Глава 2

Ангеліна верещить від захвату і підбігає до мене, намагаючись чи то обійняти, чи то задушити занадто солодкими парфумами. Я ввічливо усміхаюся, витримую довгі тісні обійми й дивом не кашляю, коли різкий запах лоскоче ніздрі.

— Ой, ти так змінилася, — радісно вигукує колишня подруга. — Навіть груди виросли. Чи ти операцію зробила?

— Ніяких операцій не було, — відказую холодно.

— Ну звісно, хто в такому зізнається, — хихоче Ангеліна. — Я з нетерпінням чекала на нашу зустріч, хотіла дізнатися, як ти живеш.

— То могла б зателефонувати.

Ангеліна нарешті відпускає мене і розвертається до Артема.

— Я була на вашому весіллі, — каже вона. — Чудова церемонія, дуже гарна! Я регулярно переглядаю відео вашого з Наткою першого танцю. Завдяки вашому коханню я знайшла і своє.

Вона кидає погляд на Мирослава.

— Почекайте, — я сідаю, поправляю сукню, солодкий запах парфумів досі роздирає горло. — Ви познайомилися на нашому весіллі?

Артем кидає на мене короткий погляд. Мирослав слухає свою дружину. Дружину! Яка дивна іронія долі. Чому серед усіх жінок він вибрав ту, що зрадила мою довіру?

— Ой, це довга історія, — хихоче Ангеліна. — Ми тоді навіть номерами телефонів не обмінялися, але доля звела нас знову. Після закінчення інституту я переїхала в Дніпро, знайшла роботу й зустріла Славу. Він саме виходив зі свого офісу, а я його ледь не збила! Такий неймовірний збіг.

На обличчі Артема намальована ввічлива зацікавленість, але я впевнена, що йому нудно. Він не любить пустих балачок, хоча до одруження ми багато розмовляли, могли годинами переписуватися та обговорювати різні дрібниці. На жаль, шлюб усе змінив.

— Ой, щось я ніяк не замовкну, — Ангеліна накриває руку Мирослава своєю. — Треба відзначити нашу зустріч.

Поки напої ллються по келихах, я розглядаю колишню подругу. Вона змінила колір волосся й збільшила губи, але це тільки покращило її зовнішність. Ангеліна завжди була красунею, найпопулярнішою дівчиною в групі, тому я не розумію, чому вона мені заздрила. Так, мені пощастило з Артемом, але ж у неї теж були хлопці, і доволі забезпечені. Що змусило Ангеліну зібрати всіх моїх подружок в туалеті й називати мене лахудрою у мій дівич-вечір?

— Як твої справи? — питає Мирослав у брата.

Артем посміхається й розповідає про свою компанію завченими словами. Я це чула багато разів, тому пропускаю повз вуха його рекламний текст. Мирослав киває, він спокійний і розслаблений, але уважний, в очах сяє щира зацікавленість. Наскільки я пам'ятаю, він на три роки молодше Артема. Мати успішний бізнес у тридцять один — це неабияке досягнення. Шкода, що мій чоловік цього не розуміє, а лише заздрить своєму братові. Ще й дає йому огидні прізвиська.

— А ти як? Чому покликав до себе? — питає Артем грубуватим тоном. Але Мирослав цього не помічає.

— Мені подзвонив наш батько. Він хоче зі мною зустрітися. Точніше, з нами. Він тобі вже про це говорив?

— Так, — напружується чоловік.

Я спантеличено дивлюся на Артема. Чому він приховав від мене таку чудову новину? Його батько все життя ігнорував другого сина, вважав його помилкою, але раптом змінив своє рішення. Можливо, через вік і наслідки автокатастрофи, в яку він потрапив цієї весни. Тоді він лежав у лікарні кілька тижнів. Артему снилися кошмари, він змарнів і навіть забував поїсти. Але все закінчилося добре, його батько знову бадьорий і здоровий. Чи ні?

— Буду чесним: я хвилююся перед зустріччю з татом, тому що я його зовсім не знаю. З тобою ми теж не найкращі друзі, — Мирослав посміхається, — але я подумав: а чому б знову не ризикнути і не написати тобі? Як бачиш, спрацювало.

— Значить, тобі потрібні мої поради щодо батька? — з погано прихованим роздратуванням запитує Артем.

Я лагідно стискаю його руку, але він її відштовхує. Це помічає Ангеліна. Її губи здригаються в усмішці.

— Ні. Не потрібні. Лист від батька мене шокував. Але і нагадав про сімейні цінності. Тому я тобі подзвонив.

Ця відповідь задовольняє Артема. Його плечі розслабляються, він обіймає мене за талію і цілує в щоку.

— Тато став сентиментальним на старості літ. Не дивно, що він хоче нас зібрати. Він навіть дальнім родичам писав, троюрідному дядьку чи щось таке. Дивина, та й годі.

Повисає незручна пауза, протягом якої Мирослав кидає на мене перший за всю вечерю погляд. Він уважно вивчає моє обличчя, але не дивиться нижче шиї. У цей момент я відчуваю всю неправильність свого вбрання. Це не я, не мій вибір. Я не люблю глибокі декольте й десять шарів тонального крему на лиці. Я хочу прикритися, хоча б рукою. Але не роблю цього, тому що Артем не зрозуміє. Він вважає, що я маю пишатися своєю вродою, а не приховувати її.

— А ти досі читаєш еротичні фанфіки про вампірів?

Запитання Ангеліни настільки несподіване, недолуге й дурне, що я можу відповісти лише коротке й вичерпне:

— Ні.

— Фанфіки про вампірів? — уточнює Артем.

— Ой, так, — веселиться Ангеліна. — Натка читала їх із неабияким задоволенням, а потім переповідала нам основні події. Особливо вона любила сюжети, в яких два вампіри змагаються за серце цнотливої героїні. Уявляєте? І це в інституті, а не в школі, коли ще хлопчики за коси смикають.