Глава 3

Христина

Чорт! Цей хлопець поряд із Ваньою такий привабливий! Ще з далеку я помітила очі неймовірні зелені очі, немов смарагди. Він мав темне волосся, був високий, але я також не маленька. Хоч хлопець був одягнений у звичайний одяг - джинси, чорна футболка і такі ж кросівки, він мав неймовірно привабливий вигляд. Я мимоволі задивилася на нього поки підходила до них, але враз опанувала себе. Так... Щось зі мною не те. Недавно розійшлася з одним хлопцем, а вже на іншого задивляюся. Але чорт, який же він красунчик. За ним мабуть багато дівчат бігають. 
- П-привіт - трохи невпевнено сказала я і швидко обійняла Ваню.
- Привіт, можна я тебе сьогодні до університету проведу? - попросив Ваня, а я ще й досі була під враженням його друга.
- Так, звісно. Але дозволь поцікавитися хто це? - запитала я і кивнула головою на цього красунчика. 
- А це мій брат. Пам'ятаєш, я тобі вчора про нього розповідав? - пояснив Ваня, а я рота відкрила від здивування. Ну а цей його брат тепер просто таки відверто розглядав мене з голови до ніг, а коли дійшов до ніг, то закусив губу. Збоченець! Потім його очі підійнялися до мого обличчя і наші погляди зіткнулися. Чорт, моє серце б'ється так голосно, що мабуть вони його чують. Ну а цей брат лише посміхнувся.
- Чому так дивишся на мене? - пихато запитав він, а мені не сподобався цей тон.
- Вибач, але це ти тут відверто мене розглядаєш - обурилася я.
- Стоп, тільки не сваріться. Мого брата звати Даня, а це моя подруга Христина - познайомив нас Ваня.
- Христина, Христина - повторив Даня, мені дуже сподобалося як моє ім'я звучить в його голосі.
- А чому він прийшов із тобою? - поцікавилася я.
- Я сказав, що маю вийти сьогодні раніше, а він почав розпитувати куди я, навіщо. Ну я і сказав, що йду до подруги, він ж не повірив. Типу як це в мене може бути подруга і тому пішов зі мною - пояснив Ваня, ми вже йшли до мого університету.
- З твоєї сторони грубо так казати брату - сказала я Дані, а він лише засміявся.
- Та у Вані ніколи й дівчини не було! Він все намагається когось знайти, але всі його відшивають - мовив Даня, - Не знаю що ти в ньому знайшла...
- Він мій друг - тихо заперечила я, бо вже розуміла що Даня думає, що в нас з Ваньою стосунки. Та він звісно хороший хлопець, але я не відчуваю до нього якихось почуттів, окрім дружби.
- Так, я просто...ггм...її друг - якось невпевнено і болісно сказав Ваня, а я трохи здивувалася від цього, але не показувала.
- Ну ну - пробурмотів Даня.
 Іншу частину дорогу ми лише трохи розмовляли. Якась напруга нависла над нами. Хлопці провели мене в універ. Коли ми підійшли до нього я обійняла Ваня, а потім думала що зробити Дані...Обійняти чи просто попрощатися? Але хлопець сам вирішив, бо він підійшов до мене і обійняв. Ааа серце почала шалено калатати, а від такого терпкого і водночас солодкого запаху його парфумів, я сходила з розуму. Коли хлопець відсторонився я все ще була під впливом його обіймів.
- Ем...ну бувайте - помахала я їм і пішла до університету. Не знаю чи дивилися вони мені в слід, але я хотіла б цього. Ну в крайньому випадку від одного із них точно.
 Зайшовши в університет, я направилася в аудиторію. Перша пара у мене була теорія рішень і статистика в маркетинговій аналітиці. Ну що ж...Маю бути не дуже й складно, бо в нас була вже в цьому році ця пара і я отримала 5 за відповіді на питання викладача. Поки пара ще не почалася я сіла за парту і увімкнула навушники. Музика допомагає мені розслабитися і я відчуваю себе не такою самотньою, якою є насправді. До аудиторії заходили учні і коли вже зайшов викладач, я зняла навушники і почала слухати його. Десь на середині чи трохи менше пари, до нас забігла якась дівчина з кавою в руках і почала вибачатися, викладач пробачив її і дозволив сісти на вільне місце. Вона почала оглядатися і її очі зупинилася на мені, тоді вона попрямувала до мене і сіла поряд.
- Привіт, ти ж не проти? - запитала вона.
- Ні, сідай - відповіла я і повернулася до вчителя. Дівчина дістала блокнот і ручку й почала, як я все занотовувати.
 Мушу визнати вона була з гарною зовнішністю - світле волосся, яке спадало до плечей, голубі очі, рівний, маленький ніс і маленькі, але пухлі губи. Викладач почав опитувати  учнів, тому я припинила його слухати, я на минулому уроці відповіла, отже сьогодні мене не запитають.
- А ти в нас новенька? - поцікавилася я у сусідки по парті, вона обернулася до мене і посміхнулася.
- Так, перейшла з іншого університету, але поки не хочу розповідати чому, можливо потім - відповіла вона, - Мене, до речі Ліза звати, а тебе? 
- Я Христина, а чому ти сіла себе зі мною? - запитала я, дівчина наче хороша, то можливо я нарешті знайду подругу? Бо вже час виходити в люди і шукати нових знайомств.
- Не знаю, просто побачила тебе і щось мені підказало, що треба сісти з тобою - знизила плечима Ліза, - А ти не хочеш після пар сходити в кав'ярню чи кудись ще? 
- Давай, а ти взагалі з цього міста? - поцікавилася я.
- Ні, я переїхала з Житомира, тому тут усе погано знаю - зізналася вона, а я посміхнулася, куточком губ.
- Тоді я можу тобі все показати, , живу тут з народження і знаю всі гарні місця - запропонувала я.
- Я буду тільки рада - погодилася Ліза.
 Потім у нас закінчилася пара і ми вирішили, що я покажу і розкажу Лізі про нас університет аби вона наступного разу не запізнювалася. Після пар ми домовилися о 17 зустрітися біля університету, щоб кожна змогла переодягнутися в більш зручний одяг. 
 Я прийшла швидко додому і почала одразу обирати одяг. Ну з тих пір, як у мене не стало тата, мені стало всеодно на одяг і я зовсім не прагну виглядати дуже гарно. Я одягнула чорні джинси, сірий светр і такого ж кольору кросівки. Я підійшла до дзеркала, на мене дивилася дівчина не високо зросту, приблизно 170 см, яскраве руде волосся, яке помітно з далеко, це таке в мене від мами, я не знала її, але тато розповідав, що в неї було таке волосся, голубі очі, пухлі губи і маленький носик. Я не вважаю себе гарною, але і потворною теж. В мене звичайна зовнішність, звісно окрім волосся, воно в мене незвичайне. 
 Я ще трохи подивилася на своє відображення, а потім пішла на зустріч. Дуже хочеться сподіватися, що Ліза виявиться хорошою подругою. Коли я вийшла з будинку і вже йшла на зустріч, дорогу мені перегородив хтось великий. 
- Агов, що ви собі дозволяєте? - обурилася я, а коли підійняла свій погляд, то зустрілася з тими неймовірними зеленим очима.
- Кули ти так біжиш? - поцікавився Даня, а я закотила очі.
- На зустріч із подругою - відповіла я і намагалася його пройти, але він не дозволяв, - Ну що ще?!
- Чому це твої батьки так пізно відпускають тебе гуляти? - запитав він, а я відчула ком у горлі і на очі почала накочуватися сльози, але я швидко їх витерла.
- Тебе це не стосується. - прошепотіла я, - Та й я вже достатньо доросла, щоб самій вирішувати, де і коли мені гуляти. - додала вже більш впевненішим голосом.
- Гаразд, йди - відпустив мене Даня, схоже він зрозумів що мені тяжко, хоча в це мало віриться. 
 Я швидко пішла до Лізи, через згадку батька мені стало так боляче, що хотілося просто плакати. Чому? Чому так боляче? Вже пройшло багато часу, але мені неймовірно боляче. Я прийшла до місця зустрічі, але Лізи ще не було. Тому я просто чекала і дивилася на людей. Деякі кудись поспішали, деякі ішли спокійно роздивляючись місто, інші просто насолоджувалися моментом. Як же я давно ось так просто не спостерігала, весь час я або в університеті, або вдома згадую про батька. Ось я побачила Лізу, вона була скромно одягнена у коричневі штани, чорні кросівки і такого ж кольору, як і штани - пальто.
- Привіт - привіталася Ліза з посмішкою на обличчі.
- Привіт, то куди саме ти хочеш зараз піти? - поцікавилася я, а Ліза почала оглядуватися довкола, немов обирала куди саме піти.
- Давай у кав'ярню чи якесь кафе, а потім просто погуляємо містом і поговоримо, ну і далі ми розійдемось по домівках і будемо готуватися до завтрашнього тяжкого дня - розказала про план Ліза, а я кивнула.
- Добре, ти любиш піцу чи бургери? - запитала я.
- Так, веди мене - сказала вона і взяла мене під руку.
 За цей час поки ми з нею гуляли, я змогла зрозуміти, що Ліза - намагається бачити в житті лише позитив. Вона неймовірно весела. Весь час посміхається і жартує. Завдяки ній, я сьогодні забула про свої проблеми і про свою біль й змогла просто посміхатися. Я була рада, що ми з Лізою подружилися. 
 Після нашої прогулянки я пішла додому і вирішила подивитися фільм. Ще була всього лиш восьма година вечору, а я лягаю спати в 22-23. Тому взявши морозиво з холодильника, я сіла на диван і увімкнула собі якийсь фільм. Але мене відволікла смс від Вані. Він написав: "Привіт. Як ти? Не хочеш завтра зустрітися?", Я одразу ж написала відповідь: "Привіт. Я добре. Ні, я лише рада. Тоді о 16 зайдеш по мене?" Ваня написав "Ок" і я зосередилася на фільмі.
 Зранку я почала швидко збиратися до університету, бо хотіла ще забігти в кав'ярню. Тому я одягнула білу блузку, чорні штани і такого ж кольору кросівки, ну і звісно ж своє пальто. Макіяж я не робила, лише помадою бордовою нафарбувала губи, а волосся заплела в колосок. Все, готово! Коли я вже була зібрана, то вийшла з квартири і попрямувала до кав'ярні. Я йшла повільно, не поспішаючи і згадувала усі щасливі моменти з татом. Як ми разом ходили на дитячих майданчиках, як він вчив мене читати і писати, як ми раділи коли я успішно закінчила школу. Але тепер це все залишиться лише в моїй пам'яті і не буде більше щасливих моментів разом з татом. Сльозинки потікли по щоці, але я їх витерла, зараз не час плакати. Я зайшла в кав'ярню, де було зовсім трохи людей.
- Доброго ранку, що сьогодні замовите? - привітно запитала барменша, коли я підійшла до барної стійки. 
- Доброго ранку, мені латте з карамельним сиропом - відповіла я.
- Вам з собою? - одразу запитала дівчина.
- Ні, я тут вип'ю - сказала я і дівчина посміхнулася.
- Тоді з Вас 30 гривень - мовила вона, я простягнула їй 50-и гривневу купюру і сказала що без здачі. 
 Через пару хвилин я вже забрала своє латте і сіла на стілець навпроти вікна. Як же на вулиці гарно, це ще поки останні такі теплі дні, бо вже скоро погода зміниться і буде холодно, а через пару місяців і сніг випаде. Але цього року я зовсім не хочу на снігу, бо я згадую як ми з татом постійно грали в сніжки і каталися на санчатах. Очі знову наповнилися сльозима, але я витерла їх, якраз перед тим, як він зайшов до кав'ярні. Я не одразу його помітила, лише коли він сів поряд зі мною...