Глава 5 Некохана

Вже набагато пізніше я дізналась,що весь цей час Вадим був в полоні, але не так як зараз. Це виглядало наче військові Донеччини були в заручниках.Їх не випускали за межі території,але і виходити не можна було,наче осада фортеці. А ще у нього забрали телефон і,коли він мені телефонував,хотів попередити,що рашисти потім телефонують контактам,з якими спілкувалася військові найчастіше. І, звісно, вимагають грошей,за те,щоб родичів відпустили. Зараз я розумію,що його вітчим заплатив немало суму грошей,щоб він виїхав звідти живий та неушкодженим.

В житті Вадима взагалі завжди все важливе завжди відбувалось втаємничено. Якось так склалось,що він одразу відхилив всі мої намагання поцікавитись його роботою. Це була тема-табу, лише іноді,коли він був у настрої, то міг кілька шматочки розказати. Так само і про його рух кар'єрою. Він завжди вирішував все з керівництвом за кожну свою посаду,частіше за все фінансово. Шкода,що я про це дізналась після розлучення. Якось дивно це мені,коли не має довіри в сім'ї.

Отже, після повернення Вадима перевели на кілька місяців до Павлограду. Знаю,що там він був з побратимами,які так само викупили свій виїзд з Донецька. Вони давали покази і наново формували власні справи. В той час відносини у нас були досить жваві.Коли він приїздив у Харків, ми зустрічались,часто гуляли і розважалися.

В листопаді 2014 його перевели в Харків. Він проводив весь свій вільний час зі мною,тому я запропонувала жити разом. З моєї точки зору це було логічно, щоб не витрачати дарма час на дорогу. Хлопець на це відреагував досить дивно, він кивнув головою і зник на декілька днів, наче розчинився…

Я здивувалася,але якихось страждань або сліз не було. Я це прийняла - ти не хочеш, я не наполягаю. Пам'ятаю слова приятеля - чоловіки не люблять,коли на них тиснуть. 

Тому не тиснула і не нав'язувалася. 

Жила так як жила.. навіть матір до театру запросила. Вистава була відстій. Але не тільки вистава в той вечір тягли мене геть з театру. 

Раптово з'явився Вадим. Він сказав,що чекає біля під'їзду, але мене вдома ж не було. В той момент, з одного боку, для мене це була хвилина тріумфу - ось, він, прийшов,чекає. А інший бік я зрозуміла пізніше. Це був яскравий приклад порушення моїх меж - зник на кілька днів,а потім без попередження вимагав зустрітись. 

Та пам'ятаєте,що я вирішила,що закохалась? Тому і пірнула у цей вихор. В той вечір Вадим збито пояснював, що всі ці дні думав чи готовий він жити з дівчиною, чи ні. Що він питав у вітчима (якого називав батько), у  друзів, у матері. І, звісно, пив, багато, щоб забутись. Але не вийшло, тому він стоїть на моєму порозі. 

Я все це слухала і не розуміла, чому зі мною він не міг все це обговорити? Навіщо СТІЛЬКИ людей залучати в наше життя. Ми сиділи в кімнаті, він в кріслі, а я на дивані. Він сильно стиснув руки і дивився на мене. Я мовчала і дивилась в підлогу. В голові вирував шторм. В голові, а не в грудях…

Раптово Вадим підвівся і пішов одягатись. Я наче прокинулась, наче вийшла з трансу. Виявилось, що так я просиділа мовчки 30 хвилин. Я підбігла і спитала:

- Ти куди? Не йди!

Він мовчки подивився на мене і продовжував взуватись. 

- Будь ласка, не йди!

Раптом мені здалося, що якщо він піде, моє життя обірветься і  я помру. Я схопила його за руку

- Я тебе благаю, не йди.

В цей момент я злама себе перший раз. Я благала чоловіка, щоб він мене не покинув. В моїй світоглядній картини - це було найбільше приниження.

- Я зараз в магазин за пивом сходжу і повернусь. Не піду.

Так почалось наше спільне життя… 

А потім я дізналась, що вагітна. Це трапилось на його День Народження.

- Це найкращий подарунок на мій День Народження! 

Кричав і радів Вадим.

А мене заціпило. Я не знала чи вірно роблю. Наче ж ми разом, наче я люблю цю людину, чому ж мені так погано, соромно і бридко? Як тільки дізналась, попросила Вадима нікому не говорити. Мені потрібен був час осмислити цю думку.  

Він злякався. З одного боку, за його словами, Вадима розривало від щастя.З іншого боку, він злякався, що я хочу позбутись дитини і зробити аборт. Дивна людина, коли він таке сказав, мене це дуже образило. На скільки ж погано він мене знав, якщо подумав таку дурню.

В той же вечір я мила посуд. Вій зайшов на кухню, і сказав:

- Нам потрібно одружитись!

Я потиснула плечима і навіть не дивилася на нього. Мене душив сором і якась незрозуміла гіркота. Наче це не я і так не повинно бути. Потім він поїхав на тиждень у відрядження на навчання, а коли повернувся, потягнув мене в РАГС подавати заяву. 

Слід зазначити, що перший триместр вагітності я майже не пам’ятаю, тому що постійно спала. І мене мучив токсикоз. Я відкривала холодильник - всі запахи викликали нудоту. Потім я бігала в туалет, щоб звільнити шлунок. І вже після цього я могла їсти. 

В цей час знову з’явився Михась. Ми кожен вечір гуляли, просто йшли вздовж проспекту. Мені треба було гуляти,а ще подобається запах асфальту та бензину. Вадим ревнував і злився. Я не могла зрозуміти в чому справа, адже Михась - це мій друг, ми дружили з 1 класу. Вадим злився, уникав, давав уїдливі коментарі і дуже засмучував. Хоча прямо ніразу не сказав, що ревнує. Це я пізніше зрозуміла, коли патерн поведінки повторювався.