Глава 4

Я солодко потягнулась і розплющила очі. В кімнаті було темно, проте відчула, що тіло оголилось, коли ковдра сповзла нижче. Але мені не хотілось виясняти як так сталось, що я спала без одягу. Стас все одно вже бачив мене оголеною. Тому краще не підіймати цю тему, щоб не почути у відповідь насмішки.

Вночі, на диво, мене не мучили кошмари, тому зараз почувалась прекрасно. Давно так не висипалась. Підвівшись з ліжка, побачила тонку вертикальну смугу світла. В кімнаті виявилось не так темно, як мені здалось після пробудження. Привикнувши до пітьми, могла розглядіти обриси меблів і пройти до вікна. Відкривши штори, світло відразу затопило кімнату. Я стояла на незначній відстані від вікна, щоб мене не було видно з вулиці, і змогла розгледіти сонце, яке високо висіло в безхмарному небі.

– Значить зараз день? – здивувалась. – Хмм, то я так мало проспала?

Оглянувши спальню, знайшла халат і одягнула його. Іншого одягу тут все одно не було. Так і вийшла в вітальню, де розмістився Стас. Телевізор тихо працював на каналі новин, а чоловік сидів із заплющеними очима на одному з крісел. Я не наважилась його потурбувати, тому тихо прошмигнула в ванну, щоб вмитись і почистити зуби. А потім повернулась і присіла біля своїх речей. Там, в одному з відділів найменшої за розміром валізи, віднайшла телефон та поставила його заряджатись.

– Чим хочеш зайнятись сьогодні? – застало мене зненацька запитання в спину.

– Налякав же, – різко повернулась, а телефон випав із ослаблених рук, стукнувшись об підлогу. – Можеш так несподівано не говорити, коли заманеться?

– Наступного разу спочатку запитаю дозволу, перш ніж заговорити. Покашлювання як попередження підійде? – усміхнувся Стас. – Кхе-кхе. Така гучність буде нормальною?

– Дуже смішно, – скривилась я.

– Так що скажеш? Є плани на сьогодні? – підвівся Стас і допоміг мені підняти телефон, адже він закотився за диван. Потім посунув диван на місце і всівшись на нього, протягнув мені телефон. – Тримай.

– Є плани, – вихватила телефон. – Хочу з’їздити на кладовище.

– Хмм, несподіваний вибір. Допитуватись не буду. По дорозі назвеш адресу. Але спочатку перекусимо. Все ж ти проспала понад двадцять чотири години.

– Так довго? – здивувалась я. – Не дивно тоді, що відчуваю себе такою відпочившою.

– Десять хвилин тобі вистачить для зборів?

– Занадто мало, – взяла з собою валізу та направилась в спальню, щоб перевдягнутись. – Я ж дівчинка.

Станіслав з мученицьким видом подивився на мене та тяжко зітхнув.

– Ти в перший раз охороняєш дівчину чи що? – усміхнулась я.

– Вдруге. І того одного разу мені вистачило, – вираз обличчя Стаса перекосило. – Тому зазвичай відмовляюсь від таких контрактів.

– А що ж змусило погодитись на цей раз? – вирішила поговорити, доки рилась в своїй валізі в пошуках чорної простої сукні, туфельок на невисокій шпильці та маленької косметички.

– Не в моїх правилах відмовити в захисті, якщо це мені по силам, – Стас просто пожав плечима. – А на сьогоднішній день в мене не залишилось вільних особистих охоронців у штаті фірми.

– Зрозуміло. Значить і в тебе вибору особо не було? Гаразд, тоді довго збиратись не буду, – а про себе додала. – «Не сьогодні».

Я пішла в спальню та переодягнулась у вибрану сукню, нанесла легкий макіяж та натягнула на голову хустку, щоб приховати особистість. Далі ми разом вийшли з готелю і поїхали у відомому тільки Станіславу напрямку.

Машина зупинилась в тихому районі, де знаходився лише один кафетерій з вивіскою «Мяу-рай».

– Ти куди нас привіз? – здивувалась я такому вибору чоловіка.

– Ну ти ж не хочеш, щоб тебе бачили? А тут зазвичай малолюдно в такий час, – пожав плечима Стас і відчинив переді мною двері.

– Як ти взагалі дізнався про це місце?

– Це моя найбільша таємниця, – змовницьки прошепотів Стас на вушко, коли відсував для мене стілець, щоб я могла сісти за столик біля вікна. Він же присів навпроти.

Згодом до нас підійшла привітна дівчина офіціантка і прийняла замовлення на фірмову страву. Я довірилась смаку Стаса, оскільки він тут був не вперше.

– Мяу, – ми одночасно глянули під стіл, звідки пролунав звук.

– За два дні, проведені з тобою, ми познайомились неочікувано близько, –  котик пригнув Стасу на руки і він з ніжністю погладив його. Відразу роздалось мурчання задоволеної тварини. – От ти і дізналась мою таємницю. Я занадто люблю котиків. І можеш не хвилюватись за своє здоров’я. Тут за тваринами доглядають. Власники кафетерію роблять котикам всі необхідні процедури та щеплення. Я частий гість в цьому закладі. Ці ласкаві тварини є моєю слабкість ще з дитинства. Колись один такий пухнастий комочок, навіть, врятував мені життя, привівши до мене людей, коли я був пораненим.

– Якщо це твоя слабкість, то навіщо ти мені це розповідаєш?

– На рівні інтуїції, яка ніколи мене не підводила, хочеться тобі довіряти, – почути з вуст малознайомого чоловіка такі слова було неочікувано, але тим не менш приємно.

– Ти ж зовсім мене не знаєш, – хитнула головою, трішки шокована.

– Я добре розуміюсь на людях. Не даремно говорять, що очі – це дзеркало душі.

– Що ж ти в них бачиш? – я спеціально перехилилась через стіл, щоб наші очі були на одному рівні максимально близько один до одного.

Станіслав пальцями схопив моє підборіддя, довго вдивляючись мені в очі. Спочатку це було потішно, дивитись як він з серйозним виглядом намагається відшукати щось в моєму погляді. Хвилини повільно йшли і в якусь мить все ніби завмерло. Мене почало затягувати в вир його бездонних темно-карих, майже чорних, очей. Не знаю скільки пройшло часу, але отямилась лише тоді, коли Стас відпустив мене. Я розгублено заморгала і опустилась назад на свій стілець.

– Твій погляд переповнений сумом, гнівом і страхом, але в цьому вирі негативних емоцій знайшлось місце і для кохання. Любов до людей і бажання поділитись з ними своїми переживання та направляти їх – це те, що гріє твою душу. Ти є сильною особистістю.