Глава 8. Тиша, в якій гине світло

Після захисту дисертації та без роботи особливих перспектив для подальшого життя у Харкові в мене не було. У цей час Артема перевели служити в Чернігів. Він запропонував переїхати до нього. Так ми з донькою на вісім місяців переїхали до Чернігова. Там теж відкрилася моя персональна філія пекла.

Артем постійно працював, я була з дитиною. Він почав наполягати, що дитині майже два з половиною роки і можна віддавати її в садочок. Хоча у Харкові я стояла на черзі в садочок навпроти нашого дому. Донька була моїм сонечком і відрадою - постійно поруч, постійно потребує уваги.

Фінансові проблеми в той час нас не покинули. Точніше, мене. Ми переїхали в листопаді, вже було сиро і холодно. Коли ми їхали до Артема, він сказав, що у квартирі все є. Як виявилось - не все. У квартирі було холодно, а ковдра і подушка - лише по одній. Тоді я вперше заклала в ломбард частину своїх золотих прикрас, щоб купити теплі ковдри і подушку дитині, бо на день Артем давав мені 200 грн.

За 200 грн неможливо було купити ковдру чи одяг дитині, не кажучи вже про мене. Також постало питання оплати комуналки за квартиру у Харкові. Артем тоді сказав:

- Це твоя квартира, отже, і твої проблеми.

Довго не думаючи, я влаштувалась на біржу з написання дипломів та курсових. На щастя, тут стала в пригоді моя дисертація. Так, уночі я писала дипломи для студентів, а вдень була з дитиною, прибирала, готувала. Артем ображався, що я не приділяю йому часу, а я засинала о четвертій ранку і прокидалась з дитиною о сьомій.

Він постійно казав, що я погана господиня: погано прибираю, погано перу, погано прасую. Все роблю погано. Я відповідала: «Ти одружився з жінкою, а не з прибиральницею». Чоловік казав, що його мати все встигає: і працює, і вдома все робить. Хоча вдома жила його бабуся, яка й робила все по дому. Коли я це нагадувала, він відповідав: «І що?»

Артем зовсім не приділяв уваги дитині. Хоча в тому місті ми були втрьох, без жодної допомоги. Він постійно був на роботі, а коли приходив додому - сідав за комп'ютер із пляшками пива. Лише один раз він відпустив мене прийняти гарячу ванну і побув із малечею, поки я трохи релакснула.

Одного разу він повернувся з наряду вранці і ліг поспати. Дворічці важко пояснити, що галасувати не можна - особливо біля батька, який не приділяє уваги. Тому вона випадково його розбудила. У той момент він оскаженів: схопив малечу за плечі, струснув і кинув до мене. Донька злякалась і заплакала. Я теж злякалась, бо ще ніколи не бачила такого оскаженілого погляду. Я схопила дитину і пішла в іншу кімнату. Там і залишалась кілька днів. Через кілька днів він прийшов вибачатись, але це вже був злам.

Наступною точкою неповернення стала моя хвороба. Я сильно застудилась. Артем був на роботі кілька днів, а мені потрібні були жарознижувальні. З температурою 38 я пішла з дитиною в аптеку. Йому було байдуже. Але коли я перестала відповідати на дзвінки, він злякався: посеред робочого дня привіз продукти, а ввечері повернувся додому. Я лежала кілька днів з високою температурою, продовжуючи доглядати доньку і готувати йому їжу. На піку моєї температури він штовхнув мене ногою і спитав, чи не померла я там. У принципі, це було все.

Того дня я попросила його поспати з донькою, щоб не заразити малечу. Але донька посеред ночі влаштувала істерику: вона не зрозуміла, чому поруч не я, а батько. Довелося забрати її до себе. Вона теж захворіла. Артем знову зник на кілька днів на роботі.

Хоча він гуляв, зраджував - але постійно повертався до мене. Чому - я не знаю. Думаю, так йому було зручно.

Після цієї хвороби я зрозуміла, що не можу залишатися в Чернігові, і мені треба вигадати, як повернутись у Харків. У той період я вже активно думала про роботу, бо у три рочки донька мала йти в садочок. На мої роздуми, що в Чернігові з моєю освітою мені нічого не світить, Артем відповідав:

- А кому ти потрібна?! Освіта, подумаєш, кандидат наук. У тебе досвіду немає. Тобі тільки мобільними телефонами торгувати. Що ти там собі ще надумала? Освіта в неї… - після цього він зазвичай сміявся.

Незважаючи на негаразди, я продовжувала працювати ночами над дипломами та курсовими. Він ображався: що я працюю, що моїх грошей не видно, що йому не приділяю уваги. Але я протягом тижня купувала продукти, одяг для доньки, платила за свою квартиру і мобільний зв'язок. Минуло багато років, у нас різні сім'ї, і я щиро сподіваюсь, що Артем зрозумів: жінка може залишатись жінкою не тому, що сама так хоче, а тому, що чоловік бере на себе відповідальність. Коли чоловік і дружина разом у всіх сенсах, жінка не почувається тягловою конякою і приділяє час чоловікові.

Та повертаємось у травень 2018 року. Саме тоді в мене з'явився привід поїхати у Харків: в Артема була двомісячна ротація в зону бойових дій. Мені не було сенсу залишатися самій у Чернігові, тому я поїхала. А коли він повернувся з ротації, приїхала і спакувала наші з донькою речі.

У принципі, думаю, це і був кінець. Артем нічого мені не сказав, але потім у п'яному угарі дорікав, що я його кинула і поїхала. А я думала так: людина, яка хоче зберегти сім'ю, щось для цього робить - хоча б говорить про це. Я не почула жодних прохань.

У серпні 2018-го донечці виповнилось три рочки, і вона пішла в садочок. Це був важкий час. Донька ненавиділа садочок, тому щоранку в нас були шалені істерики: вона думала, що я її кидаю і зраджую. Нам обом було важко. Коли я вирішила повернутись у Харків, у голові сформувався план: улітку відпочиваю, у вересні веду доньку в садочок і одразу їду до центру зайнятості шукати роботу.