Частина 14. День четвертий

Сьогодні вже четвертий день. Соломія встала раніше за всіх. Підійшла до вікна. На подвір'ї між будинками за маленьким столиком сидів Іван. Він пив каву і дивився відео.

— Вчителі заборонили нам пити каву.

— О господи, дівчата, чого ви такі правильні?

— Ці "правильні" виклали наш поцілунок у групу, де доводили, що ми зустрічаємося.

Іван повернувся.

— А, це ти, Соломія, — сумним голосом сказав Іван.

— Вчора ти був таким різким, ще й Лука зайшов. Я ляпнула зайве. Тепер мене викликають на той світ.

***

Те, що сталося, коли Соломія повернулася в кімнату вчора.

— Я знаю, що тут хтось є.

Вона увімкнула світло.

— Ти той ангел... Г... Г... Гавриїл?

— Так, саме так, Гавриїл.

— Ти порушила небесний закон, не виконавши наказ.

— Але...

— Без "але". Коли закінчиться поїздка, ми заберемо тебе на розмову. Якщо ти не поясниш своїх дій, будеш покарана. Ми позбуваємося тих, хто не виконує свою роботу за законом, і це іноді призводить до остаточної смерті. Але ти мені подобаєшся, тому я розповім тобі, як перестати бути Білим демоном.

— Перестати бути Білим демоном? Це як?

— Будеш перебивати — нічого не розповім.

— Вибачте, пане Ангел.

— Що з тобою робити... Добре, я б хотів, щоб ти стала ангелом, тому розповім, як це зробити. Ти повинна знайти те, що загубила під час своєї смерті.

— Це все?

— Так.

— Я тепер буду називати вас не "пан Ангел", а "пан Загадка".

— Ха-ха-ха. Через це ти мені й сподобалась.

— Вибачте, але ви не в моєму смаку.

Гавреїл засміявся і зник, немов розчинився в повітрі.

Соломія намагалася не подавати виду, але її налякала думка про те, що можна померти вдруге.

***

— За що? — здивовано запитав Іван.

— Те, що сталося між нами вчора, рахується як невиконаний наказ. Можливо, після цієї поїздки ми з тобою більше ніколи не побачимося.

— Що? Чому?

— Мені загрожує покарання.

— За що?

— За порушення небесного закону.

— Небесного закону? Що за фігня?

— Іване, коли здохнеш, зрозумієш.

— Ти мені смерті бажаєш?

Соломія поклала руку на лоб.

— Який ти ідіот!

— Я не ідіот!

Дівчина подивилася на нього і згадала слова Гавриїла.

— Іване, слухай, допоможи з однією загадкою.

— Ні!

— Значить, ти все ж таки ідіот, раз навіть загадку дамі відгадати не можеш.

Іван подивився на Соломію рішучими очима, а вона глянула на нього з хитринкою в очах.

— Яка там у тебе загадка?

— Я не знаю, чи це загадка, але слухай: є людина, на її очах вбили всю сім'ю, а потім і її. Увага, питання: що ця людина загубила при смерті?

— Сім'ю?

— Та ні. Окей, цю людину спустили на землю і сказали знайти те, що вона загубила.

— Емоції, жаль, біль, почуття?

— Ти маєш рацію.

— У мене є два дні, щоб полюбити когось. Можливо, тоді вони відмінять покарання!

— Я весь твій.

— Я доб'юся її холодного серця, — подумав Іван.

Він цілий день розмовляв із нею, смішив, допомагав, пригощав, перекладав слова, яких вона не знала хорватською. Соломія приймала його кроки назустріч, але все одно цього було недостатньо.

День минув, як і три попередні, але він був особливим.