3

— Привіт, мої неймовірні фоловери! — Ася витягує руку перед собою та починає розмовне відео.

Зараз самий розпал другої великої перерви, на якій зазвичай нічого робити.

Я сиджу на сходах у південному крилі нашої школи, які вже декілька років не використовуються, бо знаходяться в аварійному стані. Сюди ніхто не заходить — ідеальне місце, щоб уникнути зайвих очей і випадкових зустрічей з учителями.

Ася записує чергове відео. Після того, як декілька днів тому вона виклала поцілунок Сема з вчителькою, відео завірусилося, і на Асю раптом звалилася популярність.

Серйозно, це було як вибух. Один день вона звичайна школярка з двома сотнями підписників, а наступного — інтернет-зірка.

Десять тисяч підписників за якихось два дні. Я думала, в реальному житті такого не буває. Виявляється, буває всяке. Тепер вона постійно перевіряє телефон, читає коментарі вголос і щосекунди питає: «Ксю, як думаєш, це кріндж чи норм?»

— Останнім часом вас стало дуже багато, — продовжує Ася, переводячи камеру на мене, — і я хочу вас познайомити з мешканцями мого блогу. Знайомтеся, це моя найкраща подруга — Ксенія Шарова. Не від шара як безплатно, а як блискавка. Швидка, постійно червоніє, іноді небезпечна, але не факт.

Я намагаюся сховатися за волоссям, але вона тримає камеру прямо на мені.

— У Ксенії є сестра, вона одинадцятикласниця. Супер-пупер-мега зірка нашої школи. Всі хлопці закохані, всі дівчата заздрять. Але про неї іншого разу. Сьогодні фокус на нас.

— Ну, годі… — закриваю обличчя руками, відчуваючи, як червонію.

— Зазвичай ім'я Ксенія ви не будете чути у моєму блозі, а от Ксю — постійно. Це коротше, миліше і взагалі звучить як ім'я головної героїні якогось аніме. А мене, вашу «Блогиню», звуть Анастасія Блоховська. Так-так! Моє прізвище пішло від блохи. Прошу утриматися від уїдливих коментарів. Слідкуйте за собою. Ви в мене ніби в гостях. Слухайте та насолоджуйтесь. Мене всі називають Асею, і ви можете. Дозволяю.

Вона робить драматичну паузу, ніби щойно дала нам найбільшу привілегію в житті.

Хочеться використати мем «рука-лице», але як справжня подруга я маю підтримувати Асю. Навіть коли вона робить щось абсолютно кріпове. А вона робить. Постійно.

— Ми навчаємось у дев'ятому класі. Старша школа, малятка! — вона підморгує в камеру. — Тут усе по-дорослому. Драма, інтриги, розслідування. Як у серіалі, тільки без сценарію і з поганим освітленням.

Ася повертається до камери, її очі блищать від захоплення.

— Також епізодично у моєму блозі ви можете спостерігати наших інших однокласників. Наприклад, Тараса — красунчика з блакитними очима і загадковою аурою. Обожнюю його, хоча він іноді дивиться на мене так, ніби я інопланетянка. І дуже рідко, так чисто для хайпу, нашу «Кролиху» — тобто Короліну, зірку в лобі нашого класу. Вузькопрофільна, так би мовити. — Ася сміється. — Вона завжди ідеальна, завжди в тренді, і завжди дивиться на всіх зверхньо. Ви її полюбите ненавидіти, обіцяю.

— І ще одна важлива деталь, — Ася підносить телефон ближче до обличчя, її голос стає інтригуючим. — Саме завдяки тому відео про Сема, десятикласника, який… ну, ви пам’ятаєте, — підморгує, — вас тут зараз так багато. Дякую кожному, хто підписався. Ви неймовірні! Серйозно, я не очікувала такого відгуку. Десять тисяч за два дні — це божевілля!

Вона робить паузу, посміхається якось особливо хитро.

— Знаю, що багато хто писав у коментарях про продовження історії. Обіцяю, ви дізнаєтеся все. Але поки що — підписуйтесь, ставте лайки, і не забувайте вмикати сповіщення. Бувайте!

Вона натискає кнопку зупинки запису і задоволено видихає.

— Це було ідеально, — каже вона, переглядаючи відео.

Я дивлюся на неї з сумнівом.

— Ась, ти не думаєш, що трохи зловживаєш?

Вона піднімає погляд від телефона, її брови здіймаються вгору.

— Чого це?

— Ну, це відео про Сема… — я намагаюся підібрати слова обережно. — Він же не знає, що ти його знімала. І тепер це скрізь. У всіх на екранах. Ти чула щось про особистий простір? І Кроліха… я звісно терпіти її не можу, але…

Ася закочує очі і відмахується рукою, ніби я щойно сказала щось абсолютно безглузде.

— Ксю, ти взагалі нічого не розумієш у блогерстві.

— Можливо, — відповідаю я, трохи образившись. — Але я розумію, що люди мають право на приватність.

— Приватність? — вона сміється, але не зло, а скоріше з розчаруванням. — Ми живемо в двадцять першому столітті. Все вже давно публічне. Кожен крок, кожне слово. Зараз у тренді натуральність та бруд, розумієш? Люди хочуть бачити реальне життя, а не якісь постановочні відео з ідеальним світлом і музикою. Вони хочуть драму, емоції, щось справжнє.

— Але це ж не твоя драма, — наполягаю я. — Це життя Сема. І він не давав згоди.

Ася зітхає і нахиляється до мене ближче, її погляд стає серйозним.

— Слухай, Ксю. Я розумію твоє занепокоєння, правда розумію. Але це топ оф зе топ. Це саме той контент, який зараз працює. Це не просто відео — це історія. А історії продають. Вони залучають. Вони роблять так, щоб люди поверталися знову і знову.

— Але за чий рахунок? — питаю я.

Вона відводить погляд, дивлячись кудись убік, потім знову на мене.

— Я не робила нічого поганого. Просто зняла те, що побачила. Якби він не хотів, щоб це побачили інші, не робив би цього на очах у всіх. У школі, Ксю! Посеред коридору!

— Це було не посеред коридору, — виправляю я. — Це було в класі.

— З відчиненими дверима… то все деталі, — Ася знизує плечима. — Суть не в цьому. Суть у тому, що я просто блогер, який ділиться тим, що бачить навколо. Нічого більше. Не драматизуйте, дівчино.

Я мовчу. Не знаю, що сказати. З одного боку, розумію її логіку. З іншого — щось усередині мене кричить, що це неправильно.

— Ти просто не звикла до уваги, — каже Ася, і її голос знову стає м'якшим. — Але повір мені, коли ти побачиш, як це працює, як люди реагують, як вони стають частиною твого життя… ти зрозумієш. Це справжня магія.