Глава 7

- До побачення! І гарних вам вихідних. – Промовляла я радісно, паралельно споглядаючи на Августу, яка крокувала із невеличкою сумочкою в одній руці і з чорною парасолею в іншій до воріт.

Не знала, що у цієї жінки все ж таки є вихідні. Думала, вона завжди живе у своїй кімнатці на першому поверсі і безперервно працює, але ж ні, виявляється, навіть, ця нестомна жінка потребує відпочинку. І саме дякуючи відсутності старших Кімів, вона змогла собі це дозволити.

Попередньо проінструктувавши мені всі можливі правила безпеки поводження з приладами у домі, вона дала свій номер, та нарешті покидає мене.

Весь будинок тільки мій.

За вікном ллє як з відра, і я поспішаю замкнути вхідні двері на ключ. Сьогодні я зможу відпочити від школи та нескінченних домашніх завдань.

Люблю п'ятниці.

Всі попередні три дні я жила в велитенському будинку без Техьона, пересікавшись з ним, хіба що, на уроках.

Мене це радувало. І я була, майже, впевнена, що хлопця вдома не буде і на вихідних, які я з нетерпінням чекала.

Забігши на другий поверх, я відкрила двері у свою кімнату та розбудивши сплячого на підвіконні кота взяла його на руки і винесла на перший поверх. Де, я сподіваюсь він трохи розвіється, і нехай і в будинку, але нарешті прогуляється.

- Черниш дивись який великий будинок, і сьогодні він тільки наш. - Відпустивши кота я взялась прогулюватись будинком, і тепер не соромлячись відкривала всі двері та полиці на моєму шляху, розглядаючи все.

Деякі двері не відкривались, серед них і кабінет старшого Кіма, інші ж, як, наприклад, двері у ще одну невеличку вітальню із телевізором і великим диваном відкрились без особливих зусиль з мого боку - краса.

Я нарешті по-спарвжньому, без надзору у вигляді екскурсії могла все роздивитися, та з всім ознайомитись. Кімната з невеликим басейном, домашній кінотеатр за тією ж віталнею, спортзал. Через пів-години я перейшла на другий поверх: кілька кімнат для гостей, деякі кімнати так же не відкривались, напевно, це кімната старших Кімів, на протилежній стороні будинку від моєї, і кімната Техьона вона була не досить далеко, на жаль.

Повернувшись знову у свою кімнату я взялась переодягатись. І скинувши нарешті дорогу форму, я одягла сині нічим не примітні і зручні для мене джинси та чорну толстовку з малюнком сови на ньому, яку я привезла ще з України, і не зважаючи на протести Олени не викинула. Я майже нічого не викинула з попереднього гардеробу, лиш, речі зовсім потріпані відправились у смітник.

Сьогодні, через дощову погоду, я вирішила влаштувати, тільки, мій і Черниша вечір кіно. Попередньо скачавши на мій новий, куплений моєю «відмінною матусею» ноутбук кілька фільмів.

Взявши із холодильника декілька бутербродів та пляшечку соку, я відправилась у ту ж невеличку вітальню, закликаючи за собою кота за допомогою бутербродів.

- Так, Черниш, і що ж ми будемо дивитись – говорила я до кота, який вже наминав один із бутербродів, які я поклала у його мисочку на підлозі.

- Що ти вибереш? – так же розмовляючи, і прогортаючи фільми я взяла перший наугад.

- Цей? Ти впевнений? Гаразд. – Включивши його, я поспішила закрити штори на вікнах.

Незважаючи на мої очікування фільм виявився не дуже. Героїня не догравала, і весь час неправдоподібно плакала, сумуючи за ідіотом, якому було пофіг на неї. Не витримавши на середині фільму, переключила на інший.

Не знаю скільки часу я провела у власному імпровізованому кінотеатрі. Та деякі звуки з будинку мене змусили відразу виключити телевізор. У будинку хтось був.

Звуки змусили мене зачаїтись. Перше, що я подумала - це Техьон. Але через мить я почула незнайомі голоси, суть слів яких я не змогла розібрати. Це не можуть бути грабіжники. У будинку за словами Августи потужна система охорони, і ще охоронці, які, я сподіваюсь, з від’їздом Деніела не вирішили організувати собі, також, вихідний.

- Як ти? – почула я крізь замкнені двері, і все ж заспокоїлась, голос Чонгука, друга Техьона.

- Та норм… жити буду. – Другий голос був незнайомим, і дещо змученим.

Підійшовши до дверей, які вели у зал, я нечутно їх привідкрила.

Їх було троє. Чонгук, який стояв збоку нервово споглядав на хлопця, який лежав на невеличкому диванчику збоку кімнати, він був недалеко від кімнати, в якій знаходилась я, і могла їх чути, та частково бачити.

- Заспокойся Чон, - ще один незнайомий голос, дещо вищий юнак підійшов до дивана – Точно все добре? Вони добре тебе пошматували.

- Джун, я добре, просто ці сволоти… Я цього неочікував … - Почав так же змучено хлопець, трохи приглянувшись я помітила на його обличчі кров, яка стікала на край дивана.

- Добре, я подзвонив, хлопці зараз приїдуь – До їх підійшов Техьон. – Чімін по-дорозі заскочить в аптеку.

- Скажи йому хай купить ще чогось випити, – почав промовляти поранений хлопець.

- Юнгі, тебе щойно відгамселили а ти тільки думаєш, щоб випити – мовив жартома Чонгук.

- Ну і ще потрахатись, – добавив той же Юнгі, і всі засміялись. Я ж відула, як моє обличчя починає червоніти від його останніх слів.

- Техьон, твоїх предків точно не має, не хочу для всіх нас проблем… - почав Намджун.

- Сьогодні дзвонила ця су*а з Австралії, я впевнений, що їх точно немає. – Його слова змусили затамувати подих, і руки мої самі по собі зігнулись у кулаки.

- До речі, як поживає твоя сексі матуся? – Жартома почав Чонгук. – Хоч я і була далека з нею, вона все одно була моєю матір’ю, і те, як вони про неї виражались злило мене, і я відчувала огиду.

- Передаси їй привіт від мене. – Добавив поранений. – Скажи, що я скучив. – Всі почали знову ржати, а мені гостро захотілось вийти, і добити його. Все ж вони заспокоїлись і так же стояли бідя дивана, нервово споглядали на Юнгі. Через кілька хвилин я почула звук дзвінка.

- Так? – голос Техьона. Із-за неможливості розглянути нормально через щілину в дверях, я його майже не бачила і мене це нервувало. – Добре. Вони вже приїхали. Піду відкрию їм ворота.