4.

На мою превелику радість, ми дуже швидко подружились з хлопцями й дівчатами з двора. Компанія виявилася згуртованою, проте відкритою для нових знайомств, і я, несподівано для себе, легко стала її частиною.

  Попервах я побоювалася, що дівчата сприйматимуть мене, як конкурентку на увагу Жеки. Втім, вочевидь, моя сором’язливість  переконувала їх у протилежному. Щойно Жека з’являвся в полі зору, мені віднімало мову, і я сиділа чи стояла мовчки, мов німа, в той час як хлопець вів веселі балачки з оточуючими.

  В ньому було щось особливе, магнетичне (окрім ямочок на щоках, звісно), - якась внутрішня харизма та впевненість, що сочилися назовні, роблячи хлопчину лідером думок. Щоразу, перебуваючи десь поряд, я нишком спостерігала за своєю пасією, відкриваючи в ньому все нові деталі, що змушували моє серце тьохкати, а метеликів у животі закохано тріпотіти крильцями.

  Що більше нових принад я вбачала в Жеці, тим більш далеким й недосяжним він мені здавався. І так тривало до тих пір, поки одного теплого липневого вечора наша компанія не зібралась у дворі аби зіграти в «Киць! Брись! Няв!».

  Сама доля була в той вечір на моєму боці, адже батьки разом з Марійкою, вирушили в гості. Відтак я могла не перейматись тим, що мама вийде на балкон й побачить, чим займається її старша донька. В такому випадку мені би був гаплик. Маю зазначити, що в той час великої різниці між суворим покаранням та смертю я не вбачала.

  Відтак я одягла своє найкрасивіше літнє платтячко, вимила волосся та вирушила на зустріч доленосній авантюрі, від одного лиш згадування про яку в мене тремтіли коліна та лоскотало в горлі.