Частина 5. День другий

Дякуючи магії, Соломія добралася до школи за одну секунду. Коли вона зайшла в школу, зразу побачила хлопців, і серед них був Іван. Його тяжко було не помітити. Всі хлопці 170-180 сантиметрів, а тут у середині 190-сантиметрова шафа стоїть. Не помітно зовсім.

Після першого уроку її впіймала вчителька хорватської мови.

(Говорять англійською)

— Почекай, Соломіє, — вигукнула вчителька.

— Так, ви щось хотіли? — спитала Соломія.

— Соломійко, одній дівчині з паралелі не вистачає робочого зошита з історії. Я б хотіла, щоб ти зробила одну невелику послугу. Тобі треба підійти до Івана і сказати речення, яке ми з тобою навчимо після уроків, — сказала вчителька. — Мене звати Яна Памуковіч. У нас з твоїм класом уроки будуть у середу два і в п'ятницю теж два уроки.

— Так, я знаю, — сказала Соломія, і в цей час пролунав дзвоник. — Вибачте, але мені треба йти.

— Так, звичайно, йди, — попрощалася вчителька і пішла до свого класу.

Коли Соломія зайшла в клас, вона зрозуміла, що забула імена всіх людей у своєму класі. Вона просто усміхнулася і сіла на вільне місце. Парта була повністю пуста, так ще й Іван сидів за партою поряд. Але все змінилося, коли вчителька з біології зайшла в клас.

(Говорить хорватською)

— Ага, знаєте що, а мені не подобається, як ви сидите, — розлющено сказала вчителька. — Пересадка.

Перші парти: Соломія, Іван, Леон, Паула Дубравіца, Лукас і Карло Бошняк.

Другі парти: Марта, Лука, Леонарда, Лорена, Паула Делалія і Марія.

Треті парти: Тонка, Йосіпа, Луція, Іня, Карло Чуріч.

Четверті парти: Томіслав, Матеа, Матія.

(Говорять англійською)

Урок вже йде повним ходом.

— Хей, ти чого така сумна? — запитав Іван.

— А чого я повинна бути веселою? — відповіла Соломія.

— Ну а що б ти хотіла?

— Ти про що?

— Ну як я можу підвищити твій настрій?

— Я навіть не знаю.

— Ок.

— Думаю, якщо ти...

— Я вам не заважаю? — запитала вчителька.

— Я просто перекладав їй те, що ви говорите.

— Окей, — злісно подивилася на неї вчителька.

— Дякую тобі, Іване.

— Нічого, це ж я почав розмовляти з тобою.

— Чекай, а як звати вчительку?

— Дражана Вирдоляк-Цоло.

— Вау, — сказала вона, і в той момент пролунав дзвоник.

Третій урок була географія. Страшна нудьга. Сидиш, ніби все розумієш, а насправді нічого не розумієш.

На цьому уроці вона сиділа з його другом Комаром. Якщо чесно, вона думала, що він трохи тупий, але ні, він навіть розумний.

(Розмовляють англійською)

— Я так розумію, що ти тільки робиш вигляд, що розумієш? — запитав Комар.

— Як ти зрозумів? — запитала вона.

— Ти що, ображаєшся за те, що я зіпсував вам з Іваном той прекрасний момент? Ти що, закохалася в нього?

— Ти дурень! — вигукнула Соломія на весь клас.

— Так, Лука, пересів на третю парту швидко, — грубо сказав учитель. — Це що, у вас у класі новенька, а ви мені не сказали?

— Вибачте, учителю, — сказав весь клас.

— Добре, вибачаю. Мене звати Адріано Шімац.

Учитель продовжив вести урок.

Врешті-решт уроки закінчилися, але Соломію чекала додаткова.

— А якщо коли він буде йти додому, на нього хтось нападе? — подумала Соломія.

Тоді вона почула, як його покликала вчителька математики Желька Мерц Філіпай.

— У нього теж додаткова, — з полегшенням зітхнула дівчина.

На додатковій вона з учителькою просто розмовляла по душам.

(Говорять англійською)

— Ну що, вже завела друзів? Мені там учителька з біології говорила, що ти на уроці з Іваном розмовляла. Скажи чесно, він тобі подобається? — останнє питання вчителька задала з пафосом у голосі.

— Так, я подружилася з Леонардою і Лореною, а ще з двома дівчатами з паралельного класу Май і Зарою. Так, він ліз до мене з тупими питаннями. Що, подобається?

— Не що, а хто. Іван.

— Що Іван?

— Ну, тобі Іван подобається чи ні?

— Що ви таке говорите? Та щоб він мені подобався, та ніколи, ні за що.

— Ок, давай навчимо речення, яке ти повинна будеш сказати своєму нелюбому Івану.

— Ага.

Вчителька записує речення в зошит.

Іване, вчителька Яна Памуковіч сказала, що повинна дати тобі цей робочий зошит з історії, і щоб ти його віддав своєму другу, якому цього зошита не вистачає.

— Тепер спробуй його прочитати.

Коли додаткова закінчилася, Соломія, повторюючи речення в голові, йшла додому.

(Говорять англійською)

— Сьогодні у тебе був урок хорватської мови, ну що, вивчила речення? — запитав Іван.

Він схопив її за руку.

— Та зупинись ти.

— Так.

Дівчина з опущеною головою промовила речення.

— Можеш гучніше? Я не почув.

(Говорить хорватською)

— Іване, вчителька Яна Памуковіч сказала, що я повинна дати тобі цей робочий зошит з історії, щоб ти його віддав своєму другу, якому цього зошита не вистачає.

— Все одно не чую.

— ПАМУКОВІЧКА СКАЗАЛА, ЩО Я ПОВИННА ДАТИ ТОБІ ЦЕЙ РОБОЧИЙ ЗОШИТ З ІСТОРІЇ, ЩОБ ТИ ЙОГО ВІДДАВ СВОЄМУ ДРУГУ, ЯКОМУ ЦЬОГО ЗОШИТА НЕ ВИСТАЧАЄ.

— Навіщо кричати?

Соломія розізлилася, кинула в нього зошит і пішла. А Іван з посмішкою стояв і дивився на неї.