Глава 15. Половинка цілого

30 грудня 2022 року Богдан уперше мені зателефонував, а вже наступного дня ми втрьох гуляли зимовим парком під традиційні звуки сирен. У новорічну ніч ми привітали одне одного, та ближче до ранку я зрозуміла: захворіла.

І вже 2 січня поїхала хворіти у свою квартиру, щоб не заразити дитину та батьків. Не знаю чому, але я покликала Богдана побути зі мною - і він прийшов. У мене була жахлива температура, це був кошмар. Через високу температуру та жарознижувальні я і зараз погано пам'ятаю ті дні. Мені навіть важко сказати, скільки днів і ночей Богдан просидів зі мною. Я пам'ятаю його голос: він постійно щось розповідав і перевіряв температуру. А потім мій підігрітий мозок вирішив, що нам треба поцілуватись. У принципі, на цьому мої спогади завершуються.

Поцілунок мені сподобався. Було спокійно, затишно. Якісь підліткові рожеві мрії. Хоча, скоріше, це ліки і температура. Я геть не пам'ятала тих днів, але коли жар спав, вирішила, що можу повернутись до батьків та дитини. Богдан був поруч, а мені чомусь стало страшно.

Ця майже незнайома людина провела зі мною певну кількість ночей в одному ліжку. І я була не те що не проти - я цього дуже хотіла і просила побути зі мною. Така поведінка була не схожа на мене: зазвичай я закрита для незнайомих людей. Але мене тягнуло до Богдана, і це лякало.

Лякало, що все відбувається дуже швидко. Як сказати дитині? А батькам? І взагалі, чи можу я лише на основі інтуїції отак швидко зійтися з людиною? Ба більше - перебувати в одній квартирі з майже незнайомою людиною так довго, та ще й не при здоровому глузді. Божевілля!

Тому, коли ми повертались до моїх батьків, я сказала, що хочу не стосунків, а дружби. Богдан стиснув кермо, помовчав кілька хвилин і сказав:

- Добре, будемо дружити. Але дивись: я просто так не спілкуюсь. Я хочу нормальних, серйозних стосунків. Тому поки що хай буде так, а потім подивимось.

Від моєї ж пропозиції мені стало соромно, ніяково і якось безглуздо. Внутрішній голос волав: «Ну ти і дурепа! Що ти робиш? Ти його зараз втратиш!».