1.2

До класу заходить моя сестра Сʼюзі. Йде прямо до мене, впевнено, наче це її територія.

Вона одразу стає центром уваги — не тому, що щось робить, а тому, що вона просто є.

— Мама знову переплутала наші ланч-бокси, — каже вона голосно, так, щоб усі чули. — Я не збираюся їсти твої тупі вуглеводи, від яких на стегнах зʼявляються ямки.

Вона демонстративно нахиляється до мого рюкзака, залазить у нього і дістає свій ланч-бокс.

— Серйозно, ти могла б хоч перевірити, — додає вона з усмішкою, що нічого доброго не обіцяє.

Кароліна та інші дівчата з її оточення сміються. Сʼюзі випрямляється, тримаючи свій ланч-бокс, і йде до виходу, не озираючись на мене.

Сором. Кришталевий, неприхований сором, що палить щоки.

Ася дивиться на мене, але я не обертаюся.

Всередині мене розгорається гарячий, болісний сором — той самий, що обпікає зсередини і змушує хотіти провалитися крізь підлогу.

Сʼюзі знову зробила з мене об'єкт для насмішок, а я просто стояла і мовчала, не знаходячи в собі сил щось сказати чи хоч якось відреагувати. Знову. Як завжди.

— Ксю, — тихо каже Ася, — чому ти дозволяєш їй так з тобою?

Я знизую плечима.

— Вона моя сестра. Якщо я щось скажу, вдома буде ще гірше.

— Але ж це неправильно, — наполягає Ася. — Вона використовує тебе, щоб виглядати круто перед іншими. І це зовсім не круто.

Я знаю, що вона права. Але що я можу зробити?

— Просто забудь, — кажу я. — Все одно нічого не зміниться.

Ася хоче щось додати, але в цей момент Тарас повертається і дивиться на мене. Його погляд інший — не глузливий, не байдужий.

— Твоя сестра — повна дура, — раптом каже він.

Я здригаюся. Не від образи, а від несподіванки.

— Що?

— Я серйозно, — повторює він, не відводячи погляду. — Вона поводиться так, наче весь світ їй щось винен.

Я не знаю, що відповісти. Ася дивиться на мене, потім на Тараса, потім знову на мене.

— А Тарас правий, — нарешті каже вона.

Я опускаю очі. Може, вони праві. Але легше від цього не стає.

Ася хапає мене за руку та тягне до нашої парти.

— Він досі на тебе дивиться, — шепоче Ася.

— Не дивиться.

— Дивиться. А ти червонієш.

Тарас дивиться на мене. Секунду. Дві. Потім відвертається.

Кароліна, яка все це чує, раптом втручається:

— Сʼюзі не тупа! Це ви всі недолугі!

Ася закочує очі.

— Кароліна, ми не про Сʼюзі. У тебе щось з вухами — піди перевірся.

— Але я про неї, — ніяк не заспокоїться Кароліна. — Вона справжня. Не те що деякі, хто тільки й уміє червоніти та гидоту усяку знімати.

Тарас, який все це чує, повільно повертається до нас і дивиться прямо на Кароліну.

— Кароліно, ніхто не питав твою думку, — каже він спокійно.

Кароліна завмирає, її усмішка тремтить.

— Ти спав? От й далі спи...

— Зникни звідси, — обриває її Тарас і знову відвертається, надіваючи навушник. — Задні парти — не твоя територія. Киш!

Кароліна стискає губи, кидає на мене злий погляд і йде до своєї парти на першому ряді.

Ася тихо сміється.

— Тарас — герой дня. Обожнюю його!