Розділ 8

       Залишившись один, Олексій Тимофійович зайшов до спальні. Тахта була акуратно застелена пледом, а  постільна білизна прибрана  у тумбочку. Зі стіни глузливо дивилося всевидюче око. Вийшовши з дому переможцем, він повернувся переможеним. Переможеним? Ні, таких слів не можна вимовляти навіть подумки, вірніше, особливо подумки, адже слова можуть бути призначені для когось іншого і спрямовані на зовнішнє, а думки призначені тільки для себе і спрямовані всередину. Тому саме думки про поразку найнебезпечніші. Їх допускати не можна, не можна в жодному разі. Вони почали і мають виграти. Отже, Ангеліна не була випадковістю. За свій тодішній шляхетний порив треба платити. А може, навпаки — це нагорода, на  яку  вказують вищі сили. Так чи інакше, треба зосередитися — вкласти пальці у рану, як сказав невіруючий Хома. Але де ця рана? Еротик-шоу "Клеопатра"? Ні, звідти до нього точно ніхто не приходив. Та й що можна зробити? Переконати цю дівчину не давати свідчень? Не варто навіть пробувати. Він не має права вимагати подвигу від людини, повністю залежної, це просто гріх. Тим більше, що Лещенко, швидше за все, сказав правду: ніхто не збирався  а ні вбивати її,  а ні ґвалтувати, хотіли просто налякати. Крім того, він захищав не Ангеліну, а себе, так що вона тут взагалі ні до чого, через неї надіслано перешкоду на його шляху. І є ще один свідок, який утік, чомусь про нього Лещенко нічого не сказав. Але що ж робити? Він кинув погляд на всевидюче око, тепер воно  не здавалось просто малюнком, а дивилось  проникливо та мудро, Олексій зрозумів, що вирішити ситуацію можна, але не зрозумів як.  
Він помацав очима по книжкових полицях. Стендаль, він зняв книгу з полиці, але розкривати не став. « Роман - це дзеркало, з яким письменник  прямує по великому шляху…»  Мабуть це він писав, а може і ні, але здається він.  Ну не важливо. Дзеркало. Він підійшов до дзеркала, хоча дивитися на свою бліду фізіономію йому зовсім не хотілося. Проте свого обличчя він у дзеркалі не побачив. З глибини темного скла на нього дивилася фотографія, яка висіла на протилежній стіні.  Їх було п'ятеро, і всі вони трохи напружено посміхалися, дивлячись  в  об'єктив. Це були його товариші по езотеричних курсах. З ними він починав. І зараз кожен із них вів самостійну практику. Тепер вони були конкуренти, але він все ж таки не сумнівався, що кожен з них готовий допомогти йому. Як — цього він наразі не знав. Він відкрив записник — Зоя, потім Сашко, Микола Миколайович, Соня... 
Він почав із Зої, про еротик-шоу «Клеопатра» вона навіть не чула, Саша чув, але й тільки, у Миколи Миколайовича відповів автовідповідач,  Соня була поза зоною.  Ельвірі Степанівні він подзвонив останній. 
— Еротик-шоу «Клеопатра», — сказала вона своїм низьким, трохи скрипучим голосом, — наскільки я розумію, Льоша, ти влип, гаразд, приїжджай, розберемося. 
— У Олексія відлягло від серця, отже,  вищі сили не залишили його своїм заступництвом і підказали вихід із становища. 
Сидячи в метро, він думав, що давно хотів зустрітися з Ельвірою Степанівною, але якось не було приводу. Тепер вони вважалися зайнятими людьми, які не мають права на звичайну довгу і проникливу балаканину, від якої стає легше на душі. Добре, що це Ельвіра, вона зробить усе, що зуміє. Ельвірі Степанівні було добре за шістдесят. Все життя вона пропрацювала у галузевому науковому інституті, де її вміння визначати колір предметів, накритих темною тканиною, пересувати речі поглядом, розмови про езотерику і космічну  енергію розцінювалися оточуючими як звичайні дивини старої діви. Якби в неї була сім'я і діти — усі дурниці вилетіли б з голови. Зараз Ельвіра Степанівна заробляла, мабуть, більше за них  всіх. Дехто називав її відьмою, хоча вона була на диво доброю людиною. Але її сили ніхто не заперечував. Найкраще їй вдавалося залагодження сімейних негараздів і вирішення проблем самотності. Мабуть, тому, що вона сама ніколи не мала сім'ї, а самотності вона не боялася і навіть любила її. 
Дзвінку Олексія Тимофійовича та його приходу вона, мабуть, зраділа. Вони завжди симпатизували одне одному. Вона відчинила двері, як тільки він подзвонив. Її повну  фігуру красиво облягав простий ситцевий халат із білими ґудзиками. В обстановці квартири не було нічого від езотерики. Хіба що кімнатні рослини стояли по всіх кутках. 
Вона, мабуть, заздалегідь зварила каву, бо, як тільки  Олексій Тимофійович зайшов, на столі задимилися чашки. Вона запалила. Палити Олексій Тимофійович давно кинув, і про здоров'я слід думати, та й не личить палити  білому чаклунові, зовсім не в'яжеться з роботою над залученням космічної енергії. Але Ельвіра Степанівна завжди робила, що хотіла, і довга сигарета в її ще соковитих губах виглядала цілком доречно. Йому було приємно дивитися, як Ельвіра Степанівна пускає дим. Запах тютюну його не дратував. Струснувши попіл, вона запитала: 
— Ну, то що сталося? 
Олексій одразу вирішив, що краще бути повністю відвертим. Він розповів їй про Лещенка, про вбивство, про еротик-шоу «Клеопатра». 
Він чекав, що вона спитає, чому їм раптом зацікавився Лещенко, але вона сказала: 
— Бачиш, Льоше, подібне притягує подібне, якщо ти вліз у цю сферу, то й притягнув це до себе. Поки ти не підходив близько до кримінальних структур, тебе ніхто не чіпав, ти міг навіть убивати. Але ти чогось підійшов до них близько, ти вліз у саму гущу, навіщо вони тобі потрібні? 
Він розповів їй про Птаха та П'ятака, а потім про Льолю та про те, що за допомогою Птаха можна відкрити психологічний центр. Він намагався нічого не приховувати, знаючи, що Ельвіра Степанівна одразу помітить будь-яку фальш, а її повагою він дорожив. 
Він знав, що Ельвіра Степанівна — не така як вони усі, вона мала успіх заслужено і ніколи не вдавалася до всякого роду трюків. Вони, звичайно, теж не були відвертими шарлатанами, але іноді дозволяли собі всякі жарти і дурили клієнтів, особливо багатих. А Ельвіра Степанівна була кришталево чиста. Вона могла сказати «не знаю», вона могла вигнати клієнта, якщо вважала, що допомагати йому не слід, проте мала найбільшу клієнтуру. 
Коли Олексій замовк, вона якийсь час зосереджено пускала дим, а потім сказала: 
— Коваленкові, чи, як його, Птаху, треба допомогти, сам без нас він не впорається, це я точно знаю. Я, бач, розумію його. Людина хоче свободи. Якби в нас можна було працювати без даху, із нормальними податками, країна давно б розбагатіла. Олексій Тимофійович глянув на неї, трохи здивований. Така промова більше підходила б для мітингу, ніж для езотеричного салону, але Ельвіра Степанівна продовжувала, як ні в чому не бувало. 
— Я знаю, що деякі засудять наші дії, те, що ми збираємося зробити, — втручання у природний перебіг речей. Якимось силам потрібно, щоб бізнес у нашій країні був саме таким. Але, очі її блиснули, хто сказав, що ці сили мають рацію, якщо ніхто нічого не робитиме, нічого ніколи і не зміниться, причому потрібно змінювати саме кожну дану ситуацію, а не чекати глобальних змін. 
— Звісно, — сказав Олексій. Він знав, що Ельвіра зрозуміє. 
— Але погано те, — Ельвіра Степанівна понизила голос, — що в цій справі ти маєш свої корисливі цілі. 
Вона, звичайно, мала рацію, але не зовсім. Уважно дивлячись на дим її сигарети, він сказав: 
— У мене дуже великі здібності, ви самі казали, а зараз усе це значною мірою не використовується. Я маю бути відомим, щоб допомагати багатьом. Я хочу розкрутитися, хочу мати свій психологічний центр. Якщо у мене будуть можливості та рекламна підтримка, я буду знаменитим і зроблю багато. 
Він сказав, що думав, сказав відверто. Ельвіра має це оцінити, але, можливо, їй цілком достатньо того, що вона має, і людину, яка думає інакше, вона вважає пихатим ідіотом. Він глянув на Ельвіру Степанівну. Вона думала досить довго. Потім сказала: 
- Ми будемо знаменитими. Я входжу в справу. Так  ти кажеш, шоу «Клеопатра»? 
Олексій Тимофійович мало не підскочив від радості, у здібності Ельвіри він вірив. 
Вона загасила сигарету і коротко розпорядилася: 
— Принеси телефон. Він на кухні. 
Олексій подався на кухню. Телефон лежав поруч із обробною дошкою, гостро заточеним ножем і очищеною морквою. Господиня, мабуть, збиралася щось готувати, але передумала.  
Ельвіра Степанівна набрала номер 
- Шоу "Клеопатра"?    Геро? Так, я, добре, що ви мене впізнали. Ні, поки що нічого не трапилось. Але ж я казала вам, що вважаю себе відповідальною за клієнтів. Їдете? Ну так, зрозуміло, із цього приводу. Ну, якщо хочете, приїжджайте зараз. У мене якраз колега, він спеціалізується на подібних речах, для вас спробую умовити його залишитися, але точно не гарантую. Ні, в даному  випадку це нічого не коштує. Можливо, проблема, що виникла, — результат моєї недоробки. 
   Вона дала відбій, потім знову запалила. Вона була досить повна. ЇЇ  пишне, зовсім сиве волосся красиво зачесане, обличчя свіже, і очі добрі, що не так часто зустрічається. У їх групі вона була набагато старша за всіх і тим не менш цілком вписалася в їх компанію. Коли вони ще влаштовували вечірки, вона була незмінним учасником, навіть танцювала, зовсім не справляючи враження  старої, яка видає себе за молодицю. 
Вона загасила цигарку. 
— Шоу «Клеопатра» завтра їде кудись до Еміратів. Договір на три роки. 
- У повному складі? 
— Про  це доведеться дізнатися. 
— Цей Гера приходив до вас на консультацію? 
Вона кивнула, потім сказала поблажливо, як старий майстер, що відкриває найменшу частину своїх секретів учневі: 
— Знаєш, Льоше, старий анекдот про те, як одна людина попросила золоту рибку зробити її Героєм Радянського Союзу. А рибка зробила так, щоб він опинився в чистому полі з гранатою в руці і на нього їде танк. Знаєш, звісно. Так ось це про Геру. Гера хотів створити балетну трупу, робити талановиті вистави, мати талановитих артистів, але при цьому ще й заробляти гроші, і до того ж ні з ким не ділитися. 
— Круто, але майже безнадійно. 
— Саме так, і, дійшовши до майже повного банкрутства, він прийшов до мене. 
- І що ви зробили? 
— Показала йому танк, дала в руку гранату і довела, що інакше ніяк не можна. 
Вона говорила захоплено, від  цього  її обличчя стало зовсім молодим. 
— Ти робиш ритуал залучення грошей? - запитала вона Олексія. 
— Іноді роблю. 
- А як ти робиш? 
— По-різному, залежно від рівня клієнта, іноді вводжу в транс і змушую представляти грошове дерево, чи заклинання всякі... Він зам'явся. 
— Гаразд, не розкривай професійних таємниць. 
Олексій Тимофійович трохи помовчав. Йому справді не хотілося розповідати Ельвірі Степанівні про розроблений ним ритуал залучення грошей. Вона посміхнулася. 
— Я зробила грошовий обряд із Герою найбанальнішим чином. Він тримав у руках стодоларовий папірець і повторював за мною, звертаючись до нього: «Моя дорога, моя мила, моя кохана». 
-  І це все? Більше він нічого не повторював? 
Олексій Тимофійович розумів, що ставить безтактні питання, але не міг утримуватися. 
Ельвіра Степанівна була горда і спокійна, як багатій, що кидає у натовп мідяки. 
— Ще казав: «Я зроблю все, щоб ми були разом, моя люба». 
- І зробив? У нього вийшло? 
— Зрозуміло, це взагалі хороший ритуал, якщо людина на нього йде, значить, заради грошей піде на все, і в неї неодмінно вийде, — сказала вона тоном піфії і додала вже по-людськи: — з великою часткою ймовірності . 
Олексій Тимофійович думав про своє. Він сказаний трохи глузливо: 
— Нам із вами теж непогано б здійснити грошовий обряд. 
— Хіба ми готові на все? — спитала Ельвіра Степанівна і відповіла сама собі: 
— Ми з тобою не на все готові, Льошо. Ми хотіли б мати гроші за рахунок тієї роботи, яка приносить нам задоволення. Гера теж цього хотів, але не витримав випробування. Він вибрав гроші раніше, ніж прийшов до мене, я підтвердила його вибір. Але нам з тобою повинно вдасться те, що не вдається більшості. Ми займаємося тим, що нам подобається, допоможемо тому, хто цього заслуговує, і до всього іншого розбагатіємо, причому розбагатіємо для того, щоб ще краще займатися справою, яка нам подобається. 
Від її впевненості в його грудях піднялася гаряча хвиля. 
Вона зазирнула в порожню чашку кави. 
— А що до Гери, то на нього ритуал подіяв найблискучішим чином. Тепер еротик-шоу «Клеопатра» має цілком стандартний репертуар, в основному — стриптиз, але досить високого рівня, трохи вище за рядову продукцію, рівно настільки, наскільки може зрозуміти публіка. Його дівчатка вважаються дорогими. Запрошувати можна кожну, але за певних умов. І, зрозуміло, шоу має дах. 
— І цей дах — підполковник Лещенко? 
— Ні, але теж з поліції, гадаю, вони всі пов'язані. 
Пролунав дзвінок. 
— Це Гера, — сказала Ельвіра Степанівна і пішла відчиняти. 
Через хвилину вона ввела до кімнати невисоку костисту людину в джинсовому костюмі. 
На обличчі Гери, безкровному і жовтому, з різкими рисами, читалася вся та боротьба  між жагою багатства та чарівністю творчості, яку йому довелося пережити, хоча, можливо, Олексій сприймав його обличчя під враженням оповідання Ельвіри Степанівни. Але, безперечно, це різке і розумне обличчя мало на собі печатку іронії. Така собі іронічна маска, немов непробивна броня. Обличчя цікаве, що й казати. 
— Сідайте, Геро, — запросила Ельвіра Степанівна. — Це мій колега, — вказала вона на Олексія Тимофійовича, — власне, він і помітив вашу проблему і намагатиметься вам допомогти. 
Гера завжди був скептиком, але скептицизм - ах, як багато ховається в ньому. Коли його чудові тонкі, експресивні та новаторські постановки не знаходили спонсорів, не мали успіху і навіть у знавців викликали криві посмішки або в кращому разі співчутливі фрази, «зараз не той час», він готовий був повірити у всіх чаклунів у світі. У тому, що чорна енергетика оточила його з усіх боків, він не сумнівався. 
Сам  його прихід до Ельвіри Степанівни говорив про нервовий зрив, який загрожував перейти в щось серйозніше. Він перебував у такому стані, що йому було все одно, що ритуал залучення грошей, що Армагеддон. Але ж допомагало, дійсно допомагало, можливо, надалі він повернеться до своїх творчих задумів. Адже він просив грошей. Що просив, те й дали. 
Гера прийшов до Ельвіри Степанівни за першим покликом, хоча клопоту перед від'їздом було по горло. Він навіть не уявляв собі, що можна зробити інакше. 
Ельвіра Степанівна не стала турбувати себе передмовами. 
Вона запитала відразу: 
— Скажіть, Геро, у вашій трупі є дівчина на ім'я Ангеліна? 
- Так є. 
— І вона також їде з вами в Емірати? 
— Завтра не їде, але потім, можливо, приїде за певних обставин. Та яка різниця, можна іншу взяти. Таких, як вона, до фіга і вище. 
- Геро, відповідайте тільки на запитання. То завтра вона не їде? Він здавався збентеженим, Ельвіра Степанівна дивилася прямо на нього, і голос її звучав суворо, Гера знизав плечима. 
- Ні. Це має якесь значення? 
— Я ж сказала, відповідайте лише на запитання. Ви залишаєте її на прохання вашого даху? 
— Так, і це прохання виконати неважко. 
— Ви знаєте, чому вас попросили це зробити? 
— Ні, не розумію, мене це просто не цікавить. 
— Саме тому я вам і подзвонила. Скажіть, раніше ви не звертали уваги на те, що цю дівчину хтось захищає і оберігає, що їй все сходить з рук, хоч би що вона робила? 
Чорні з жовтими зіницями очі Гери розширилися. 
- Так, - сказав він, ніби входячи в транс, - вона вкрай свавільна, почала виступати і приймати запрошення з боку  обходячи  мене, це заборонено, я не міг цього допустити, тоді й інші стали б робити те саме, збили б ціни , Ви ж розумієте, такі послуги мають бути елітними... 
— І ви, — перебила Ельвіра Степанівна, — вирішили з нею розібратися. І чим це скінчилося? Ви мені скажете чи мені вам сказати? 
Голос Ельвіри Степанівни рипів не змазаним колесом так, що навіть Олексія Тимофійовича взяв жах. Хазяїн шоу «Клеопатра» мовчав, як соляний стовп. 
    Ельвіра Степанівна продовжувала: 
        — Ви вирішили її, скажімо, налякати, і до чого це призвело? 
Обличчя Гери спотворилося. Зірваним голосом він сказав: 
- Ніхто не збирався завдавати їй шкоди, це не в моїх правилах. Але хтось її захистив. 
— Хто це був? — поцікавилась Ельвіра Степанівна. 
— Вона каже, що двоє у чорних масках, вона може брехати. Другий наш охоронець, який тоді втік, сказав, що це був просто якийсь ідіот. 
Олексій Тимофійович відвернувся. 
— Ідіот той, — незворушно проскрипіла Ельвіра Степанівна, — хто наважився їй погрожувати. Він мертвий, вірніше, один мертвий. 
— Другий теж мертвий, — сказав Гера мляво і безбарвно, — нещасний випадок, автокатастрофа. 
Олексій Тимофійович та Ельвіра Степанівна, звичайно, не могли переглянутися, але кожний шкірою відчував іншого. Гріх радіти чужій смерті, але який нечуваний успіх! 
За такого чудового збігу обставин Олексій Тимофійович вирішив, що настав час і йому відкрити рота, тим більше що язик свербів. 
— Ви знаєте, ким була Ангеліна у минулому житті? 
Гера, звісно, не знав. 
— Баядерою, — просвітив його Олексій Тимофійович, — а якщо така людина є в еротик-шоу, то цьому шоу забезпечено успіх, — і, зовсім знахабнівши, брякнув: 
— Згадайте, коли вона до вас прийшла, адже, починаючи з моменту її появи, ваше шоу почало приносити гроші, хіба не так? 
Гера на мить замислився, і навіть якщо пам'ять підказала йому, що прихід Ангеліни не зовсім збігся з процвітанням, щось інше звело нанівець це протиріччя. Гера кивнув. 
А можливо все справді збіглося, адже перетворення новаторської балетної трупи в еротик-шоу «Клеопатра» вимагало саме таких дівчат, як Ангеліна. 
Олексій Тимофійович натхненно продовжував: 
— Крім того, Ангеліна має захисників, думаю, тепер ви в цьому не сумніваєтеся? 
-  Хто вони? 
— Це вам не обов'язково знати, важливо, що вони є. 
— Мені рекомендували не брати її, — промимрив Гера, — а мені байдуже, кого брати,  сказали, що вона може потім приїхати, документи на неї готові. 
Тепер настала черга Ельвіри Степанівни, вона сказала: 
— Через одного поліцейського чина, який тут вам корисний, але там буде не потрібен, вам хочуть завдати шкоди. У вас є вороги, про яких ви не знаєте, адже вам багато хто заздрить, — проникливо сказала Ельвіра Степанівна. 
— Ще б пак, — підтвердив Гера трохи самовдоволено, але водночас сумно. З одного боку, приємно, що тобі заздрять, з іншого, йому хотілося б зовсім іншої заздрості. Але кожен іде тією дорогою, якою пішов 
Тим часом Ельвіра Степанівна продовжувала: 
— Можливо, вони навіть вдалися до ворожби чи псування, ми, — вона кивнула на Олексія Тимофійовича, — точно не знаємо, хто орудує, але ворожа рука відчувається. 
Гера слухав її як заворожений. 
Вона закінчила різко: 
— Забирайте Ангеліну і їдьте, все буде гаразд. Гера підвівся. Але Ельвіра Степанівна ще не закінчила. 
— У вас постараються її відібрати під будь-якими приводами. Можуть навіть почати шукати та спробувати повернути на батьківщину. Можуть сказати, що вона потрібна як свідок або ще для  чогось у цьому роді. Сховайте її, скажіть, що її викрали, але не відпускайте від себе. 
Гера кивнув головою. 
Він сприйняв слова Ельвіри як пораду, але пораду, яку слід  виконувати, якщо не хочеш неприємностей. Він вважав себе зрадником, який продав мистецтво за тридцять срібняків, і в глибині його душі жила червоточина, він знав, що тут не допоможуть ні випивка, ні антидепресанти, але, якщо він вибрав гроші, треба слухати того, хто допоміг йому їх отримати . Треба слухати Ельвіру, і заплатити їй також не завадить.. 
— Нічого не треба, — сказала Ельвіра Степанівна, бачачи, що він дістає гаманець. — Я стежу за життям своїх клієнтів — це мій обов'язок. 
Але Гера все ж таки залишив 100 доларів. 
Провівши Геру, Ельвіра Степанівна взяла іграшкову лієчку і почала поливати квіти. Стоячи до Олексія Тимофійовича спиною, вона сказала: 
— Ці гроші візьми собі, Льошо, тобі потрібніші, адже ми тепер партнери. 
— Ну, мені не дуже потрібні, — зам'явся було Олексій Тимофійович. 
— Значить, знадобляться, — різко відповіла Ельвіра Степанівна, — бери, адже ти знаєш, що я ясновидюща, поклади у задню кишеню. 
 Сказано це було так, що Олексій Тимофійович підкорився. 
        І раптом занепокоївся. 
— Ельвіро Степанівно, адже за великого  бажання вони все одно дістануть Ангеліну, чи надовго цього Гери вистачить. 
— На скільки вистачить — на стільки й вистачить, у будь-якому разі ми виграємо час. У таких речах нічого не можна вгадати точно. 
І вже зовсім іншим тоном Ельвіра Степанівна запитала: 
— Зварити ще каву? 
- Так будь ласка. 
Ельвіра Степанівна вийшла на кухню. Залишившись один, Олексій Тимофійович розглядав кімнатні рослини, назви яких не знав, і думав, що Ельвіра — баба що треба. 
Вона повернулася, і вони мовчки випили каву. Потім мовчки сиділи перед порожніми чашками. Ельвіра Степанівна дивилася сумно і трагічно. Олексій же був веселий, як цуценя на сонці, йому хотілося співати та стрибати. Він зовсім не розумів настрою Ельвіри Степанівни, але поступово він почав його турбувати. Він запитав: 
-  Що трапилося? 
— Хіба ти не розумієш, Льошо, що ми зробили?  
- Що? 
— Ми обдурили клієнта, який нам довіряв. Від такої постановки питання у Олексія Тимофійовича на мить віднялася мова. А коли язик знову заворушився, він сказав: 
— Ми не завдали йому жодної шкоди. 
— Це дещо виправдовує нас, але не змінює нічого принципово. 
— Це був  самозахист. 
— Не впевнена, що це може бути виправданням, сила дана не для того, щоб з її допомогою влаштовувати свої справи. 
Олексій Тимофійович відчув, що вона знаходиться в недоступних для нього сферах. Власне, в Ельвірі Степанівні завжди було щось високе, чого не було в них усіх, недаремно вони її поважали. 
— Ми повинні від цього очиститися, це досить важко, але все ж таки можливо, звичайно, це лише ритуал, але важливо, щоб наше каяття було щирим, — сказала Ельвіра Степанівна. 
— Що ж робити? — спитав він, знаючи, що зробить усе, що вона скаже. 
- Ми тепер партнери, - сказала вона, -  я тобі покажу. Я ніколи ні з ким разом цього не робила, постарайся відкинути від себе все суєтне. 
Обряд очищення був суворий і навіть трохи страшний, але, вийшовши на вулицю, Олексій Тимофійович відчув себе легко і вільно. І все ж у ньому ворушилася хитренька думка:  якщо Ельвіра знає обряд очищення, значить, їй і раніше доводилося відходити від неписаних законів, яких повинні дотримуватися всі, хто має контакт з вищими силами. Загалом, не погрішиш не покаєшся, він вимовив у Лещенка два дні, але вільним він буде завтра, коли Гера відвезе до Еміратів Ангеліну, яка була в минулому житті баядерою. Рейс у 10.30, отже, у 10.30 він буде вільний, але це завтра. Сьогодні доведеться почекати. Завтра він зателефонує Льолі, а ввечері прийде до неї. Може, хай вона прийде до нього. Ні, краще він до неї. Ніна має до нього звикати. 
Цілий вечір Олексій Тимофійович не знав, куди себе подіти, — ходив по кімнаті, відкривав навмання книги, дивився на екран телевізора, не бачачи нічого і тупо перебираючи програми на пульті. Усі передачі здавались йому нудними та жахливо довгими. Все влаштувалося якнайкраще, але його томила невиразна тривога. Все було надто добре, щоб бути правдою, він відчував, що ще багато їм з Льолею доведеться пережити, і, незважаючи на впевненість у кінцевому виграшу, йому не вистачало чогось для повної перемоги. Він вимкнув і знову ввімкнув телевізор. Єдине, що він подивився б зараз із задоволенням, то це «Кримінальну хроніку», але сьогодні «Кримінальна хроніка» не значилася у програмі.