17

Їдальня в нашій школі — справжнє чистилище. Тут пахне пересмаженою олією, хлоркою та концентрованим підлітковим нахабством.

Довгі ряди обдертих столів, гуркіт тарілок і нескінченний гул голосів, від якого в голові починає пульсувати маленька молотарка.

Я стою в черзі, тримаючи тацю. Вона здається важчим щитом, ніж у капітана Америки.

Мені хочеться просто взяти булочку і щезнути десь у кутку, але я відчуваю на собі погляди. Вони повсюди. Липкі, колючі, зневажливі.

Кожен другий тримає телефон так, ніби націлив його прямо мені в обличчя.

Я — вчорашній «хіт» чатів, і ніхто не збирається давати мені забути про це.

— Ксю! Ксюшо, почекай! — цей голос я впізнаю з тисячі.

Ася підбігає до мене, ледь не перекидаючи чийсь стакан із компотом.

Вона схожа на козочку, що передозувалася енергетиками: очі великі, вологі, дихання переривчасте.

Вона хапає мене за край сорочки, ігноруючи мій крижаний погляд.

— Ксю, ну вибач! Я видалила той канал, чесно! Я була дурепою, просто хотіла... ну, ти ж знаєш, як це важко — починати з нуля. Я все виправлю, чуєш? Я зніму про тебе такий фільм, що всі заздритимуть! Ти будеш головною героїнею, справжньою зіркою! — вона тараторить так швидко, що слова злипаються в один вологий ком.

— Асю, відпусти сорочку, — кажу я спокійно. — Ти її помнеш.

— Ксю, ну ти що, досі сердишся? — вона намагається зазирнути мені в очі, стрибаючи навколо. — Ми ж стільки всього пройшли разом! Пам'ятаєш, як у п'ятому класі ховали щоденник Кароліни в чоловічому туалеті? Ми ж команда!

Навколо нас починає збиратися натовп. Глядачі люблять безкоштовні вистави.

— Дивіться, «зірка» і її «продюсер» з'ясовують стосунки! — вигукує хтось із десятикласників. — Асю, знімай це в прямому ефірі, ми задонатимо!

— Чуєш, Ксюха, а де твій лицар Тарасик? — регоче Макс із паралельного класу, підходячи ближче. — Чи він тільки по гардеробах сміливий? Кажуть, тьотя Галя вас там застукала, коли ви в куртках у «дочки-матері» грали?

Простір вибухає грубим реготом.

Я відчуваю, як печуть щоки, але всередині — дивна, холодна тиша.

Раніше я вже розплакалася б і втекла, прикриваючи обличчя руками. А зараз просто дивлюся Максу в очі.

— Тобі так цікаво, що відбувається в гардеробах, Максе? — мій голос звучить напрочуд рівно. — Може, тому, що в твоєму власному житті найцікавіша подія — чергова двійка з алгебри?

Сміх на мить затихає. Вони не очікували, що «мишка» подасть голос.

— Ого, дивіться, вона заговорила! — вигукує Кароліна, проходячи повз із тарілкою салату. — Ксюшо, ти б краще мовчала. Твій щоденник уже розповів про тебе все, що ми хотіли знати. Особливо про твої фантазії. Ти ж у нас тепер офіційне посміховисько школи. Навіть С'юзі за тебе соромно — вона сьогодні вранці в туалеті казала, що ти її найбільша карма.

Це боляче. Але я не даю болю вийти на поверхню. Я міцніше стискаю піднос.

— Тобі соромно за мене, Кароліно? — перепитую я. — Чи просто заздрісно, що про мене пишуть у чатах, а про тебе — тільки на дверях кабінок у вбиральні?

Натовп видає гучне: «У-у-у-у!».

Кароліна блідне, її очі звужуються в дві злі щілини. Вона замахується, ніби хоче вилити на мене свій салат. Ася в цей момент скрикує, закриваючи обличчя руками.

— А ну СТУЛИЛИ ПЕКЕЛЬКИ! — цей рев змушує всіх присісти.

До їдальні заходить Сем.