глава 11

– Це ж Несса телефонує! – я зраділа та поспішила підійняти трубку, щоб поділитись з подругою переживаннями.

– Поки що нічого їй не кажи, – зупинив мою долоню Стас, перш ніж я натиснула відповісти. Дочекавшись моєї згоди, він відпустив мене.

– О, Ріто, тебе то я й шукала. Ніяк не можу додзвонитись. Ти де там пропала? – побачила ображене обличчя подруги.

– І тобі привіт, Нессо, – слабо посміхнулась я, відчуваючи втому. – Тепер зв’язуйся зі мною через Станіслава. З моїм телефоном виникли деякі проблеми.

– Що ж з ним сталось? – підозріло подивилась на мене Несса.

– Неважливо, – відвела я погляд. – Краще скажи, як ти там?

– Майже закінчила зі всіма справами. Домовилась про турне в Америку через місяць. До речі, ти не забула, що післязавтра в тебе концерт в Києві? А згодом і в інших великих містах України, – затараторила Несса, виваливши на мене всю інформацію одним суцільним потоком.

– Чорт, – легенько стукнула себе по лобі. – Невже концерт відбудеться післязавтра? Я дійсно забула. Значить ти скоро прилетиш? Інакше, хто буде мені допомагати зі зборами і врегулюванням всіх можливих проблем?

– Ех, нічого без мене не можеш, – посміхнулась задоволено Несса. – Добре, завтра тоді буду в Києві. Зустрінеш мене?

– Звісно зустріну! – посміхнулась у відповідь, а потім задумалась. – Проте, ти обговори це зі Стасом, добре?

– Невже щось знову сталось? – ахнула Несса, зрозумівши все по моєму обличчю. – Що на цей раз?

– Гаразд, – здалась я і все їй виклала. – Здається Віктор був тут. Мій телефон зник і щасливий браслет.

– Телефон і браслет… – задумалась Несса. – Телефон я ще зрозуміти можу. Хотів вивідати якусь таємну інформацію. Але чому він прихватив браслет? Навіщо йому недорогоцінна, але пам’ятна для тебе річ.

– Хто їх зрозуміє, цим хворих на голову людей? – пожала я плечима.

– Маргаритко, я вже завершив перевірку, – перервав наш діалог Стас. – Досить розмов. Час їхати.

– Нессо, мені вже пора. Зідзвонимось ввечері? – запитала я.

– Добре, до вечора! Не забувай про тренування голосу! – попрощалась Несса і відключилась.

Я протягнула телефон Стасу і він із невдоволеним виразом обличчя його прийняв.

– Що? – запитала я, коли чоловік не припинив на мене так дивитись.

– Я ж просив їй нічого не говорити.

– А якщо Ванесса стане мені телефонувати і по ту сторону візьмуть трубку? Нехай краще вона буде в курсі, ніж почує слова цього маніяка, – не вважала я свій вчинок помилковим.

– І що він їй зробить по телефону? – Стас продовжив свердлити мене поглядом та не дочекавшись відповіді, він продовжив. – Розумієш, що звідкись йде втеча інформації. Віктор якимось чином дізнався коли саме ти приїжджаєш, де ти будеш проживати і куди можеш поїхати. І якщо про перше можуть знати невідома кількість людей, то про готель були в курсі лише я і твоя помічниця. Це не викликає в тебе підозри?

– Ні, – обурилась я. – Як ти міг так подумати. Я знаю Ванессу з дитинства і можу впевнено говорити про її щирі дружні почуття до мене.

– Люди легко вміють притворятись, – хитнув головою Стас.

– А ти чекаєш зради від своєї родини?

– Це інше… – нахмурився Стас.

– Ні, це не інше. Ванесса – це моя родина. Вона єдина близька мені людина, яка в мене залишилась. Тому не потрібно обвинувачувати її без конкретних доказів. Я зрозуміло виразилась?

– Це моя робота і ти повинна виконувати мої накази, – став наступати на мене Стас, доки не підійшов впритул. – Я зрозуміло виразився?

– Не зрозуміло, – готова була сперечатись через свою шкідливість.

Стас заплющив очі та зробив декілька повільних вдихів та видихів, щоб опанувати свої емоції. Стиснуті в кулаки пальці невдовзі розтиснулись і чоловік спокійно продовжив говорити:

– Зараз не час для суперечок. Залишаємо твої речі тут. Пізніше я їх привезу. Без спеціальної техніки не можу зі впевненістю стверджувати, що вони безпечні, а ризикувати і вести в свій дім таке не стану.

– Зовсім нічого не можна взяти? – підбоченилась я, не згідна з таким розвитком подій. – Там мій концертний костюм і він мені знадобиться ближнім часом. Не знаю наскільки може затягнутись твоя перевірка, але мені потрібна ця сукня і туфельки зараз.

– Гаразд, – скрипнувши зубами, все ж погодився Стас після недовгих роздумів. – Бери все із тієї купи, що зможеш винести в руках. Ніяких валіз. Там найлегше приховати якийсь жучок.

Я із щасливою посмішкою направилась в спальню. Там склала все акуратною стопкою і задумливо подивилась на неї. Відсіявши речі, які можна замінити, взяла в руки тільки концертну сукню в спеціальному чохлі та туфлі. Решту я сподівалась Стас привезе пізніше, але в мене було якесь нехороше передчуття на рівні інтуїції не могла залишити тут сукню.

– Задоволена? – хитнув головою Стас.

– Звісно, – широко розтягнула губи в посмішці. – Але і я йду на уступки. Подивись скільки речей в моїх руках?

– Тоді пропоную заїхати в ще двамісця і потім відправлятись додому.

– В яких місця ти ще хочеш сьогодні побувати? – подивилась на Стаса нещасним, втомленим поглядом.

– По дорозі розповім. Ми й так тут затримались, ходімо вже, – підштовхнув мене на вихід Стас.

Ми мовчки спустились до ресепшну. Стас був зосередженим та вкрай серйозним і поки що не спішив розповідати свої подальші плани.

– Юлія, – прочитав Стас ім'я адміністратора на бейджику. – Скажіть, ніхто не цікавився нашою присутністю в готелі. Не запитував прізвища Боров чи Біляєва?

 – Хмм, – задумалась адміністратор. – Приходив вчора чоловік і запитував в якому номері розмістилась Біляєва та показував фото дівчини. Але ми не надаємо таку інформацію і він, розізлившись, пішов у свій номер.

– Але ж ви говорили, що у вас не залишилось вільних номерів? – запитала я дрогнувшим голосом.

– В нас вчора якраз виїхала одна людина, – пожала плечима адміністратор Юлія. – А що власне сталось?