Глава 8. Тиша, в якій гине світло

Після захисту дисертації та відсутності роботи особливих перспектив для подальшого життя в Харкові у мене не було. В цей час Вадима перевели служити в Суми. Він запропонував переїхати до нього. Так ми з донькою на 8 місяців переїхали до Сум. Там теж відкрився мій персональний філіал пекла. 

Вадим постійно працював, я була з дитиною. Він почав наполягати, що дитині майже 2.5 роки і можна віддавати її в садочок. Хоча в Харкові я стояла на черзі в садочок навпроти нашого дому.

Донька була моїм сонечком і відрадою, постійно поруч, постійно потребує уваги. В той час фінансові проблеми нас не покинули. Точніше мене. Ми переїхали в Суми в листопаді. Вже було сиро і холодно. Коли ми їхали до Вадима, він сказав, що в квартирі усе є. Як виявилось - не все. У квартирі було холодно, а ковдра і подушка  -  тільки одна. Тоді я вперше заклала в ломбард частину своїх золотих прикрас, щоб купити теплі ковдри і подушку дитині, тому що на день Вадим давав мені 200 грн. 

За 200 грн не можливо було купити ковдру чи одяг дитині, не кажучи вже про мене. Також постало питання оплати комунальних за квартиру в Харкові. Вадим тоді сказав:

- Це твоя квартира, отже і твої проблеми.

Довго не думаючи я влаштувалась на біржу по написанню дипломів та курсових робіт. На щастя, моя дисертація тут стала у нагоді. Так, вночі писала дипломи для студентів, а вдень була з дитиною, прибирала, готувала. Вадим ображався, що я не приділяю йому часу, а я засинала о 4 ранку і прокидалась з дитиною о 7.

Він постійно казав, що я погана господарка - погано прибираю, погано перу, погано прасую. Все роблю погано. Я відповідала: "Ти одружився на жінці, а не на прибиральниці". Чоловік казав, що його мати все встигає - і працює, і вдома все робить. Хоча вдома жила його бабуся, яка й робила все по дому. Коли я це нагадувала  - він відповідав: "І що?".

Вадим зовсім не приділяв уваги дитині. Хоча в тому місті ми були втрьох, без будь-якої допомоги. Він постійно був на роботі, а коли приходив додому, сідав за комп’ютер із пляшками пива. Лише один раз він відпустив мене прийняти гарячу ванну і побув з малечею, поки я трохи релакснула. 

Одного разу він повернувся з наряду вранці і ліг поспати. Дворічці важко пояснити, що галасувати не можна, особливо біля батька, який не придяляє увагу. Тому вона випадково його розбудила. В той момент він оскаженів, схопив малечу за плечі струснув та кинув у мене. Донька злякалась і почала плакати, я теж злякалась, тому що ніколи ще не бачила такий оскаженілий погляд. Я схопила дитину і пішла в іншу кімату. Там і залишалась кілька днів. Через кілька днів він прийшов вибачатись, але це вже був злам. 

Наступною точкою неповернення стала моя хвороба. Я сильно застудилась. Вадим був на роботі кілька днів, а мені потрібні були жарознижувальні. З температурою 38 я пішла з дитиною в аптеку. Йому було байдуже. Але, коли я перестала відповідати на дзвінки, він злякався: посеред робочого дня привіз продукти, а вже ввечері повернувся додому. Я лежала кілька днів з високою температурою, продовжуючи доглядати за донькою і готувати йому їжу. На піку моєї високої температури він штовхнув мене ногою і спитав, чи не померла я там. В принципі це було і все.

В той день я попросила його поспати з донькою, щоб не заразити малечу. Але донька посеред ночі влаштувала істерику. Вона не зрозуміла, чому поруч не я, а батько. Довелося забрати її до себе. Вона теж захворіла. Вадим знову зник на кілька днів на роботі. Хоча він гуляв, зраджував, але постійно повертався до мене. Чому - я не знаю. Думаю, що так йому було зручно.

Після цієї хвороби я зрозуміла, що не можу знаходитись в Сумах і мені треба вигадати як повернутись в Харків. В той період я вже активно думала щодо роботи, тому що у 3 рочки донька повинна була йти в садочок. На такі мої роздуми, що в Сумах з моєю освітою мені нічого не світить Вадим відповідав:

- А кому ти потрібна?! Освіта, подумаєш, кандидат наук, у тебе досвіду не має. Тобі тільки мобільними телефонами торгувати. Що ти там собі ще надумала? освіта у неї, - після цього він зазвичай сміявся.

Незважаючи на негаразди,я продовжувала працювати вночі над дипломами та курсовими роботами. Він ображався на те, що я працюю, що моїх грошей не видно, а йому не приділяю уваги. Але я протягом тижня купувала продукти, одяг для доньки, платила за свою квартиру і мобільний зв'язок. Пройшло багато років, у нас різні сім’ї і я щиро сподіваюсь, що Вадим зрозумів, що жінка може залишатись жінкою не тому що сама так хоче, а тому що чоловік бере на себе відповідальність. Коли чоловік і дружина разом у всіх сенсах, жінка не відчуває себе тяговою конякою і приділяє час чоловіку.

Та повертаємось в травень 2018 року, саме в цей час у мене з’явився привід поїхати в Харків. У Вадима на 2 місяці була ротація в зону бойових дій. Мені ж не було сенсу залишатися самій в Сумах, тому я  поїхала в Харків. А, коли він повернувся з ротації, приїхала і спакувала наші з донькою речі. 

В принципі, я думаю, що це і був кінець. Вадим нічого не сказав мені, але потім в п’яному угарі дорікав, що я його кинула і поїхала. А я думала так, що людина яка хоче, щоб сім’я залишилась, щось для цього робить, хоча б говорить про це. Я не почула жодних прохань.

В серпні 2018 донечці виповнилось 3 рочки і вона пішла в садочок. Це був важкий час. Донька ненавиділа садочок, тому кожного ранку у нас були шалені істерики, вона думала, що я її кидаю та зраджую. Нам обом було важко. Коли я вирішила повернутись в Харків, у мене в голові сформувався план: літом я відпочиваю, у вересні веду доньку в садочок і одразу їду до Центру зайнятості в пошуках роботи.