Глава 3. За секунду до зіткнення…

Моя ненька Україна опинилась у полум'ї. Я чітко пам'ятаю, як ліниво клацала пультом канали телевізора вдома після виснажливих пар - на той час я навчалась в аспірантурі. І раптом щось змінилось. Повітря наелектризувалось, з'явилося передчуття, що зараз щось почнеться. І почалось…

Все почалось із побиття студентів. Того вечора мене трусило: я не розуміла такої жорстокості від людей, які мали нас захищати…

А ще я потай заздрила сміливості тих молодих людей. Мені знадобилось багато років і випробувань, щоб наповнитися такою сміливістю.

Та це не перекриє того, що було потім.

А сталося все дуже просто: у моє життя увірвався Артем. Точніше, він уже кілька разів похапцем розтоптав мене, але незримо постійно спостерігав за мною. Стосунки в нас не склались ще у школі.

До моєї школи він перейшов у шостому класі. Навчався Артем у моїй паралелі, але у «В» класі, а я - у «Б». Він казав, що побачив мене в перший день у школі на сходах між першим і другим поверхом - і на цьому світ перевернувся… Ну, як «перевернувся» в розумінні шестикласника, я досі не збагнула, а він на цю тему говорити не любив.

Трохи пізніше він довідався, хто я. За іронією долі, у школі я була відмінницею, і мене знали всі, хоча я так не вважала і була вельми закомплексованою дівчинкою.

З десятого класу ми почали вчитися разом, бо класи з'єднали. Ось тоді ми й познайомилися, хоча Артем згадував, що познайомилися ми раніше, - цього я не пам'ятаю. Ми постійно сварилися, хоча він ніколи не переходив межі дозволеного. Через постійні сварки я завжди раділа, коли його не було в школі. А багато років потому я переглядала наші фото з випускного - і дуже багато фото, де він мене обіймає.

Після школи ми могли б загубитися, але Артем ніколи не відпускав мене. За його словами:

- Ти була моя найкраща подруга. У мене таких було тільки дві: одна - коханка друга і, за сумісництвом, дружина командира частини. А друга - ти.

Ммм-да… Дружби між чоловіками і жінками немає. Це я можу сказати точно, бо мій друг став моїм чоловіком.

Це не та людина, яку я кохала до нестями, і не та людина, яка кохала до нестями мене.

А наше фатальне зіткнення почало наближатись у грудні буремного 2013 року. Ми не прагнули бути учасниками тих подій, та призначення чи доля завели нас у цей глухий кут.

Напередодні нового, 2014 року я приїхала до батьків на святкування і чекала повернення подруги з Німеччини з її нареченим Томасом. Як завжди, отримала традиційну смс із привітанням від Артема, щось відповіла і забула про це.

З подругою ми не бачились півроку, тому зустрілись і проговорили до четвертої ранку; її наречений навіть встиг заснути. Це було 4 січня 2014 року. А вже 5 січня я намагалась воскреснути й ощасливити світ своїм воскресінням…

Та не судилося, бо подруга вмовила піти пограти в боулінг, і час на воскресіння кардинально скоротився.

У цьому потоці свідомості десь на задвірках замайоріла думка: курсова з психології…

Алярм! Алярм! Я ЗАБУЛА ЗДАТИ КУРСОВУ З ПСИХОЛОГІЇ! Нагадую: вчилась я на першому курсі аспірантури, тож пари були, як у звичайних студентів.

І все було б добре, але курсової ще в природі не існувало. Ба більше, у курсовій обов'язково мало бути опитування. А також аналіз опитування і всі анкети опитаних - щоб продемонструвати реальність дослідження.

Спочатку я запанікувала: мозок відмовлявся робити хоч щось! Паніка і час затиснули мене в лещата. Та ось, о диво, я вирішила використати соцмережі. Нашвидкуруч зробила анкету і відкрила список усіх, хто був онлайн. Накидала типове повідомлення: «Допоможіть провести дослідження та написати курсову», - і прикріпила файл з анкетою.

І, о чудо, мені почали відповідати! Тож я швиденько написала курсову і щасливо вирішила, що можу релакснути перед боулінгом у ванні.

Раптом приходить повідомлення від Артема: він питає, де ж подивитись результати опитування. Відповідаю, що ніде, бо це для курсової. Тоді він питає:

«А взагалі як справи? Що робиш?»

Я дуже здивувалася цьому повідомленню, бо Артем недолюблював Ігоря ще зі шкільних часів і, коли дізнався, що ми разом, перестав зі мною спілкуватись. Тому його зацікавленість ну дуже мене здивувала.

«Та вдома, намагаюсь повернутись до життя після посиденьок з подругою. Як у тебе справи?»

Через кілька хвилин приходить наступне повідомлення:

«А чого сама? Попроси Ігоря допомогти. До речі, як у нього справи?»

Моя відповідь не забарилась:

«Справи в нього добре, напевно. Я його вже чотири місяці не чула і не бачила. Ми розійшлись».

Буквально за кілька хвилин прийшло кілька повідомлень:

«Ого, так ви не разом?»

«А я сьогодні в Харків. Може, завтра зустрінемось?»

Я посміхалася, а всередині розлилось приємне тепло, бо дівчатам подобається, коли до них залицяються.

Взагалі я часто і дуже тонко відчуваю любовні флюїди між людьми. Тільки не до себе. Хоча ні, не так: дуже рідко - до себе. Можете запитати мого чоловіка, він через це намучився зі мною. Хоча ні, не питайте, я розкажу все сама… пізніше… Зараз не про мій всесвіт, зараз про болючий досвід, який я перетравлювала довгі два роки…