Частина друга. У вогні

Глава 4. Зіткнення

Ніхто з нас тоді не обирав такої долі, але, озираючись назад, можу сказати: починаючи з того періоду, життя все більше і більше влаштовувало мені випробування на міцність.

Отже, Артем. Він повернувся і служив у донецькій військовій частині. Кожен українець розуміє, що така служба напередодні окупації міста має тяжкі наслідки: бути військовим непросто. Ми постійно розмовляли, майже щодня - коли він був тверезий і мав час.

Я посміхалася кожну хвилину. А 8 березня він подзвонив у мої двері, щоб привітати зі святом. З квітами та цукерками. Але тоді я вирішила дотримуватися посту, тому мені не можна було їсти молочний шоколад. І він виколупував мені горіхи, а сам жував шоколад…

Я зараз замислююсь і думаю: а може, він мене справді кохав…

Прийшов він близько дев'ятої вечора. І так вийшло, що ми заснули разом. Прокинулась я від відчуття тепла, захисту і всеогортаючого щастя. Розплющила очі і побачила сірий океан очей, які мені посміхаються.

У нас не було інтиму, не було поцілунків - просто обійми і сон. Та й цього було достатньо. Хоча ні: у якийсь момент ми сміялись, і він почав мене лоскотати. Лоскоту я дуже боюсь, тому почала чинити опір. Він спробував мене поцілувати, але я не планувала такого розвитку подій, тож ухилилась, і він поцілив у скроню. І більше не робив жодних спроб.

А потім він зник. Я вирішила, що йому все набридло…

Та в травні мені подзвонив невідомий номер:

- Привіт!

- Привіт, - відповіла я, не зовсім розуміючи, з ким розмовляю.

- Впізнала? Це я, Артем. У мене обмаль часу. Я маю тобі дещо сказати. Ти тільки не лякайся і запам'ятай: якщо тобі хтось зателефонує і спитає про мене, скажи, що ми не спілкувалися з моменту закінчення школи. Зрозуміла?

- Та-а-ак… - я була в шоці, у ступорі.

- Ти точно все запам'ятала?

- Так-так, я зрозуміла! Але нащо? Хто мені буде телефонувати? Що з тобою?

- Дарино, так треба. Тільки ніколи більше не телефонуй мені. Все буде добре, - сказав Артем і за хвилину додав дивним, сумним голосом: - Я сподіваюсь, що ми колись зустрінемось. Бувай!

І дзвінок обірвався. Я стояла у своїй квартирі біля дзеркала і не розуміла, що трапилось. Мій ступор тривав десять хвилин, а на зміну йому потекли сльози. З дзеркала на мене дивилась дівчина з блідим обличчям та переляканими заплаканими очима.

Від Артема не було звісток місяць. Цілий місяць я ніби була в жалобі. І не розуміла чому. Потім у голові раптово оселилась думка: а може, я закохалась? І я повірила в цю думку.

За два дні до дня народження в моєму телефоні знову заволав невідомий номер. Я саме намагалась вилізти з переповненого автобуса на своїй зупинці. Літо, спека, забита маршрутка і волаючий телефон - картина, як кажуть в Одесі, маслом.

Я розлючено хапаю слухавку:

- Так! - рикнула в трубку.

- Привіт! Впізнала?

На вулиці сигналять машини, в автобусі водій свариться з пасажиром, я весь день пеклась на роботі в універі і втомилася так, що ледь ноги переставляю, - а тут мені хтось загадки загадує.

- Ні, не впізнала, - продовжую гніватись я.

- Це я, Артем.

Після цього в мене наче земля з-під ніг пішла.

- Тьома? Ти? Як ти? Де ти? З тобою все добре?

- Так, все добре, вже все добре, - відповідає він, а в голосі чую посмішку. - Я тобі все розповім. Запиши мій новий номер. Скажи, а як ти святкуватимеш день народження?

- Та вдома в себе. До батьків не поїду, бо наступного дня на роботу. Може, подруга прийде.

- А! Ну добре. Тоді запиши мій новий номер.

- Добре. Дякую, що зателефонував.

- Мені вже час. Бувай! - сказав він і поклав слухавку.

Я зробила кілька глибоких вдихів та видихів і пішла додому. Настрій був шикарний: Артем повернувся.

Наступні два дні він постійно питав, чи точно я буду вдома, і щоразу я казала: так.

І ось настав мій день народження. Я повернулась із роботи і чекала подругу.

Моя найкраща подруга, з якою ми дружимо з шести років, знала про мене все. І мій радісний погляд теж упізнала. Ми разом проходили і мої важкі дні, і її. Ми стали одна одній незримою підтримкою замість родини. Ні, не подумайте: родини в нас були, і досить пристойні, але підтримували ми одна одну.

Так от, вона мене привітала, і ми почали пити шампанське. Тепер щодо моїх стосунків з алкоголем. Вони були різні, як і періоди мого життя, але п'яничкою я ніколи не була. Зазвичай могла випити в компанії друзів.

На мій день народження було заплановано дві пляшки шампанського, які ми дуже лагідно випили. Шампанське вдарило в голову, і ми жалілися одна одній на проблеми на любовному фронті.

Раптом - повідомлення від Артема:

«Ти вдома?»

Відповідаю:

«Так, з подругою сидимо».