Частина друга. У вогні

Глава 4. Зіткнення

Ніхто з нас тоді не обирав такої долі,але озираючись назад,я можу сказати,що починаючи з того періоду, життя все більше і більше давало мені випробувань на міцність.

Отже, Вадим. Він повернувся і служив в Донецькій військовій частині. Кожен українець розуміє, що така робота напередодні окупації міста має тяжкі наслідки, бути військовим непросто. Ми з ним постійно розмовляли, майже кожен день, коли він був тверезий і мав час.

Я посміхалася кожну хвилину. А 8 березня він подзвонив у мої двері, щоб привітати з 8 березня. З квітами та цукеркам. Але в той час я вирішила, що буду слідувати посту, тому мені не можна було їсти молочний шоколад. Тоді він виколупував мені горіхи,а сам жував шоколад...

Я зараз замислююсь і думаю,а може він мене дійсно кохав…

Прийшов він близько 9 вечора. І так вийшло, що ми заснули разом. Прокинулась я від відчуття тепла, захисту і всеогортаючого щастя. Відкрила очі і побачила сірий океан очей,які мені посміхаються. 

У нас не було інтиму, не було поцілунків, просто обійми і сон.Та й цього було достатньо. Хоча,ні в якийсь момент ми сміялись і він почав мене лоскотати. Лоскуту я дуже боюсь,тому почала чинити супротив. В той момент він намагався мене поцілувати,але я не планувала такого розвитку подій,тому ухилилась і він поцілив у скроню. І більше не робив ніяких спроб

А потім він зник, я вирішила,що йому все набридло...

Та в травні мені подзвонив невідомий номер:

- Привіт!

- Привіт, - відповіла я не зовсім розуміючи з ким я розмовляю.

- Впізнала? Це я, Вадим. У мене обмаль часу. Я маю тобі дещо сказати. Ти тільки не лякайся і запам'ятай, якщо тобі хтось зателефонує і спитає про мене, скажи, що ми не спілкувались з моменту закінчення школи. Зрозумілі?

- Тааа-ак... - я була в шоці,в ступорі

- Ти точно все запам'ятала? 

- Так-так, я зрозуміла! Але нащо? Хто мені буде телефонувати? Що з тобою?

- Катя, так треба. Тільки ніколи більше не телефонуй мені. Все буде добре, - сказав Вадим і додав через хвилину дивним сумним голосом. - Я сподіваюсь,що ми коли-небудь зустрінемось. Бувай!

І на цьому дзвінок обірвався. Я стояла в своїй квартирі біля дзеркала і не розуміла, що трапилось. Мій ступор продлився 10 хвилин, а на його заміну потекли сльози. З дзеркала на мене дивилась дівчина з блідим обличчям та переляканими, заплакали очима.

Від Вадима не було звісток протягом місяця. Цілий місяць я ніби була в жалобі. І не розуміла чому. Потім раптово в голові поселилась думка: а може я закохалась? І  повірила і цю думку.

За два дні до Дня Народження у мене знову заволав невідомий номер на телефоні. Я якраз намагалась вилізти з переповненого автобусу на своїй зупинці. Літо, спека, забита маршрутка і волає телефон - картина, як кажуть в Одесі, маслом.

Я розлючена хапаю слухавку

- Так, - рикнула в трубку

- Привіт! Впізнала?

На вулиці сигнали машини,в автобусі водій сперечається з пасажиром, я весь день пеклась на роботі в універі і втомилася так, що ледь ноги переставляю, а тут мені хтось загадки загадує.

 - Ні, не впізнала, - продовжую гніватись я.

- Це я, Вадим.

Після цього у мене наче земля з-під ніг пішла.

- Вадік? Ти? Як ти? Де ти? З тобою все добре?

- Так,все добре, вже все добре, - відповідає він, а в голосі чую посмішку. - Я тобі все розповім. Запиши це мій новий номер. Скажи, а як ти будеш святкувати день народження?

- Та вдома у себе, до батьків не поїду, тому що на роботу на наступний день. Може подруга прийде.

- А!Ну,добре,тоді запиши це мій новий номер.

- Добре,дякую,що зателефонував.

- Мені вже час, бувай!- сказав він і поклав трубку.

Я зробила кілька глибоких вдихів та видихів і пішла додому. 

Настрій був шикарний, Вадим повернувся.

Наступні два дні він постійно питав, чи точно я буду вдома, і кожного разу я казала - так. 

І ось, настав мій день народження. Я повернулась з роботи і чекала подругу.

Моя найкраща подруга, з якою ми дружимо з 6 років, знала про мене все. І мій радісний погляд теж впізнала. Ми з нею разом проходили і мої важкі дні, і її важкі дні. Ми стали одна одній незримою підтримкою замість родини. Ні, ви не подумайте, у нас були родини і досить пристойні, але підтримували ми одна одну.

Так от, вона мене привітала і ми почали пити шампанське. Тепер щодо моїх відносин з алкоголем. Вони були різні як і періоди мого життя, але п'яничкою ніколи не була. Зазвичай могла випити компанії друзів.

На мій день народження було заплановано дві бутилки шампанського,яке ми дуже лагідно випили. Шампанське дало в голову і ми жалілися одна одній на проблеми на любовному фронті.

Раптом повідомлення від Вадима:

“Ти вдома?”