Епілог

2025 рік

Зараз я згадую це і мені не сумно, і не соромно. Мій коханий чоловік Євген каже,що минуле - це минуле і воно зробило нас такими як ми є. 

В моєму минулому було багато болю, сліз і жалю. Тепер легше, здається я перехворіла. Я дивлюсь як він грає з донькою, яка стала нашою і на серці у мене тепло. 

Трохи сумно, що Вадиму вона виявилася не потрібна. Він телефонує один раз на місяць дитині. Та я не хочу переносити на доньку наш епічний треш. Вадим назавжди лишиться її батьком. Звісно у нього нова сім'я і маленький син.Я дуже сподіваюсь,що цьому хлопчику Вадим стане кращим батьком,ніж доньці. Я бажаю йому щастя. Але нехай це щастя буде дуже далеке від мене і моєї родини. Євген і донька - це моє серденько і відрада. 

Євген став для мене рятівником і майстром. Я завжди кажу,що він мене полагодив, тому що я була дуже поламана життям. Ми зустрілись у важкі часи для обох. І під вибухи та звуки сирен, Євген мене завойовував,але не тільки мене,а й доньку. Він брав нас своєю наполегливістю і турботою. Простою безкорисною турботою,якої я не бачила ні від кого в своєму житті.

Я теж з'явилась в його житті не в самий простий період. Він оговтався від розлучення з дружиною та пережитого в застінках фсб, виїзду з окупації та повністю зруйнованого життя. З моменту нашої зустрічі війна щільно переплелась з нашою родиною і нашим побутом.

Та я вірю, що нас звела доля.

Ми познайомились напередодні Нового року. Та у серпні, за чотири місяці до нашого знайомства, мені наснився сон про Євгена. Неначе ми сидимо на ґанку нашого будинку, він приготував мені каву, поруч бігають дві собаки. А я йому кажу:

- Дивись,діти їдуть.

І до нашого двору під'їжджає 2 чорні позашляховика На цьому моменті я прокинулась.