8

«Лофт» зустрів нас гуркотом басів і запахом пересмаженої кави впереміш із кальяном.

Це місце вважалося «елітним» лише тому, що тут було темно, дорого і на вході стояв охоронець, який робив вигляд, що перевіряє паспорти.

С’юзі йшла попереду.

На ній була коротка чорна сукня, яка виглядала дорожче за весь цей заклад, і підбори такої висоти, що я на її місці вже тричі зламала б шию.

Вона не йшла — вона пливла, не дивлячись на людей навколо, ніби вони були лише меблями.

Я покаталася ззаду, відчуваючи себе безглуздо у своїх джинсах і надто великому светрі.

Моя роль сьогодні — тінь. Зручна, непомітна тінь. Взагалі не розумію, що я тут роблю, але натиск сестри я не змогла витримати.

— Вони там, — кивнула С’юзі в бік кутового столика.

Сем уже чекав.

Він розвалився на шкіряному дивані, закинувши одну ногу на іншу. Чорна кофта обтягувала плечі, рукава закатані, демонструючи татуювання, які він явно зробив, щоб здаватися старшим.

Поруч сидів Тарас.

Він виглядав максимально недоречно — капюшон насунутий на очі, руки стиснуті в замок, погляд прикутий до столу.

Коли ми підійшли, Сем навіть не встав. Він лише повільно окинув С’юзі поглядом — від туфель до обличчя — і криво посміхнувся.

— Запізнилася мадам на десять хвилин, — кинув він замість привітання.

Голос у нього був хрипкий, з тими самими «брутальними» нотками, від яких дівчата зазвичай втрачають глузд.

— Сідай. Я вже замовив тобі щось... з цікавинкою.

С’юзі сіла навпроти, елегантно схрестивши ноги. Вона навіть не глянула на келих.

— Я не п’ю те, що замовляють без мого відома, Семе. Особливо десятикласники, які намагаються здаватися дорослими чоловіками.

У повітрі наелектризувалося так, що, здавалося, зараз посиплються іскри.

Сем примружився. Його Его щойно отримало перший ляпас, але він не збирався здаватися.

— Ну, тоді замовимо те, що ти любиш, — він раптом перевів погляд на мене. — Ксю, сідай поруч. Чого ти там стоїш, як на лінійці?

Я незграбно опустилася на край дивана біля Сема. Він тут же по-господарськи закинув руку мені на спинку сидіння, майже торкаючись мого плеча.

Я відчула жар, що виходив від нього, і цей важкий запах…

— Твоя сестра сьогодні якась занадто офіційна, — звернувся він до мене, ігноруючи С’юзі, яка в цей момент вивчала своє меню з таким виглядом, ніби читала некролог. — Може, ти мені розповіси, як її розворушити? Ви ж удома, мабуть, дівочі секретики обговорюєте?