Глава 5

 Христина

Наступного ранку я швидко зібралася і пішла в університет. Але перед цим за звичкою зайшла до кав'ярні і замовила латте з карамельним сиропом. Бармен швидко мені його зробив і залишивши чайові, я сіла за вільне місце, звісно ж біля вікна. Але раптом мені задзвонив телефон. Це був невідомий номер. Я знизила плечима і взяла слухавку. 
- Алло - сказала я.
- Алло, це слідчий по справі, смерті Вашого батька - відрекомендувався він.
- А чому це Ви телефонуєте до мене? - незрозуміло запитала я.
- Ми гадали, що смерть Вашого батька це нещасний випадок, але з'явилися деякі речі, які показують що це може бути навмисне вбивство - пояснив слідчий, а потім додав, - Тому, чи можете Ви приїхати о 15-16 годині в відділ поліції?
- Так, звісно - погодилася я.
- Добре, тоді чекатиму - сказав він і поклав слухавку.
 Тобто...це означає, що мого батька вбили. Але кому це потрібно? Навіщо? В нього не може бути ворогів, він добрий і завжди усім допомагав, то звідки у когось може виникти така жахлива ідея. Через цю новину мені не хотілося тут сидіти, тому я встала і пішла в університет. Каву там пити можна, тому проблем у мене немає бути.  Я зайшла і сіла за вільне місце, Лізи як завжди ще не було. Раптом мою увагу привернув Артем, який зайшов до аудиторії під руку з якоюсь дівчиною. Коли я побачила її обличчя, то була в шоці. Це була Ліза, подруга подивилася на мене і посміхнулася, а я була ладна накричати на неї. Жестами я намагалася сказати їй, щоб вона підійшла до мене, але вона спочатку пішла до якихось друзів Артема з ним, а потім поцілувавши того в щічку, підсіла до мене.
- Привіт - сказала вона і широко посміхнулася, а я всім видом показувала злість, - Що таке?
- Ти хоч знаєш хто такий Артем? Ти щось знаєш про нього? - злісно прошипіла я, а подруга невпевнено кивнула.
- Звісно знаю, ми з ним відучора почали зустрічатися і він багато чого розповів мені - відповіла Ліза, а я закотила очі.
- Та ти що! А чи казав він тобі, що я була його колишня? - вираз обличчя подруги дпа ясно зрозуміти, що вона цього не знала, - Так! Ми майже рік зустрічалися, а потім коли помер мій батько я стала пильніше до нього придивлятися, і з'ясувалося що він мене використовував! Він хотів переспати зі мною, а потім кинути. Ти розумієш? Він використовує дівчат! - пояснила я, але Ліза похитала головою.
- Я не вірю. Він кохає мене, можливо він і був твоїм колишнім, але іншому я не вірю. Ти хочеш аби він знову був з тобою, вибач, але я не хочу з такою дружити - сказала Ліза і глянувши на мене, сіла до Артема. А той лише обернувся до мене і злісно посміхнувся, а потім поклав руку на коліно Лізи, а вона була не проти! 
 Весь урок я постійно поглядала на цю пару, мені так шкода Лізу і я справді хочу її врятувати. Але як? Вона не вірить мені, коли вона це сказала, то мені стало образливо, але я зрозуміла що вона не винна в цьому, це Артем змусив її так говорити. Коли пара закінчилася Ліза кудись побігла, тому в мене була можливість поговорити з Артемом. Я зупинила його, якраз перед тим як він збирався кудись піти.
- Що тобі потрібно? - холодно запитав він.
- Поговорити, будь ласка - попросила я, Артем закотив очі.
- Гаразд, ходімо - він взяв мене за руку і повів на двір. Ми сіли на одну з лавочок поряд з університетом, лише тоді Артем відпустив мою руку.
- Про що ти хочеш поговорити? - запитав він і дістав зі свого рюкзака круасан і почав його їсти, чесно зізнавшись я вже зголодніла, тому обов'язково після наступної пари піду поїм, вирішила я. 
- Про Лізу. Артем, будь ласка, залиш її, вона ще нічого не знає про все що тут було і не розуміє, що хтось може використати її. Ліза дивиться на все і всіх позитивно, тому не хоче чути мене, прошу залиш її - благала я, але Артем ніяк не зреагував, а продовжував їсти свій круасан, до речі зі смаком ванілі. Мій улюблений.
- З чого ти вирішила що я хочу використати її? Може вона мені подобається? - трохи обурливо запитав він.
- Ти всіх дівчат використовуєш, але мене не вийшло і дуже сподіваюся, що з Лізою теж не вийде. - сказала я, але Артему не сподобалася ця розмова, тому він встав і трохи роздратовано подивився на мене.
- Христиною, зізнайся собі що ти ревнуєш мене - тихо мовив він і пішов у університет, а я шоковано дивилася йому в слід. Що він щойно сказав? 
 Щоб я ревнувала його? Та ніколи! Він мені не потрібен, але за цей період часу я здружилася з Лізою і мені не хочеться бачити веселу дівчину в сльозах. Це буде травма для неї, якщо вона не покине Артема. Що ж робити? 
 Наступна пара була у нас українська мова, але я часто відволікалася, то на думки про батька, то на думки про Лізу. Сьогодні якийсь день з несподіванками! Після пар я побігла до поліцейського відділку, точніше поїхала на таксі. Приїхавши, я одразу направилася до офісу. 
- Добрий день, це до Вас мене направили? - перепитала я, коли зайшла всередину, слідчий уважно оглянув мене, а потім кивнув.
 Я підійшла і сіла навпроти нього, на вигляд йому років 20-25. Дивно, такий молодий, а вже слідчий і кажуть найкращій в місті. 
- Отже, попередній слідчий, який розслідував Вашу справу, сказав що це нещасний випадок, я правильно розумію? - перепитав він, я кивнула, - Але мене здивувало, те що Ваш тато їхав по абсолютно рівній дорозі і не перевищував швидкість, тому я краще дослідив цю справу і помітив, що в документі зазначено, що гальма були підрізані і Ваш тато їхав по дорозі, а потім посередині почав різко гальмувати, але не зміг.
- Тобто мого тата хтось вбив навмисно? - запитала я, бо не могла повірити цьому. Кому потрібна смерть мого батька?
- Так, сжоже на це і тепер я особисто буду розслідувати Вашу справу - відповів слідчий і посміхнувся куточком губ, - Я забув представитися, мене звати Сергій Михайлович, але можна просто Сергій.
- Я Христина, будь ласка зробіть усе можливе. Але я не розумію, якщо гальма підрізані, то це точно не нещасний випадок, чому тоді попередній слідчий так вирішив?- запитала я.
- Звісно, я зроблю все що в моїх силах, я гадаю що його підкупили - сказав Сергій і дістав блокнот з ручкою, - Для того аби швидше усе з'ясувати, я маю задати Вам декілька питань.
- Гаразд, звичайно - швидко відповіла я і зручніше всілася на стільці.
- Розкажіть про захоплення Вашого батька, ким він працював і чи були в нього вороги - попросив Сергій і пильно подивився на мене.
- Ну мій тато обожнював спорт, він часто в дитинстві водив мене на спортивні майданчики і вчив грати у різні спортивні ігри, я ще злилася на нього, бо хотіла погуляти з друзями, а не з ним, дурепа - сказала я до себе і відчула сльози на очах, - Він був програмістом у одній з маркетингових компаній. Ворогів у нього ніколи не було, тато весь час намагався всім допомагати і мати з ними дружні стосунки.
- Ну, а щодо Вас? Чи були у Вас вороги? - поцікавився Сергій, а я трохи незрозуміло глянула на нього.
- Ви думаєте, що мого тата могли вбити аби помститися мені? - запитала я, а мій голос здригнувся від такої думки.
- Все можливо - спокійно мовив Сергій.
- Та ні, в мене немає ворогів. Можливо хтось відчуває до мене неприязність, але свідомо у мене немає ніяких ворогів - відповіла я.
- Гаразд, якщо що я Вам зателефоную - мовив Сергій і встав, я зробила теж саме і направилася до виходу.
- Гаразд, до побачення - попрощалася я і вийшла звідси. 
 Тривожні думки не покидали мене аж до самого будинку, але й там я ніяк не могла припинити думати, що в смерті батька можу бути винною я. Бо якщо це хтось хотів помститися мені, то тато тут до чого? Але раптом це не мій ворог? Але я не можу повірити, що тато міг з кимось не дружити чи бути в поганих відносинах. Прийшовши в квартиру, я одразу переодягнулася і пішла робити собі вечерю. Хоча мені зовсім зараз не до їжі, але я вирішила поїсти, бо цілий день нічого не їла, але чомусь голод я не відчуваю. Це нормально? Хоча, це такі дрібниці.  Але раптом мені задзвонив телефон, тому я відклала макарони, які хотіла варити і взяла слухавку.
- Алло, хто це? - одразу запитала я, але ніхто не відповів.
- Це я Даня - нарешті сказав хлопець.
- Чому ти телефонуєш мені? - підозріло поцікавилася я.
- Ти так раптом вчора втекла, що я подумав, що це через мою дівчину - відповів Даня, а я вирішила не казати йому справжню причину, тому розсміялася в слухавку.
- Не хвилюйся, це не через тебе чи твою дівчину, у мене були особисті проблеми, які тебе не стосуються - якомога холодніше сказала я і почула, як Даня видихнув.
- Гаразд, тоді якщо так, бувай - попрощався хлопець, я хотіла в нього запитати чому він тоді мені дзвонив, але Даня вже поклав слухавку.
 Дивно. Чому він мені телефонував? Явно не через, те що я раптово пішла вчора. Так, гаразд, зараз мені потрібно подумати краще про тих з ким я могла ворогувати або тато і про Лізу. Там шкода дівчину, бо Артем лише використає її. Що ж робити?
 Наступного дня я швидко зібралася і поспішила до університету. Я вирішила прийти раніше, щоб поговорити з Мариною Петрівною (викладач з маркетингової аналітики). Недавно у нас була така нібито контрольна і я написала не дуже добре, тому хочу перездати. Не дуже добре, це 9, а так як я хочу закінчити університет з червоним дипломом, потрібні вищі оцінки, та й тато хотів аби я успішно закінчила університет заради нього я готова наполягти на навчання. Аудиторія в якій у нас проходять пари з маркетингової аналітики під номером 45, тому я туди й направилася. Зараз в університеті мало учнів, але для такої ранньої години в цілому достатньо. Легенько постукавши в двері, я почула стверджувальну відповідь і зайшла всередину. 
- Доброго ранку - привіталася я і підійшла до Марії Петрівна, вона сиділа за столом і переглядала якісь документи.
- Доброго, Христино, чому ти так рано прийшла? До речі, як ти? - поцікавилася вона, я закотила очі.
 Марія Петрівна - була "дівчиною" мого батько, поки він ще жив. Ну вони не зустрічалися, але тато часто приходив в університет аби поговорити з нею, вони часто разом ходили в кафе. Але тато все боявся запропонувати їй зустрічатися, бо не хотів потім розчаруватися. Чому він так думав я не знаю, але гадаю що це через його колиншню дружину, тобто мою маму, яку я ніколи не бачила. 
- Все добре, я б хотіла перездати той тест, який ми писали вчора - попросила я, Марина Петрівна уважно подивилася на мене з-під окуляр і кивнула, посміхнувшись куточком губ.
- Гаразд, сідай і я зараз дам тобі завдання - відповіла жінка і кивнула на першу парту, я послухалася і сівши, дістала ручку та листочок з сумки.
- Ось, тримай, але читай уважно у тебе є 30 хвилин для його виконання - попередила викладачка і сіла за свій стіл.
 Я уважно читала питання і зосередилася на них. Вони були не ті, які ми писали на попередньому уроці, але схожі. Поки я писала не помітила, що до класу хтось зайшов, але підійнявши очі, я була дуже здивована...