8

«Лофт» зустрів нас гуркотом басів і запахом пересмаженої кави впереміш із кальяном.

Це місце вважалося «елітним» лише тому, що тут було темно, дорого і на вході стояв охоронець, який робив вигляд, що перевіряє паспорти.

С’юзі йшла попереду.

На ній була коротка чорна сукня, яка виглядала дорожче за весь цей заклад, і підбори такої висоти, що я на її місці вже тричі зламала б шию.

Вона не йшла — вона пливла, не дивлячись на людей навколо, ніби вони були лише меблями.

Я покаталася ззаду, відчуваючи себе безглуздо у своїх джинсах і надто великому светрі.

Моя роль сьогодні — тінь. Зручна, непомітна тінь. Взагалі не розумію, що я тут роблю, але натиск сестри я не змогла витримати.

— Вони там, — кивнула С’юзі в бік кутового столика.

Сем уже чекав.

Він розвалився на шкіряному дивані, закинувши одну ногу на іншу. Чорна кофта обтягувала плечі, рукава закатані, демонструючи татуювання, які він явно зробив, щоб здаватися старшим.

Поруч сидів Тарас.

Він виглядав максимально недоречно — капюшон насунутий на очі, руки стиснуті в замок, погляд прикутий до столу.

Коли ми підійшли, Сем навіть не встав. Він лише повільно окинув С’юзі поглядом — від туфель до обличчя — і криво посміхнувся.

— Запізнилася мадам на десять хвилин, — кинув він замість привітання.

Голос у нього був хрипкий, з тими самими «брутальними» нотками, від яких дівчата зазвичай втрачають глузд.

— Сідай. Я вже замовив тобі щось... з цікавинкою.

С’юзі сіла навпроти, елегантно схрестивши ноги. Вона навіть не глянула на келих.

— Я не п’ю те, що замовляють без мого відома, Семе. Особливо десятикласники, які намагаються здаватися дорослими чоловіками.

У повітрі наелектризувалося так, що, здавалося, зараз посиплються іскри.

Сем примружився. Його Его щойно отримало перший ляпас, але він не збирався здаватися.

— Ну, тоді замовимо те, що ти любиш, — він раптом перевів погляд на мене. — Ксю, сідай поруч. Чого ти там стоїш, як на лінійці?

Я незграбно опустилася на край дивана біля Сема. Він тут же по-господарськи закинув руку мені на спинку сидіння, майже торкаючись мого плеча.

Я відчула жар, що виходив від нього, і цей важкий запах…

— Твоя сестра сьогодні якась занадто офіційна, — звернувся він до мене, ігноруючи С’юзі, яка в цей момент вивчала своє меню з таким виглядом, ніби читала некролог. — Може, ти мені розповіси, як її розворушити? Ви ж удома, мабуть, дівочі секретики обговорюєте?

Це був хід конем. Він використовував мене, щоб розізлити С’юзі. І це працювало. Я бачила, як пальці моєї сестри сильніше стиснули край меню.

— Семе, не чіпай малу, — вперше за вечір озвався Тарас. Його голос був тихим, але в ньому відчувалася загроза. — Вона тут ні до чого.

Сем лише засміявся, і цей сміх був коротким і грубим.

— Та ти що? Вона ж у нас головний зв’язковий. Без Ксюні я б взагалі не дізнався, що наша королева снігів вміє розмовляти, а не тільки шипіти та бурульками кидатися.

Він раптом нахилився до мене так близько, що його дихання залоскотало мені вухо.

— Правда, Ксю? Ти ж мені все про неї розкажеш, якщо я попрошу?

Я заціпеніла.

Відчувала на собі погляд Тараса — він буквально пропалював дірку в кулаках Сема, які зараз були небезпечно близько до мене.

Під столом я бачила, як Тарас стиснув пальці так, що кісточки побіліли. Він ледь стримувався, щоб не перекинути цей стіл прямо на свого «друга».

— Вона тобі нічого не розкаже, — холодно перебила С’юзі. Вона відклала меню і нарешті подивилася Сему прямо в очі. — Тому що в п’ятницю о сьомій вечора я прийшла сюди лише з однієї причини: подивитися, наскільки далеко зайде твоя самовпевненість. Ти думав, що пара мемів і повідомлення через мою сестру дають тобі право на мій час?

Сем вишкірився.

— А ти думала, що ти настільки недосяжна, що я не спробую? Мені подобаються складні ігри, С’юзі. Але іноді мені подобається і легка здобич.

Він знову глянув на мене і демонстративно провів рукою по моєму волоссю, ніби я була якоюсь кішкою.

— Ксюша ось, наприклад, значно приємніша в спілкуванні. Може, мені варто було почати з неї? Вона хоча б не вдає з себе англійську королеву.

Це був удар нижче пояса. Для всіх.

С’юзі застигла з презирливою гримасою.

Я відчула, як сльози образи підступають до очей — він просто витирав об мене ноги, щоб зачепити сестру.

А Тарас... Тарас раптом різко встав, так що стілець з гуркотом відлетів назад.

— Досить, — кинув Тарас. Його очі потемніли, ставши майже чорними. — Сем, ми йдемо!

— Та розслабся, карасику! — реготнув Сем, не прибираючи руки від моєї спини. — Ми тільки почали веселощі.

— Я сказав: ми йдемо, — Тарас зробив крок до столу, і в його позі було стільки прихованої люті, що навіть Сем на мить замовк. — Зараз.

С’юзі повільно піднялася, поправила сукню і глянула на Сема так, ніби він був брудною плямою на її взутті.

— Веселощі закінчилися, так і не почавшись. Ксюшо, ходімо. Твій «герой» виявився звичайним дешевим клоуном.

Я встала, ноги були як ватні. Сем залишився сидіти, його обличчя перекосилося від злості — гра пішла не за його сценарієм.

Він програв С’юзі, і тепер його брутальність виглядала просто школярською істерикою.

Коли ми виходили з «Лофту», я на мить озирнулася.

Тарас стояв біля входу, спираючись на стіну. Він не дивився на Сема. Він дивився на мене.

Я хотіла підійти, щось сказати... але С’юзі сильно смикнула мене за руку:

— Не смій, Ксю. Це було принизливо. Для нас обох.

На вулиці було холодно. Я йшла за сестрою і думала про те, як сильно я ненавиджу цей вечір і своє життя останніми днями.

І про те, що Ася точно десь неподалік знімала цей фіаско на свою довбану камеру…