Глава 2

 Христина

 Це був не хто інший, як мій вчорашній знайомий, який у мене врізався, схоже він теж мене впізнав, бо широко посміхнувся. Але він вийшов з кав'ярні, навіть нічого не сказавши.
- Доброго ранку, що замовите? - поцікавилася молода дівчина за барною стійкою.
- Мені були ласка, експресо - замовила я і стала чекати поки приготують каву. 
- Ось, з Вас 25 гривень - сказала дівчина, я дала їй гроші і залишала чайові, вийшовши з кав'ярні, я побачила того самого вчорашнього хлопця.
- Зачекайте! - крикнув він до мене, тому я зупинилася. Хлопець підійшов до мене. 
- Ви щось хотіли? - нетерпляче запитала я,бо поспішаю на пари.
- Можна з Вами познайомитись? - попросив хлопець, а я лише закотила очі.
- Вибачте, але іншого разу, я справді поспішаю - сказала я і пішла до університету, не обертаючись.
 Цей хлопець занадто приставучий, хоча й до біса привабливий. Так, стоп! Що за думки? Підійшовши до університету, я помітила Артема, але не одного, він ішов з якоюсь дівчиною за руку. Схоже це і є та сама, на яку він мене проміняв. Але мені вже на це все одно, тому я ніяк не відреагувала, а спокійно пройшла повз них. 
 Я зайшла до аудиторії і знову сіла за останню парту. Артем і ця дівчина сіла на одні з перших місць, через це я здивувалася, бо Артем - це ще той ледар, який ненавидить навчатися. А цю дівчину я взагалі бачу вперше, отже вона перейшла до нас. 
 День минув швидко, я й не помітила, як уже час іти додому. Коли я вийшла з університету, то знову побачила того хлопця. На це я закотила очі і вдала, що не помітила його, але схоже він чекав саме на мене, бо коли я проходила повз, то він підбіг до мене.
- А тепер можна з Вами познайомитися? - запитав він.
- Гаразд, я Христина - роздратовано відповіла я.
- Яке гарне ім'я, а я Іван - представився хлопець.
- Звідки Ви знали що я саме тут навчаюся? - поцікавилася я.
- Я бачив, як Ви сюди йшли. І давайте перейдемо на «ти»? - запропонував він, я кивнула.
- Гаразд, а чому ти мене переслідуєш весь день? - поцікавилася я, а Іван лише посміхнувся.
- Не знаю, щось мене тягне до тебе, коли я вчора зустрівся з твоїми неймовірними голубими очима я зрозумів, що мушу з тобою познайомитись - пояснив хлопець, а я сором'язливо усміхнулася.
- Дякую - тихо відповіла я.
- Слухай, а ти не проти колись зустрітися і погуляти? - раптом запропонував Іван, мене це трохи насторожило, але зазирнувши в добрі очі хлопця, я забула про усілякі підозри.
- Ну добре, а коли саме? - поцікавилася я.
- Можливо в суботу чи неділю, як гадаєш? - запитав Ваня, а я почала згадувати чи маю якість плани на ці дні.
- Давай в суботу - відповіла я.
- Добре, тоді я буду чекати тебе біля твого будинку о 12 годині дня - підсумував хлопець і ми якраз підійшли до мого будинку, я лише зараз збагнула що всю дорогу додому йшла з Іваном і виходить він провів мене додому.
- Ось мій номер телефону - сказала я і продиктувала хлопцеві номер, він записав його в телефоні, - А куди саме ми підемо?
- Не знаю, але я не скажу в будь-якому випадку, це має будь сюрприз - загадково мовив Ваня і я знову згадала про свої підозри.
- Вибач, але ми з тобою лише сьогодні нормально познайомилися і кудись іти не відомо куди з майже незнайомим хлопцем, мені не дуже хочеться - зізналася я, а Ваня лише посміхнувся куточком губ.
- Не хвилюйся, я не маньяк чи вбивця - зрозумів мене хлопець, і я знову повірила йому, не знаю чому і що керувало моїм вибором, але мені хотілося йому вірити.
- Тоді до суботи? - перепитала я.
- Так, бувай, був радий з тобою познайомитися - сказав хлопець і я пішла в під'їзд, зайшовши я ще раз обернулася до Івана, і востаннє посміхнулася йому, а потім пішла в квартиру.
 Зайшовши, я зняла одяг і переодягнулася в домашній. Вечерю готувати взагалі не хочеться, тому я взяла вчорашні чіпси які не доїла і увімкнула якийсь фільм. 
 В суботу я прокинулася о 11, тому довелося швидко збиратися, щоб Ваня довго не чекав на мене. Я не мала поняття куди ми йдемо, тому вирішила одягнути світлі джинси на високій посадці, білу кофтину і такого ж кольору кросівки. Ну а що? Це ж не побачення, а просто прогулянка. Так? Ну особисто для мене це просто прогулянка аби краще познайомитися. Не спорю Ваня гарний, але поки я не хочу мати ніяких стосунків. Макіяж я зробила мінімальний, але вуста нафарбувала своєю улюбленою бордовою помадою. Остаточно зібравшись, я перевірила телефон чи немає там повідомленнь від Вані. Було одне, де він написав що вже чекає, я швидко відповіла, що вже йду і вискочила з квартири, ледь не забувши прихопити сумочку. 
 На дворі я одразу побачила Ваню, він постійно оглядувався. Мабуть йому вже набридло чекати мене, розумію, бо особисто я - дуже нетерпляча.
- Привіт, довго чекаєш? - запитала я, Ваня обійняв мене, а мені нічого не лишалося, як обійняти його у відповідь.
- Привіт, та ні - відповів хлопець, - Ти дуже гарно сьогодні виглядаєш.
- Дякую - сором'язливо сказала я, - То куди ми підемо?
- Це поки секрет - загадково мовив Ваня, а я жартома надула губи, ніби образилася.
- Так не чесно.
- Чесно, чесно, ходімо - посміхнувся Ваня, я все-таки пішла за ним, бо мені дуже цікаво куди ж ми підемо.
- Ти давно тут живеш? - поцікавився Ваня. Ми проходили повз різні будівлі, але потім завернули в ліво, тут я ще не була, але тато часто розповів, що любив ходити сюди коли був дитиною.
- З народження, - відповіла я, - А ти?
- Два роки тому лише переїхав. Я закінчив університет і приїхав сюди працювати, бо тут є чудова компанія - розповів Ваня.
- А ким ти працюєш? 
- Я програміст. Ще з третього класу хотів мати цю професію, а ти на кого навчаєшся? - запитав Ваня і подивився на мене.
- Я вчуся на спеціальність маркетингу, на другому курсі - промовила я.
- В тебе неймовірні очі - прошепотів Ваня, а я сором'язливо відвела погляд, - Не соромся, чому ти так соромишся компліментів? 
- В мене був хлопець, але він ніколи такого не казав. Я гадала, що в цьому немає проблеми, хоча всередині я відчула, що мені б хотілося аби хтось казав компліменти. Потім виявилося, що він мені зраджував - пояснила я.
- Мені так шкода! Ти не заслуговуєш на такого хлопця! - обурився хлопець і нібито випадково торкнувся моєї руки, але одразу її прибрав, я зробила вигляд що не помітила.
- Не знаю чи заслуговую, але ми вже не разом, вчора розійшлися - закінчила я і швидко подивилася на Ваню, який жаліючи дивився на мене, - Будь ласка, не дивись так на мене! Мені стає не зручно.
- Гаразд, але я хочу аби ти знала, що якщо хлопець тобі не каже компліментів, то в нього не серйозні наміри - пожартував Іван, а я щиро йому посміхнулася.
 Ми піднялися на якийсь міст і сіли на одну з лавочок. Вид з цього мосту відкривався на річку, це так гарно! 
- Вау, тут так гарно - захоплено сказала я, а Ваня самовдоволено посміхнувся.
- Я знав, що тобі сподобається - відповів він, - Але це ще не все.
 Я здивовано подивилася на нього. Наступної миті до нас підійшов якийсь хлопець років 12-14 і дав Вані якісь упаковки чи щось таке. Ваня простягнув йому сто гривневу купюру. Хлопчик подякував і пішов, а я очікувально подивилася на Ваню.
- Вань, ну що там у тебе? - нетерпляче питала я, а хлопець немов дражнив мене і нічого не казав.
- Ти яке любиш? Ванільне чи чорничне? - загадково запитав Ваня, а я більше дратувала я цьому.
- Ну не знаю чорничне, а що саме? - поцікавилася я і Ваня нарешті показав. Це було морозива, але не в ріжку, а в баночці.
- Клас! Обожнюю морозиво! - щасливо запищала я і посміхалася немов виграла мільйон доларів.
- Ти так любиш морозиво? - трохи здивовано запитав Ваня.
- Так, для мене це найкраще що тільки може бути з солодощів - відповіла я, а Ваня посміхнувся.
- Ну тоді я радий, що вгадав - сказав він і ми почали їсти морозиво.
- А на довго ти тут? - поцікавилася я.
- Ну думаю ще дві години і ми підемо по домівках - пожартував хлопець.
- Та ні, я мала на увазі в нашому місті - уточнила я.
- Ну гадаю ще два роки точно, а там побачимо - знизив плечима Ваня, - А ти тут сама живеш?
- Ні...тобто так - сказала я і посмішка з мого обличчя одразу зникла.
- Ні чи так? - перепитав хлопець.
- Сама живу - уточнила я.
- А чому ти тоді спочатку сказала ні? - і далі продовжував розпитувати він, а мене це почало сильно дратувати.
- В тебе є брат чи сестра? - перевела я розмову на іншу тему, бо говорити про батька мені дуже тяжко, схоже Ваня зрозумів, тому більше не став розпитувати про сім'ю.
- Є брат, йому 23, але попри його вік, він поводить іноді себе як дитина - відповів хлопець, а мені стало цікаво.
- І чому ти так кажеш? - поцікавилася я.
- Він іноді серйозні речі сприймає, як жарти - пояснив Ваня, - Через це у нього дівчина може бути лише на три місяці і не більше.
- Ого, а він з тобою живе? - запитала я.
- Ну так, але він уже неодноразово намагався з'їхати, але все одно повертався, ось і зараз він намагається знайти собі квартиру в цьому місті. Йому не хочеться переїжджати, бо тут народилася наша мама, а він просто обожнює її - розповів Ваня.
 Ми ще довго просто спілкувалися. З ним цікаво говорити і ні про що не думати. Потім він провів мене додому і я пішла в свою квартиру. Одразу прийшовши, я набрала собі повну ванну теплої води і просто вирішила трохи розслабитися. Бо давно вже мені так легко, як сьогодні не було. Хоча були моменти коли я неймовірно шкодувала, що все-таки тоді не зупинилася тата, але вже нічого не вдієш. Одна сльоза скотилася по моїй щоці, але я витерла її і вийшла з ванни. Такс... сьогодні в мене зовсім трохи завдань потрібно зробити, тому за дві години я вже була вільна. І без сил лягла спати.
 Наступного ранку я прокинулася доволі рано, тому мало вдосталь часу аби нормально зібратися. Спочатку я поснідала чаєм і яєчнею, а потім  пішла збиратися. Я одягнула чорну спідницю до колін, білий, в'язаний светр і такого ж кольору кросівки. Своє довге, руде волосся я залишила розпущеним, лише трохи його підкрутила і нанесла легенький макіяж, а вуста нафарбувала бордовою помадою. Супер. Взявши рюкзак, я вийшла з дому, але біля будинку мене чекав Ваня. Несподіване було те, що він був не один, а з невідомим мені хлопцем. Хто цей хлопець? І що він тут робить поряд із Ваньою?