Глава 4

 Христина

 Біля мене сів Даня. Спочатку я здивувалася, але потім вдала що мені байдуже і знову повернулася до вікна.
- Привіт, чому ти на пари не йдеш? - запитав Даня, а я закотила очі. Яка йому взагалі до мене різниця?
- Тобі взагалі яке діло? - грубо запитала я, навіть не глянувши на хлопця, але й без цього я знала, що він має надто привабливий вигляд.
- Чому ти така зла? Я ж прийшов просто поговорити, а ти вже така зла - обурився Даня, а я все-таки обернулася до нього. Так, я мала рацію, він мав гарний вигляд. Синя футболка, яка виднілися з-під чорної курточки, коричневі штани і сині кросівки.
- Гаразд, вибач, я справді перебільшила - погодилася я і надпила кави.
- Та все нормально, то ти відповіси мені? Чому ти на пари не йдеш? - поцікавився Даня.
- У мене ще є час, тому я вирішила зайти сюди, щоб попити кави і подумати - відповіла я, Даня зацікавлено спостерігав за мною.
- Подумати? Над чим? - і далі розпитував він.
- Над життям. А ти чому не йдеш на робота чи куди ти там ходиш? - запитала я.
- В мене ще є півтори години, тому можу тут посидіти - пояснив хлопець. Між нам  запала незручна тиша, тому я подивилася на годинник і встала зі стільця.
- Пробач, але мені вже час іти. Бувай - попрощалася я і не дочекавшись відповіді, пішла до університету. 
 До пари ще 15 хвилин, але добре що тут недалеко йти. Я швидко дійшла і пішла до аудиторії. Зараз у нас моє бути пара англійської мови, добре що в мене завжди по ній хороші оцінки і ми з Світланою Сергіївною - нашою викладачкою - добре ладнаємо. Я сіла за одну з середніх парт і стала чекати початку пари. Одразу за мною забігла Ліза і попрямувала до мене.
- Привіт - привіталася вона й обійняла мене, а потім сіла і почала діставати зошити і всілякі речі для пари. 
- Привіт - відповіла я.
- Як ти? Давно прийшла? - поцікавилася Ліза і обернулася до мене.
- Нормально, та ні щойно - сказала я і подивилася у вікно, на мене знову нахлинули згадки про батька. Мені так його не вистачає...
- Христя, а ти не хочеш сходити на шопінг? - запропонувала подруга, а я знизила плечима.
- Я не проти, давай у суботу? - додала я, Ліза кивнула, па тоді до класу зайшла викладач.
- Я тобі напишу о котрій - прошепотіла Ліза, я кивнула і почала уважно слухати викладачку.
 День йшов дуже повільно, але коли пари нарешті закінчилися я побігла збиратися, бо Ваня через півтори години дуже чекати мене біля мого під'їзду. Одяг я вибрала більш гарний і жіночий, а саме бежеву спідницю до колін, білий в'язаний светр і такого ж кольору кросівки. Волосся трохи підкрутила і зробила макіяж: стрілки, вії, губи рожевою помадою. Чудово. Тепер можна йти. Я вийшла з будинку і мене але чекав Ваня, він широко посміхнувся, коли побачив мене і почав іти на зустріч. 
- Привіт, маєш неперевершений вигляд - сказав він, а я сором'язливо посміхнулася.
- Привіт, дякую - відповіла я, а потім більш впевнено додала: - То куди ми підемо сьогодні?
- Я пропоную... - він не договорив, бо йому хтось подзвонив.
Ваня відійшов і почав з кимось розмовляти. Я спостерігала за ним і зробила висновок, що Вані не дуже то й приємна ця розмова, бо він доволі емоційно говорив і махав руками. Я вже почала хвилюватися, бо раптом щось трапилося.
- Вибач, але в мене з'явилися невідкладні справи - перепросив хлопець, а я помітно засмутилася - Але ти можеш поїхати зі мною.
- Куди? Щось серйозне трапилося? - трохи схвильовано запитала я, а Ваня спокійно подивився на мене.
- Мені потрібно додому і схоже сьогодні я не зможу з тобою побути, але якщо ти будеш у мене вдома, то ми зможемо там подивитися фільм чи ще щось - пояснив Ваня, а я трохи подумавши, кивнула.
- Гаразд, чом би й ні - погодилася я, Ваня посміхнувся і подзвонив до таксі, бо як він сказав, до його дому потрібно довго йти пішли, а автобусу вже сьогодні не буде. 
 Я сіла на заднє сидіння, а Ваня на переднє. Не знаю чому він сів не поряд зі мною, але я вирішила на цьому не зациклюватися. Ми їхали у невідомому мені напрямку. Весь час були одні хмарочоси, а потім ми їхали через степ. Я трохи здивувалася, невже Ваня живе в часному будинку за містом? І справді, я мала рацію. Ми під'їхали до якогось гігантського будинку з величезним подвір'ям і масивними воротами. Я відкрила рота від здивування і величини будинку, а Ваня лише посміхнулася. 
- Подобається? - запитав він, а я мовчки кивнула.
 Ми вийшли з таксі, хлопець заплатив, тому я дістала гаманець аби повернути гроші Вані.
- Ось - сказала я і простягнула йому п'ятидесяти гривневу купюру, а хлопець лише похитав головою.
- Ні, Христино, я не прийму гроші - заперечно мовив він, я ще декілька разів намагалася йому їх дати, але це було марно, тому я поклала гаманець у сумку і ми пішли в будинок.
 Всередині він виглядав ще краще. Все було мінімалізтичне і виконане в світлих тонах.
- Вау, тут так гарно - захоплено сказала я і невпевнено пройшла в вітальню.
- Дякую, ми з батьками довго обирали будинок і все-таки нам найбільше сподобався цей - розповів Ваня, - Вибач, але мені треба нагору, ти можеш поки подивитися телевізор.
- Так, звісно, дякую - посміхнулася я, Ваня пішов, тому мені нічого не лишалося, як сісти на диван і увімкнути телефон.
- Що це ти тут робиш? - сухо запитав Даня, який спускався на перший поверх сходами, але побачивши мене, завмер.
- Я прийшла з Ваньою, але в нього якісь справи, тому я сиджу тут - відповіла я, Даня кивнув і сів навпроти мене у крісло.
- Тобі подобається у нас? - поцікавився він, а я оглянулася і впевнено кивнула.
- Так, у вас дуже гарно і так...стильно - зізналася я, а Даня задоволено посміхнувся.
- Ти вибач, але я теж з тобою сидіти не збираюся, у мене є плани, тому я буду йти, бувай - попрощався Даня, посміхнувшись він пішов з будинку.
 Дивно, що це щойно було? Навіщо він підходив до мене, якщо в нього є справи? Цікаво які і з ким. Так, стоп, це не моя справа. Я сиділа і дивилася щось у телефоні. Нагорі хтось гучно гримав дверима і чимось ще, але так як я не в себе вдома, то не могла піти подивитися. Тому мені нічого не лишалося, як сидіти і чекати, але я сильно захотіла пити, тому пішла шукати кухню. Знайти її було не тяжко, тому прийшовши я налила собі стакан води і почала пити. Я подивилася у вікно і побачила не дуже гарну картину: Даня стояв поряд з якоюсь дівчиною і мило розмовляв, дівчина стояла спиною до мене, тому я не бачила її обличчя, вони розмовляли, а потім дівчина поцілувала Даню в щічку і побігла кудись, а хлопець підійняв очі і подивився прямо на мене. Я швидко зреагувала і відійшла від вікна. Сподіваюся він не помітив мене, бо буде думати що я слідкую за ним.
- Христино, ти де? - запитав Ваня, я пішла на голос і зустрічалася з ним у вітальні.
- Я тут, ходила попити води - відповіла я, хлопець полегшено зітхнув і трохи невпевнено посміхнувся.
- Прошу вибач мене за сьогодні, але я все виправити, що ти думаєш про те аби сходити в кіно? - запропонував Ваня, я вже збиралася відповісти, але мене перебив Даня, який прийшов у вітальню, але не один, а з тією дівчиною.
- Ви в кіно? Ми з вами - сказав він і подивився на мене, я проковтнула ком який підійшов до горла.
- Та ні, ні, я піду, мені вже час - пробурмотіла я і пройшла повз цю парочку.
 Мушу визнати дівчина була симпатичною, з темним волоссям, зеленими очима, але з виду вона здавалася якоюсь самозакоханою мажоркою. Хоча перший вигляд часто оманливий, тому я не можу сказати яка вона. Я просто таки "вилетіла" з того будинку, заразом дзвонивши до таксі. Мені чомусь стало так сумно і боляче, коли я побачила цю пару, а особливо те що вони