Мій особистий охоронець

Глава 16

Мені було жарко, щось важке придавлювало моє тіло та не давало змоги ворухнутись.

«Невже Віктор зміг мене забрати?» – запанікувала і щосили сіпнулась, щоб перевірити окови на міцність. Вони тут же зникли. Я змогла одним різким рухом підвестись та роздивитись навколишню обстановку. Перед очима все розпливлось від стрімкого зміни положення, а тіло повело в сторону. Пальці наткнулись на гладку теплу шкіра та чоловічі м’язисті груди, які підіймались при вдихах та видихах.

– Не вставай так різко, маргаритко, – мене за плечі підтримали чоловічі руки. Тіло закам’яніло від почутого знайомого голосу, а дихання збилось.

– Ти живий? – ледве вимовила та усміхнулась чоловікові крізь сльози. Більше не чекаючи ні секунди, кинулась обіймати Стаса. – Я думала, що більше не побачу тебе.

– Чому ти так думала? – здивувався Стас. – Я ж в бронежилеті, що зі мною станеться? Всього лише додався синець та забій м’яких тканин. Обійшлось без переломів. Хвилюватись немає про що.

– Я рада, – відсунулась від Стаса, щоб мати змогу заглянути йому в обличчя. Чоловік дійсно виглядав неушкодженим і цілком задоволеним життям.

– Мені подобається, коли ти так притискаєшся до мене з самого ранку, – усміхнувся Стас, а очі блиснули.

– Ей, чому я лежу поряд з тобою без одягу? – зрозуміла тільки зараз причину його радості та спокусливої посмішки. – А якщо хтось увійде?

– Так тебе хвилює, що я бачу тебе голою, чи те, що інші можуть це побачити?

– І те, і те, – зніяковіла, адже Стас був задав правильне запитання. Я й сама не розуміла, чи турбує мене бути поряд з ним в такому відвертому положенні. – Хто мене роздягнув?

– Я, – самовпевнено усміхнувся Стас. Точніше, з йог вуст посмішка не сходила весь цей час, але можна було помітити додаткові нотки, які періодично виникали залежно від ситуації. – Тому що ніхто, крім мене, не може бачити тебе оголеною. Я особисто мав переконатись, що ти в порядку і цей…кхм…нічого страшного тобі не заподіяв.

– І як? – здихнула я, згадавши вчорашні події. – А то відчуваю себе пом’ятою настільки, ніби мене переїхали декілька разів з особливою ретельністю.

– Декілька синців на ногах від падінь та на руках від грубих захватів, – перестав посміхатись Стас. – Нічого загрозливого твоєму життю немає, але і за це він має поплатитись. Давид зміг підстрелити його в останню мить, шкода що поцілив тільки в ногу, але і з цим Віктору доведеться щось робити. Ми розмістили у всіх лікарнях і аптеках його фотопортрет. Це малий шанс його знати, якщо він не бовдур, але все одно є така можливість.

– Значить, мені потрібно дякувати Давидові за те, що Віктор не зміг забрати моє безвольне тільце? Після того вистрілу він покинув мене і поспішив зникнути. Принаймні, це останнє, що я пам’ятаю.

– Саме так все й було, – хитнув головою Стас та встав з ліжка, щоб одягнутись.

Я не стала заглядатись на чоловіка. Хоча, кого обманюю? Очі то й діло, повертались в його сторону, щоб зафіксувати в пам’яті найдрібніші деталі його тіла.

– Якщо надивилась, то можливо, тепер прийшла моя черга? – хмикнув Стас, коли завершив одягатись.

Прикуплений в магазині одяг лежав на одній із поличок в його шафі, тому, намагаючись не знітитись під чоловічим поглядом, я піднялась із ліжка і направилась в його сторону. Гордою ходою, покручую стегнами, дійшла до потрібних дверець і відкрила їх, тим самим хоч трохи сховавшись від пронизуючих очей. Далі я спішно одягнулась, припинивши загравати та поглядати на Станіслава.

– Ти кумедна, маргаритко, – хитнув головою Стас, не стримуючи ніжної посмішки. – Ходімо до інших. Тебе, напевно, вже зачекались. Всі хочуть знати чи в порядку ти. Особливо Ванесса.

– Вона тут? – здивувалась я, адже чоловіки не один раз наголошували про неможливість запрошення сторонніх в дім.

– Так, Давид не захотів залишати її саму. Ванесса знаходиться тут під його відповідальність, – хмикнув Стас і усміхнувся своїм думкам. – Невже настає час змін в нашому одинокому, холостяцькому житті?

– Ви заслуговуєте на таку кару, – не залишила я ситуацію без коментаря. – А тепер давай поквапимось? Не уявляєш як я хочу побачити всіх здоровими і в хорошому настрої.

– Тобто мене мало? – шепнув собі під носа Стас, але я почула.

– Ти перший, кого я хотіла б побачити, коли отямилась, – заспокоїла чоловіка і пішли донизу. – Моє щастя і теперішній душевний спокій устаткувались завдяки твоїй усміхненій фізіономії. Тому безмежно тобі вдячна за турботу.

– Повірю тобі на слово, – настрій Стаса знову піднявся і в їдальню, де всі з комфортом розмітились, ми ввійшли тримаючись за руки.

– Ріто, – налетів на мене вихор на ім’я Ванесса, відчепивши тим самим від Стаса. – Як ти? Що де болить? Ти не поранена? Почуваєшся добре? Не хвилюєшся за вчорашнє?

– Що ж ти задаєш таку кількість запитань, а відповідей дочекатись не можеш? – пристидив подругу Давид.

– Вона вже звикла…

– Я вже звикла, – одночасно сказали ми з Нессою і засміялись.

– А тепер по черзі, – продовжила я, відсунувши від себе подругу та запропонувавши їй присісти. Та сама опустилась поряд з нею та Стасом з іншого від себе боку. – Всім привіт. Як можна помітити, з вами все в порядку і ви всі живі та здорові. Завдяки вам, я теж почуваюсь добре. Дякую, Давиде.

Чоловік у відповідь на подяку просто кивнув головою, а Несса гордливо приосанилась, пишаючись його вчинком за двох.

– Ніхто ж не постраждав вчора? – запитала я, щоб мати змогу полегшено вдихнути.

– Ні, – взяв слово Стас. – Ніхто не постраждав, крім твоїх шанувальників.

– Що ти маєш на увазі? – захололо в мене все всередині.

– Просто довелось скасувати концерт, – помітила мої хвилювання Несса. – От твої фанати і засмутились такій неочікуваній новині. Проте вони пообіцяли дочекатись твого повернення і бажають тобі швидкого одужання. Не хвилюйся.

– А що ви їм сказали? Яка офіційна версія скасування концерту? – нахмурилась я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше