Глава 2 Від байдужості…до байдужості

Потім життя підкинуло мені закоханість.Ну, таку,першу,серйозну. З невимовно коханням,романтикою,гучними сварками, зрадами, сльозами та розбитим серцем. Це зараз я похапцем згадую події 13-річної давнини,а тоді - це було справжнє божевілля. 

Сергій завойовував палким словами та широкими романтичними жестами. Запізнився на 15 хвили - за це подарував 15 рожевих троянд. Не привітав на день народження - від зупинки автобусу до квартири вистелив доріжку із пелюсток троянд і заставив всю квартиру свічками... а сам стояв посеред квартири на колінах...я злякалась,що буде освідчуватись,але минулося, Слава Богу. Він просто подарував квіти.

- Пробач мене, я був дурнем, - благав Сергій,обійнявши мої коліна.

А я з одного боку відчувала себе героїнею фільму. Ну, такого, романтичного з перманентними нездоровий відносинами молодих людей і happy endом в кінці. Так, згодна, 22 роки, а я романтична дурепа.

Та була ще друга сторона. Весь цей цирк відбувався в квартирі,де ми з батьком тільки доклеїли шпалери, скрізь були будматеріали, ремонт, бардак і…  купа маленьких свічок таблеток та роздруковані літери “Я тебе кохаю”. Ото було смішно, і грішно.

Звісно я ці свічки потім випадково перевернула і воск розлився по новенькому ламінату. Ух, довго я потім прибирала....

 Мдааа...дуже романтичний хлопець.

Спочатку все дійсно було дуже красиво,як у фільмі. Він справді намагався мене підкорити -  красиві жести, красиві побачення, романтичні поцілунки. І у мене в мозгу було “Оце дійсно реальне доросле життя”. Ой, дівчино, якби ж ти знала, що доросле життя тебе ще тільки чекає…

Чому я повелась на Сергія, хоча знаю його багато років і нічого, крім дивної відрази він не викликав? Хм.. Зрозумійте мене вірно,все життя я жила на межі Харкова та Харківського району. Доїхати можна було тільки електричкою. Постійне життя по розкладу електрички, а якщо не встигла, то наступна  мінімум через дві години. А тут Сергій, на машині, скрізь мене возить, забирає,романтичні побачення влаштовує, квітами зачаровує. 

Ну,звісно,що я попливла. Та все це тривало недовго, лише рік, коли мені написала дівчинка,якій Сергій зробив такий самий подарунок як і мені на День закоханих. Протягом того дня він не відповідав на телефонні дзвінки від мене,а ввечері приїхав з подарунком. А на мої питання щодо того чому його не було в такий романтичний день, він відповів щось незрозуміле. 

Цього ж вечора мені написала інша дівчина:

"Подивись який Сергій гарний хлопець, не заморочився і зробив нам схожі подарунки". 

І це було не просто повідомлення, а фотографія ідентичного квіткового кошика і цукерок.

 Ух я тоді була в шоці,це вперше мене так сильно зрадили, і вперше та єдине мене підтримували батьки. Точніше,це важко було назвати підтримкою,вони виправдовували Сергія і казали почекати,що скаже він. З батьками у мене були важкі відносини.Навіть не пам'ятаю коли ми востаннє обіймались... Така собі зрада з присмаком батьківської турботи.

Після цього наші відносини з Сергієм пішли шкереберть. Не допомагали навіть наші спільні поїздки за місто на екскурсії з друзями. Я втратила довіру і проводилась як істеричка, намагаючись вхопитись за хвіст комети, якими були на той час наші стосунки. Такі ж гарячі та яскраві, але примарні і швидкоплинні.

А потім у його друга було весілля. Він був дружкою,а мене не запросили на це весілля взагалі. Знову в грудях зав’язався вузол - відчуття зради ставало мені на п’яти. Я тоді сильно образилась, але тянула лямку наших відносин ще 5 з половиною місяців. Пізніше я дізналися, що він постійно спілкувався та зустрічався з матір’ю колишньої дівчини. І не тільки з матір’ю, а з самою дівчиною і вони разом обирали випускну сукню для сестри Сергія, Маргарити.

Щоб хоч якось врятувати ситуацію, на його День Народження я  влаштувала вечірку-сюрприз. Наготували смаколиків і запросила його друзів. Дуже втомилася,тому що напередодні вечірки весь день допомагала батькам і фізично дуже виснажилась.

Вечірка пройшла феєрично, а завершилась вечірка ще феєричніше - він поїхав далі гуляти з друзями,а я залишилась дома прибирати.

А потім він зник на тиждень. Просто взяв і зник, без дзвінків та смс. Через тиждень він подзвонив і сповістив,що зараз знаходиться в лікарні. І ліг він у лікарню, щоб, пряма мова:

- Підлікуватися і відпочити від всього.

Я не стрималась і послала його під тот чорти, а він погодився. 

Я продовжувала товаришувати з дівчиною його друга. Його друг Паша дуже гайрний та добрий хлопець. Пізніше розповів мені, що питав Сергія, чому ми розійшлись. Сергій сказав:

- Вона хоче одружитись, а я ще не готовий до цього.

Варто зазначити, що в цей час я переїхала жити у свою квартиру і жила сама, тому їздити до нього, де живе його мати і сестра я вже не хотіла і кликала до себе, щоб нам не заважали. Та одружуватись я не планувала. Паша теж це помічав, тому вирішив стати на мій захист:

- Дійсно? Не схоже, що вона цього хоче, принаймні зараз…

Продовження діалогу я не хотіла знати, тому що біль вразив мене черговою блискавкою. Потім кілька днів я ледь жила.

Багато гуляла, дуже багато.Іноді пила,теж багато. Той час частково стерся з моєї пам'яті через часті клуби,караоке,кіно,ресторани… А ще через постійний біль зради та самотності. Я не звикла просити допомоги та підтримки, я завжди була самотня в своїх переживаннях, тому справлялась як могла.