Глава 11. Попіл

У 2020 році я намагалась триматися на плаву - емоційно та фінансово, заради доньки. Тоді Артем заочно навчався в магістратурі свого університету і частіше бував у Харкові. Але легше від цього не ставало. Приблизно у квітні він сказав, що його одногрупники влаштовують зустріч і він на неї піде. Знаючи його, я розуміла: будуть проблеми, бо пив він багато, і неприємності потім самі його знаходили. Тож спокійний вечір мені тільки снився. Та ніч і справді була без сну, бо Артем не прийшов ночувати.

Вранці я подзвонила його матері і сказала: її син не ночував удома, не відповідає на дзвінки й повідомлення, тож нехай сама його шукає. У той момент я не відчувала хвилювання - тільки образу і відразу. Артем більше місяця не бачив нас - щоб у перший же день піти пиячити і не повернутись додому.

Через дві години після дзвінка матері він залетів у квартиру - розлючений, з криками:

- Що ти влаштувала? Навіщо ти телефонувала моїй матері? Мені що, не можна вже відпочити?!

- Як чому? Ти пішов учора о п'ятій і не відповідав на дзвінки! Хоча ми домовлялись, що ти прийдеш додому о десятій вечора!

- Ну і що, що не прийшов? Що тут такого? Я хотів розслабитись! Зрозуміла?

- Клас. Ти розслабився? А як же ми? А якщо я так піду з подругами гуляти?

- Та йди, відпочивай, тебе хтось тримає? І взагалі, я йду продовжувати гуляти - до кума!

- Продовжувати? - у мене був шок. - Якщо ти йдеш продовжувати, то можеш більше не повертатись!

- Ну і добре! - крикнув Артем, закинув щось зі своїх речей у рюкзак і пішов.

Я повільно повернулась до доньки, обійняла її і прийняла факт: ми з її батьком розійшлись. Я не плакала, була абсолютно спокійна - просто прийняла це. Наступного дня зателефонував Артем:

- Ми можемо поговорити? - запитав він.

- Так. Про те, як ти збираєш речі.

Через десять хвилин він уже був на порозі - традиційно з квітами. Просив вибачення, казав, що йому соромно, що це було якесь запаморочення і що він ніколи навіть не думав іти від мене. Як примирення запропонував мені шопінг.

Взагалі, це цікава тенденція: щоб дати мені трішки уваги та поваги, Артем після гучних скандалів просто намагався мене купити. Того дня я була сильно розлючена, тому протягала його по кількох бутиках. Власне кажучи, я весь час дуже економила на собі, і покупки одягу та косметики були наче актом мого повернення з дна зламаної самооцінки. Але це не допомогло: я була зламана, втомлена і наче в ступорі. Скоріш за все, моя психіка увімкнула такий механізм захисту, щоб хоч якось утримати здоровий глузд.

Після цієї сварки я спитала:

- Ось дивись: ти пішов на кілька днів з дому. А ти подумав про нас? Може, у нас не було грошей, щоб купити поїсти?

- Я про це не думав, - відповів він, - бо в тебе завжди є можливість взяти наші заощадження. Для чогось же ми їх збираємо.

Через два тижні Артем знову приїхав - на травневі свята. Ми поїхали святкувати до моїх батьків на кілька днів. Там Артем гарно відпочив. Але тільки він. Я була там наче служка, яка розривалась між його забаганками та дорученнями батьків. За ті два дні я так втомилась, що заріклась влаштовувати такі свята. Обійшлось без сварок, але з шаленою гіркотою всередині, яка натякала: нашому шлюбу лишилось недовго.

Наприкінці травня 2020 року Артем приїхав знову - отримувати диплом. Я була рада, що в нього є додатковий тиждень відпустки: я зможу працювати дистанційно, бо кінець року, а він подивиться за дитиною.

Однак уже наступного дня - це була п'ятниця - він заявив: у нього відпустка, і якщо я вдома, то і в мене відпустка. А якщо мені потрібно працювати, я повинна йти з дому в коледж і працювати там. Мені було дуже образливо - тим паче, що коледж був зачинений на карантин і всі викладачі працювали дистанційно. На щастя, я майже завершила всі робочі справи і вже чекала вихідних.

У суботу ми прокинулись у гарному настрої і думали, як провести вихідні. Артем пропонував поїхати до моїх батьків. Я, пам'ятаючи досвід травневих свят, відмовилась. Не вистачало мені всі вихідні знову бути служкою - тим паче, що в малечі не було літнього одягу, а в кросівках ходити спекотно.

- Давай поїдемо купимо одяг малій, - запропонувала я.

- Одяг? Ой ні, я не хочу нікуди їхати. Там спекотно, а я ненавиджу спеку.

- Ну то магазин же за п'ять кілометрів. Просто підвези нас, ми самі сходимо і купимо, а ти в машині побудеш.

- Ні, я не хочу нікуди їхати.

- Тобто ти пропонуєш нам їхати у спеку тролейбусом, хоча біля дому твоя машина?

Він нічого не відповів. Я вирішила не загострювати. Ми почали жартувати, і в якийсь момент він образливо пожартував про мій зовнішній вигляд. Для мене це дуже болюча тема, бо після народження доньки я набрала зайвої ваги. Мене образив цей жарт, тому я сказала:

- Мені образливо чути це від тебе. Я на тебе не ображаюсь, просто хочу, щоб ти розумів: такі жарти мене ображають.

- Ага! Ти образилась! Ну як завжди! Зараз мозок винесеш, - сказав Артем.

- Ні, я не образилась. Почуй мене: я не ображаюсь, мені неприємні такі жарти.