15.2

Я обережно визираю.

Вони стоять біля вікна — Сем, Тимур і Тарас. Сем виглядає як розлючений бик: ніздрі роздуваються, кулаки стиснуті, він нависає над Тарасом, намагаючись задавити його своїм авторитетом «короля».

Тарас стоїть нерухомо, руки в кишенях, капюшон знятий. Його обличчя — як висічене з граніту.

— Вона не «мала», Семе, — спокійно каже Тарас. Його голос звучить низько і впевнено, контрастуючи з істеричними нотками Сема. — І мені не подобається, коли моїми друзями вважаються люди, які не мають жодного поняття про гідність.

— Гідність? — Сем вибухає коротким, злим сміхом. — Ти мені про гідність будеш затирати? Після того, як я тобі допоміг піднятися в цій школі? Та ти був ніким, поки я не підтягнув тебе до своєї компанії! І тепер ти кидаєш мене через якусь сіру мишу, яка навіть сестрі своїй не потрібна?

Сем робить крок уперед і тицяє пальцем Тарасу в груди. Це виглядає так принизливо і неадекватно, що в мене всередині все закипає.

Сем зараз — просто некерований малюк, у якого відібрали улюблену іграшку.

— Слухай сюди, «герою», — шипить Сем. — Твоя ця коза Ксюша — це просто сходинка в моєму парі. І ти це знав. Якщо ти зараз не завалиш і не вибачишся перед Тимуром за свій вчорашній вибрик, ти вилетиш звідси швидше, ніж вона встигне написати про тебе черговий віршик.

Я бачу, як у Тараса на щоках починають ходити жовна. Його погляд стає таким гострим, що, здається, він може пробити броню Сема.

— Парі закінчилося, Семе, — Тарас повільно прибирає руку Сема від своїх грудей. Це не удар, це просто спокійний жест, але в ньому стільки сили, що Сем мимоволі відступає на півкроку. — Ти програв. І не мотоцикл Тимура, а щось набагато більше. Ти програв людину, яка реально могла стати твоїм другом. Але в тебе совісті немає, тож...

— Ти що, зараз реально зі мною порвав? — Сем виглядає так, ніби йому щойно дали ляпаса при всіх. Його его тріщить по швах, і він не знає, як це зупинити. — Через неї?

— Через тебе, — відрізає Тарас. — Бо ти став гнилим, друже. Якщо ти ще раз хоча б косо подивишся в бік Ксюші або спробуєш щось злити через Асю — я тобі не обіцяю, що ми розійдемося миром.

— Ти мені погрожуєш? — Сем робить вигляд, що йому смішно, але його голос здригається. — Ти? Та хто ти такий?

— Я той, хто більше не з тобою, — Тарас розвертається, щоб піти.

— Та пішов ти! — кричить Сем йому в спину, і цей крик звучить жалюгідно на весь порожній коридор. — Ти ще приповзеш! Та твоя коза, приповзете! Ви — нікчеми! Чуєш, Тимуре? Вони — нікчеми!

Сем починає бити ногою стіну, його неадекватність просто зашкалює. Він метається коридором, як загнаний звір, лаючись і розмахуючи руками.

Тимур стоїть поруч, явно почуваючись ніяково, він не очікував такої істерики від свого «лідера».

Я стою в ніші, притиснувшись до холодної стіни, і моє серце калатає від гордості. Тарас зробив це. Він обрав мене. Він обрав правду проти сили, яка тримала цю школу в страху.

Тарас іде коридором у мій бік. Я не встигаю сховатися. Він зупиняється прямо навпроти мене.

Його очі все ще темні від щойно пережитого конфлікту, але коли він бачить мене — мої підведені вії, мою білу сорочку, мій прямий погляд — його обличчя пом'якшується.

Він не каже ні слова про Сема. Він просто дивиться на мене так, ніби я — єдине, що має значення в цьому божевільному світі.

— Ти все чула? — тихо питає він.

— Все, — шепочу я.

— Жалієш?

— Ні. Жодної секунди.

Тарас ледь помітно посміхається. Тільки кутиками губ.

— Тоді ходімо. У нас урок геометрії.

Він не бере мене за руку — у школі це все ще небезпечно — але він іде поруч так близько, що я відчуваю тепло його плеча. Дружбі з Семом настав кінець. Моєму страху — теж.