Глава 7

– Тук-тук. – в двері хтось постукав, відволікаючи нас від розмови, і Стас вимушено опустив мене на крісло, а сам пішов відчиняти.

– Чого тобі, Мире? – запитав Стас у невідомого мені чоловіка. Зі свого місця я не бачила хто там. Та й навряд він був мені знайом.

– Бачу світло горить, от і вирішив переконатись, що ти вдома. Ми чекаємо тебе на кухні. Давид приготував вечерю. Ти будеш? – відповів чоловічий голос.

– Зараз спустимось, – погодився Стас. – Але я буду не один, тому попрошу без вашого гіперболізованого ентузіазму.

– Не може бути, – шоковано протягнув незнайомець і понизив голос до шепоту. – Це дівчина?

– Ну, не чоловік же, – хмикнув Стас і додав. – Ми в особистих кімнатах не проводимо ділові зустрічі і тим паче не вечеряємо зі сторонніми.

– Дай глянути, а? Я ж лопну від цікавості доки ми вас дочекаємось, – в чоловічому голосі незнайомця було виразно чутно благальні нотки, проте Стас на це не повівся.

– В нас імунітет від твоїх маніпуляцій них здібностей. Так що моя відповідь – ні. Йди, Мире, попередь інших, – сказавши це, Стас захлопнув двері перед носом свого товариша.

– Нелюд! – буркнули по ту сторону двері й наступила тиша.

Стас почекав декілька хвилин і повернувся до мене.

– Ну що, ти готова до знайомства з моєю родиною? – усміхнувся Стас, помітивши паніку в моєму погляді.

– Сумніваюсь, що я готова. Може краще тут почекаю, доки ви повечеряєте, а потім ти принесеш мені щось сюди? – зробила великі очі, щоб розчулити його.

– Якщо ти не погодишся піти добровільно, то я понесу тебе на руках, – прошепотів мені на вухо Стас, коли підійшов ближче.

– Що? – тепле повітря з його вуст доторкнулось до вушок, викликаючи мурашки по шкірі, тому не відразу зрозуміла суть того, що він пропонував. А, коли до мене нарешті дійшло, то я тут же відскочила від чоловіка, ледве не перекинув крісло, на якому сиділа. – Ти так не вчиниш зі мною! Що тоді про нас подумають?

– А ти ризикнеш перевірити? – провокаційно протягнув Стас, повільно двигаючись на мене.

– Я вийду першою, – шмигнула до дверей, але не встигла вискочити в коридор, настигнута чоловічою рукою.

– Чому так поспішаєш? – однією рукою Стас притримав двері зачиненими, а іншою відсунув волосся з моєї шиї та притиснувся гарячими губами до шкіри.

– Навіщо ти спокушаєш мене? – тремтячим голосом запитала я. – Сам говорив, що не зацікавлений мною…ах.

– Я передумав, – легенько куснув мене за мочку вуха та розвернув обличчям до себе. – Чи ти заперечуєш проти приємного проведенню часу зі мною наодинці?

– Але ж нас чекають, – тяжко ковтнула слину, яка наповнила рот. – Чи ти спеціально тягнеш час, щоб розгарячити їхню цікавість?

– Мені подобається, яка ти догадлива дівчинка, – усміхнувся Стас та залишив мене в спокої. – Ми ніколи нікого не приводили в свої особисті кімнати. А в це дім ще не ступала осіб протилежної статі. Ми будували його як фортецю для своєї родини, продумували кожну деталь. На це пішли роки, покладено багато зусиль та часточка душі кожного з нас. Другий поверх виділили під особисті кімнати, кабінети та ванни. Обставляв кожен свою територію згідно з вподобаннями. Тому ми домовились, що приведемо сюди тільки того, кому могли довіритись, кого впускали в своє ближнє коло.

 – Але ж я не… – не розуміючи нахмурилась.

– Ходімо, – Стас більше не хотів продовжити дану тему та потягнув мене за руку на вихід. Так ми минули коридор, спустились по східцях на перший поверх та вийшли в їдальню. Посеред цієї кімнати розмістився великий стіл на десять міст та відповідно стільці, які підходили до нього по стилю.

Як тільки ми ввійшли в їдальню, все ще тримаючись за руки, на нас здивовано вирячились четверо абсолютно різних чоловіків. Я спробувала витягнути долоню, але Стас тримав її досить міцно та не відпустив до тих пір, доки не провів на одне із вільних місць. Він відсунув для мене стілець та люб’язно допоміг сісти. Все це супроводжувалось поглядами чотирьох пар очей, проте реакція кожного з них була різною.

– Ну що ви роти роззявили? Дівчат раніше не бачили чи що? – засміявся Стас та присів поруч зі мною. – Може самі представитесь першими та не будете так соромити маргаритку?

– Привіт. Мене звуть Мирослав, але для друзів я просто Мир, – привітав мене темноволосий хлопець, схожий на Стаса, але був явно молодшим. Чоловіком його назвати ще було важко. Чорняве волосся скуйовджено лежало в творчому безладі, що додавало йому молодіжного шарму. Статурою хлопець уступав всім присутнім тут чоловікам, проте в його погляді таїлось щось небезпечне, що не давало списати його в найслабші. Вони всі випромінювали внутрішню силу, мали міцний стрижень.

Голос Мирослава здався мені знайомим і я зрозуміла, що саме він покликав нас на вечерю. Цей хлопчина був тим балакуном.

– Приємно познайомитись. Мене звуть Маргарита, для друзів же просто Ріта, – відповіла на привітання. Мирослав тим часом присів на стілець навпроти Стаса та не відводив від мене свого погляду.

Далі чоловіки почали представлятись, а я могла при цьому їх розглянути.

– Мене звуть Максиміліан. Але така прекрасна юна леді може звати мене просто Максом, – усміхнувся білосніжними зубами блакитноокий блондин. При цьому на його обличчі висвітились чарівні ямочки, від яких, напевно, сходили з розуму натовпи жінок. Він здався мені занадто хорошеньким. Ідеальне лице овальної форми та пропорційні риси обличчя: рівний прямий ніс, середнього розміру губи, виразні очі в обрамлені пухнастих вій. Від Макса так і віяло дамським угодником. – Якщо Вам щось знадобиться, то Ви завжди можете звернутись за допомогою до мене. Я завжди до Ваших послуг.

Макс спробував поцілувати мою долоню, але Стас вчасно зупинив його, відвоювавши її з чіпких рук чоловіка.

– Не фліртуй, Максе. Ріта не поповнить твій список перемог, – рикнув Стас. – Не то доведеться підправити твою фізіономію.

– Зрозумів, – підняв Макс руки, зробивши вигляд, що здається. А в очах блиснув азарт.