Глава 12

– З’їздимо по магазинам, – попередив Стас і завів двигун, направивши авто з обочини на дорогу. – Прикупимо тобі новий одяг і все, що може знадобитись на декілька днів.

– Шопінг значить? Ну, я не проти, якщо ти вважаєш це безпечним зараз, – задоволено примружилась.

– В людному місці надто малоймовірний напад. Та й я буду поруч.

– Але зачекай. Я ж не брала ніяких речей з готелю, в тому числі й гаманець, – нахмурилась, згадавши цю неприємну деталь. – Як зможу розплатитись?

– Поки що всі розходи я візьму на себе, все ж аванс вже виплачено. А по завершенню завдання зможемо включити ці суми до котракту.

– А ти, як можна помітити, на гроші жадібний, – хитнула головою і вирішила обдумати, що необхідно купити в магазині. На перший час мені знадобляться ванні приналежності, комплект змінної нижньої білизни, футболку, джинси з кросівками та якусь теплу кофтину. На вулиці різко похолодало, а я зараз ходила в сукні та легкій накидці. Добре, що майже весь час перебувала в теплі, то в приміщені, то в машині.

Таким чином ми доїхали до великого торгівельного центру. В першу чергу я повела Стаса в звичайний магазин повсякденного одягу, де ми швидко придбали блакитні обтягуючі джинси, білі кросівки, дві однотонні футболки (одну білосніжну по своєму розміру, а іншу, сірого кольору, в стилі оверсайз) та темно-синю молодіжну вітрівку.

Далі ми направились в магазин нижньої білизни і як Стас не намагався мене відмовити від цієї ідеї, йому все одно не вдалось уникнути цієї участі. І ось я приміряю черговий наряд в примірній за ширмою, коли чую збоку якийсь шкребіть на невиразний  шепіт. Зупинилась, щоб прислухатись, та нахилилась ближче до джерела звуку. Він йшов із сусідньої кабінки. Нагостривши вуха, змогла, нарешті, розпізнати мову говорившого.

– Ріто… Моя Ріто… Я поруч з тобою… Скоро ми будемо разом, – холод пробіг по шкірі, заморожуючи нутрощі. Я відразу впізнала цей божевільний шепіт.

– Стасе! – просипіла, коли змогла вимовити хоч слово.

Чоловік різким рухом відкрив шторку і оглянув кабінку для примірки, в якій помітив тільки мене. На його обличчі відобразилось нерозуміння ситуації, адже мені нічого не загрожувало.

– Ти кликала мене, щоб я оцінив ці червоні мереживні трусики чи напівпрозорий бюстгальтер? – блиснув його погляд, коли чоловік оглянув моє тіло з ніг до голови.

– Ні, – навіть, не намагалась прикрити важливі місця руками. Зараз було не до цього. Я зробила великі очі і кивнула головою в сторону сусідньої кабінки, звідки чула до цього звук. – Він там…

На секунду Стас завмер і нахмурився. Але до нього все ж досить швидко дійшло те, що я намагалась донести. Він швидко вийшов і різким рухом потягнув одну за одною шторки лівостоячих кабінок, проте незабаром повернувся до мене ні з чим.

– Розповідай, що сталось, – зажадав Стас. – Чому ти так злякалась?

– Віктор звав мене. Він говорив, що поруч і скоро ми будемо разом, – я обхопила себе руками і з сумом подивилась на чоловіка. – Ти його не знайшов?

– Якщо він раптом не перетворився на жінку, яка ледь мене не побила, коли я ввірвався в її кабінку, то ні, не знайшов, – поморщився Стас та вийшов, прикривши шторку. – Одягайся, досить стояти в такому вигляді.

– Ти правий, – отямилась я і поспішила одягнутись в свій одяг. – Поїхали додому?

– Так, – погодився Стас. – Ти вибрала, що хотіла?

– Візьмемо цей комплект і досить на сьогодні, – вийшла з примірочної і протягнула чоловікові білизну на вішалках.

Станіслав оплатив покупку і ми спішним кроком направились на вихід та згодом вже їхали в сторону дому. Мене морозило всю дорогу, але я розуміла, що це не від холоду, тому нічого не говорила. Обійнявши себе за плечі, відстороненим поглядом дивилась на дорогу, що, навіть, не помітила, коли ми зупинились. Це вже переходить в звичку, коли голос Стаса змушує мене прийти в реальність.

– Маргаритко, ми вдома… – доторкнувся до моєї руки чоловік.

– Вдома? – прошепотіла я. – А-а-а. Звісно, у тебе вдома.

– Ти в порядку? – став серйозним Стас. – Виглядаєш не дуже. Вся бліда і кінцівки холодні, як льодинки.

– Не очікувала, що буду такою слабкою, коли знову зустріну його, – гірко усміхнулась я. – Не можу взяти під контроль ні емоції, ні власне тіло.

– Це нормально, чуєш? Час не заліковує рани, вони можуть знову почати кровоточити, коли надавити на них. Так і з психікою. Ти почула його голос і, швидше за все, перенеслась в минуле. Але ж потім ти змогла з собою владнати, покликавши мене, – Стас акуратно підняв моє обличчя кінчиками пальців і в його погляді змогла помітити його віру в мене. – Ходімо, зроблю тобі заспокійливий чай і перекусимо щось.

– Дякую, – не могла виразити яку вдячність зараз відчувала до нього, тому коротко чмокнула його в губи, щоб хоч так передати свої почуття. – І за те, що терпиш мене, я теж щиро вдячна.

– Хто в цьому світі ідеальний? – трохи зніяковівши, пробурмотів чоловік і поспішив вийти з машини.

Таким чином через деякий час я вже сиділа на стільці за кухонним столом та попивала заспокійливий чай з якихось трав, приготований Стасом. Він тим часом крутився недалеко від мене та готував нам макарони по флотські.

– А мені подобається така картина, – не знаю чи подіяв це чай чи домашня обстановка, але я дійсно змогла заспокоїтись та, навіть, розвеселитись. – Сильний, красивий чоловік в білосніжному фартуху готує мені сніданок, а потім несе його в ліжко, щоб зробити приємно. Ммм, звучить божественно.

– Хитрунка, – засміявся Стас на мій мрійливий вираз обличчя. – Намагаєшся підмовити, щоб я завтра зробив тобі сніданок в ліжко? І як тільки не засоромилась таке уявити?

– А що тут соромитись? Ти ж сам хотів зі мною зустрічатись, тоді чому б для початку не спробувати переманити мене таким чином? Тому навпаки, цим я тільки шкоджу собі, адже видаю такі таємниці!

– А ти я бачу, не любиш здаватись, – хитнув головою Стас, продовжуючи посміюватись. – Ти хоч сама готувати вмієш?