ти раптом так переймаєшся за Лізу? - поцікавився Артем. Він посміхнувся екрану телефона, а потім відклав його.
- Вона моя подруга - просто відповіла я.
- Подруга? В тебе ніколи не було друзів! - якось насміхаючись сказав Артем, це мене образило, але я вдала що мені все одно. Нам принесли наше замовлення і ми почали його ласувати.
- Так, у мене справді з'явилася подруга - підтвердила я і поклала до рота великий шматок морозива.
- Ну гаразд, я зроблю вигляд що повірив тобі, але я не через це покликав тебе. На скільки я знаю, ти добре вмієш грати у волейбол, а мій тато про це знає і він набирає команду для майбутніх змагань. Спочатку міський, потім державних, а далі світових. І тато попросив аби ти взяла участь - пояснив Артем, а потім написав щось швидко на серветці і простягнув мені, це був чийсь номер, - Це номер мого тата, якщо захочеш то подзвониш.
- Але ти ж знаєш, що я вже більше, ніж півроку не грала - заперечила я, але хлопець закотив очі.
- Хоч ти вже починаєш мене дратувати, але я скажу чесно, ти класно граєш, а талант не зникає, тому подумай добре над пропозицією - попросив Артем і відкусив макарун.
- Ну дякую, я подумаю - пробурмотіла я.
 Після того, як ми поїли, пішли на пари. Так 

так, в мене є пристрасть до волейболу, цей вид спорту запав мені у душі ще коли я була в середній школі. Колись я навіть їздила на змагання і ми з командою зайняли друге місце. Але вже більше, ніж півроку я не граю. Немає часу, та й можливості. Всі спортивні майданчики постійно зайняті і переважно хлопцями, а вони не пускають дівчат, бо кажуть що ми не здатні грати. Це образливо, але мені все одно, бо якщо я буду зациклюватися на чиїсь думки, ніколи нічого не досягну. Але чи варто мені дзвонити до тата Артема? Так, можливо я вмію грати, але чи на стільки аби брати участь у таких серйозних змаганнях? Хоча...мій тато завжди хотів аби я грала в волейбол. Він обожнював його і постійно вчив мене, саме завдяки йому я вмію грати. 
 Після усіх пар я пішла до себе додому. Зараз мені потрібен час аби обдумати усі події, які трапилися. Вдома я сіла за ноутбук і увімкнула фільм, але перед цим знайшла на кухню декілька смаколиків і взяла їх. Не знаю, як інші, але я не можу дивитися фільм без їжі, мені обов'язково треба щось жувати. Не важливо що, це може бути чи фрукти чи фастфуд. Під час фільмі я розплакалася, бо він був доволі сумним і саме в цей момент мені подзвонив Ваня.
- Привіт, я не відволікаю тебе? - запитав хлопець, коли я взяла слухавку.
- Привіт, та ні - відповіла я.
- Ти зайнята завтра після пар? - поцікавився Ваня, я задумалася.
- Ні, я вільна - мовила я.
- Тоді ти не проти піти на вечірку? - запропонував він, але я була налаштована категорично.
- Вибач, але вечірки це не моє, тому наврядчи - сумно визнала я і здається навіть почула, як Ваня видихнув.
- Чесно, я також їх не дуже люблю, але це буде в честь Дані у нього завтра день народження і він планує влаштувати вечірку в нашому будинку, а мені буде не по собі, бо більшість його друзів мені не подобаються - пояснив хлопець, я довго думала, але так як це день народження, потрібно погоджуватися.
- Гаразд, добре, о котрій і що одягнути? - запитала я.
- Клас! Дякую! В 17 у нашому будинку, а одягни будь-що, але Даня просив усіх дівчат одягнути спідниці чи сукні, не обов'язково короткі - попередив Ваня, я кивнула.
- Ок, тоді до завтра - попрощалася і вимкнула дзвінок.
 Мені зараз лише вечірок не вистачає! Це ж потрібно ще Дані подарунок обов'язково купити, але що саме? Він хлопець вже дорослий, але я навіть поняття не маю чим він захоплюється? Може просто гроші? Але це так банально, а я хочу щоб він запам'ятав сій подарунок. Чому? Сама не знаю. Так, мені потрібно дивитися подарунок. Я вимкнула фільм і зайшла на якийсь сайт подарунків із доставкою. Тут багато всього, але що ж можна йому подарувати... Чорт! Я зовсім не майстер у такому. Якби ж поряд був тато, він би мені порекомендував щось, а так я маю сама думати. Знаю! По Дані можна помітити, що він такий собі "крутий" хлопець. Отже, я гадаю йому сподобається. Я вирішила замовити два квитки на подорож по всім містам України! Гадаю нормально. Ох, тепер я хвилююся щоб йому це сподобалося. На годиннику вже пізня година, час спати, а що одягнути я вже завтра оберу.
 Наступний день в університеті пройшов добре, Марія Петрівна сказала, що я написала тест на 11. Фух, це вже набагато краще! Ліза досі вперто мене ігнорує, а Артем постійно цим зловтішається. Після пар, я поспішила додому, щоб приготуватися до вечірки. Не знаю чому я так нервуюся, але мені хочеться виглядати на всі 100. Цікаво, чи буде на вечірці дівчина Дані? Звісно ж буде, він мабуть у першу чергу її запросив. Прийшовши в квартиру, я одразу пішла до шафи і розпахнувши її, почали роздивлятися всі сукні і спідниці. Не можу сказати, що в мене було щось дуже класне, але після довгого пошуку, я знайшла гарну сукню, яка підкреслювала мою фігуру. Її мені подарував тато на день народження, коли мені виповнилося 18 років, тобто рік тому. Вона була чорного кольору до колін, рукава були до плеча з чорно-прозорої тканини. Вона ідеально сиділа на мені, до неї я одягнула свої маленькі, золоті сережки. Губи намалювала темно-червоною помадою, чорні стрілки і трохи тонального крему, волосся заплела в мальвінку. Як же я хотіла аби тато зараз мене побачив, він точно сказав би що я така красуня. Посміхнувшись своєму відображенню в дзеркалі, я взяла чорні маленьку сумочку і вклавши туди всі необхідні речі, я вийшла ж квартири, закривши її.
 Щоб дістатися їхнього будинку, я подзвонила таксі і стала чекати поки приїде автомобіль. Почекавши хвилин 15 автомобіль приїхав і я сіла на заднє сидіння. За кермом сиділа жінка років 40-50 і привітно посміхалася, я повторила їй адрес куди мені потрібно і ми поїхали. 
- Ви гарно виглядаєте, у Вас побачення? - поцікавилася жінка і подивилася на мене через дзеркальце над кермом.
- Дякую, але ні, у друга день народження - відповіла я.
- У друга? У мене також був такий друг і я дуже зараз шкодую через свої вчинки - сумно сказала вона, а я зацікавлено подивилася на неї. 
- У Вас трапилося щось серйозне? - обережно запитала я.
- Ну майже, колись цей "друг" покликав мене на прогулянку, я була така рада і погодилася. Прийшовши, він виявився не один, а зі своєю дівчиною. Я вирішила не зважати на них і всю прогулянку намагалася поводити себе немов мені все одно. Але коли вони знову поцілувалися, я не витримала і хотіла поговорити з ним, ми відійшли подалі від неї, - розповідала жінка і уважно слідкувала за дорогою, - Я сказала про свої почуття. Виявилося, це було взаємно, але через те що я соромилася йому сказати, він не знав про це і знайшов іншу. Від тоді я зробила висновок, що потрібно казати про свої почуття роки не пізно.
- Мені так шкода Вас, але якщо б цей хлопець і досі тоді кохав Вас, то може б кинув цю дівчину, але схоже йому набридло відчувати невзаємність - сумно визнала я і коротко глянула на жінку.
- Ми приїхали, ну успіхів Вам - щиро побажала жінка. Я заплатила їй і додала чайові, гадаю вона хороша, але от у особисто житті на жаль, не пощастило.
 На подвір'ї вже було багато хлопців і дівчат, деякі були п'яні, деякі вже цілувалися і ледве не більше, а інші просто спілкувалися між собою. Я пройшла в будинок і намагалася очима знайти, спочатку Даня аби вручити подарунок, але його все ніде не було. Але тут я помітила, як дівчина дуже схожа на ту, яка є дівчиною Даня цілується з кимось. Я непомітно підійшла ближче і уважніше придивилася чи це справді вона, так це вона, але той ж ким вона цілується... Це ж явно не Даня...