Глава 14. Привіт

Моя приятелька, колега з роботи, Іра, кілька разів кликала мене в гості,та у неї постійно щось не  виходило. Тому коли вона знову покликала мене в гості,я погодилась на автоматі. Зустріч повинна була відбутись  було 29 грудня 2022 року.

На ранок у мене почались жіночі дні і болі,тому рухатись я взагалі не хотіла. Але Іра почала дзвонити і просити приїхати,я відмовилась. Вона наче не засмутилася, навіть зраділа. Але через кілька годин вона перетелефонувала і почала майже благати приїхати до них.Вони варять шурпу з баранини і її чоловік Кирило і друг Женя вмовляють її вмовити приїхати мене. Вони навіть домовились,що Женя забере нас з донькою з дому і привезе назад. 

Донька на цей час вже засиділась вдома,тому після довгих вагань та благань я погодилась.

Десь через годину приїхала чорна машина. Вони довго їхали,тому що Іра не правильно сказала дорогу і вони заблукали,але все ж таки добралися. За кермом був чоловік, я його не розгледіла,нас лише познайомили і він помахав рукою з-за керма.

Всю дорогу до Іри ми розмовляли,тому що давно не бачились і з'явитись купа тем. У Іри ми випили шампанського, приготували шурпу і сіли їсти. Баранину  я ненавиджу, але мені пощастило,тому що на той момент я 10 місяців взагалі не їла м'ясо.

Ні,я не вегетаріанець і не експериментувала. Коли почалась війна, з продуктами і грошима було важко,а вдома дитина,хвора мати в шоці і батько немолодий в депресії.Їм потрібні були сили. Тому я відмовилась їсти м'ясо,щоб їм було більше. Звісно,це дуже погано відобразилось на моєму самопочутті і трохи на зовнішності,але я не могла інакше.

Та у випадку із шурпою мені це було на руку, ненавиджу баранину брррр. Тому і господарів не образила, і м'ясо не їла.

В той вечір я Євгена не дуже помічала, ми теревенили, жартували і сміялись з Ірою,підігріті алкоголем. Та час вже був їхати додому.

Поки донька збиралась, Женя спитав де наші речі,взяв їх та відніс в машину зі словами:

- Мені не важко,а ви точно нічого не забудете.

Така дрібниця вічливої уваги з боку майже незнайомця мене розчулила. Ніхто ніколи про мене не дбав, а в останні 10 років так і поготів. 

Ми сіли в машину на заднє сидіння,а мені одразу стало затишно і тепло. Євген заздалегідь прогрів машину, щоб ми з малечею не замерзли,але затишно мені було поряд з цією людиною.Мені просто було добре в цій машині з цією людиною.

Як тільки авто рушило,я зрозуміла,що ми будемо разом. Не знаю чому і як. Це було не кохання з першого погляду, тому що я не запам'ятала в перший вечір його обличчя. Є у мене така особливість - я погано запам'ятовую людей. Я запам'ятала тепло,яке розлилось у мені густою фарбою. Я соромилась дивитись на нього,чому не знаю,але його голос, рухи, посмішка заспокоювали.

Я зрозуміла,що це моя доля.Він всю дорогу розповідав про своє життя,про свій невдалий попередній шлюб,як він розлучався. І це були не скарги,ні, Євген не казав,що колишня дружина погана,це була розповідь. Розповідь про його життя.

Так ми доїхали до будинку батьків і попрощалися. Я не була здивована,що він все розповів,а сам Женя здивувався.

В перший вечір він забув взяти номер телефону, ми попрощалися і він просто поїхав. Та у мене тоді промайнула думка:

“Ми зустрінемось”.

Я посміхнулась про себе. 

А наступного дня мені зателефонувала Іра і спитала,чи може вона дати мій номер телефону Жені. Я відповіла “Так”. Це було моє перше “Так”  моєму коханому.