Глава 10. Зламана.Продовження

2020 рік приніс ковід. В Україні оголосили карантин, ми з донькою сиділи вдома. Садочок був закритий, тому я одним оком вела пари,а іншим - дивилась за донькою. Вадим приїздив рідко. А коли приїздив, ми постійно сварились. Відчуття було, наче в наш світ прийшла чужа людина. Доня в такі дні питала, чи скоро він поїде? І чому взагалі він приїхав, хай їде туди, де він живе.

Я намагалась пояснити, що Вадим її батько, що він її любить. Та діти - це найбільші фільтри правди, вони моментально вловлюють коли їх люблять, а коли ні. Саме з квітня 2020 року наш експрес під назвою “шлюб” почав набирати швидкість. 

Раптово Вадиму запропонували підвищення, хоча набагато пізніше від спільних знайомих я дізналась, що він купив це підвищення. В такі  його візити додому я чула дзенькіт банкінгу і якось не втрималась і спитала:

- Ого, п’ять підряд, які гарні надходження.

На що Вадим заволав:

- Це не твої справи і не твої гроші! Не твого розуму, тому відвали, тупа курка.

Мене це дуже образило. Оскільки він як скидав 5000 грн у 2018, так і продовжував скидати 5000 грн. у 2020 році. Об’єктивно, можливо, у 2018 році цього вистачало на доньку, але у 2020 цього було замало. І, взагалі, при наявності офіційного шлюбу він платив аліменти. Про те, щоб дати кошти суто для мене - одяг, косметику чи просто на прогулянку з подругами - не було і мови. Звісно я працювала, але моя заробітна плата молодого викладача була менше мінімальної і ледь вистачало на комунальні, дрібний побут та оплату дороги на роботу і додому. А коли я просила гроші, то він дратувався ще більше та казав:

- Це не моя справа, хто на що навчався, той стільки і заробляє. Це не твої гроші і не твоя справа. я вам скидаю, а ти працюєш. І чого ти так багато витрачаєш? Я не банкомат, економ.