Жовтнева стійкість

Пройшов місяць. Листопад ще не встиг холодно вдарити по місту, але повітря вже пахло осінньою свіжістю й мокрим листям. Алсу знову ходила на пари, але з відчуттям легкого дистанціювання від усього навколо. Тиждень з Реєм залишився за спиною, і вона більше не звертала уваги на його повідомлення.
В університеті все було як завжди: коридори, шум, дзвінкі кроки, запахи кави і свіжого паперу. Але цього разу її увагу привернув інший — високий, темноволосий хлопець із групи поручньої кафедри. Він з якимось нахабним блиском у очах підійшов, коли Алсу сиділа за партою і роздивлялася конспект.
— Привіт, я тебе раніше не помічав, — сказав він, нахилившись ближче. — Може, після пар підемо… вип’ємо кави?
Алсу підняла очі на нього, неквапливо, без найменшого інтересу.
— Ммм… можливо, — промовила вона, і це було її все, ні «так», ні «ні», ні натяку на емоцію.
Хлопець на секунду похитався від такої байдужості, потім сміливо продовжив:
— Я можу забрати тебе після пар? Ми можемо прогулятися… Я обіцяю, буде цікаво.
Алсу відклала ручку, спокійно склала конспект:
— Дякую, але я зазвичай живу так, як живу. Без планів і сюрпризів.
Вона підморгнула самій собі всередині, а не йому. Хлопець похитав головою, усвідомивши, що зіткнувся з повною непроникністю.
— Тобто… ти не хочеш? — спробував він ще раз, з надією.
— Може, — тихо промовила Алсу, — а може, і ні.
Вона знову повернулася до конспекту, як ніби нічого й не сталося. Тиша між ними була важчою за будь-які слова.
На перерві її підійшла Мая, нахилилася і прошепотіла:
— Що це було? Він тобі подобається?
Алсу злегка посміхнулася:
— Ні. Він просто ще один хлопець, який думає, що я зламаюся.
— І він зрозумів? — Мая знизала плечима.
— Звісно. Тобі це не треба пояснювати. — Алсу взяла термос із чаєм, потягнулася і рушила до наступної пари.
Той хлопець ще довго дивився їй услід. Він розумів, що тут ніякої легкості не буде, що ця дівчина живе своїм ритмом, і будь-які спроби її «підкотити» — даремні.
Алсу ж залишалася собою: спокійною, недосяжною, злегка усміхненою, ніби нічого не трапилося. І саме це, мабуть, робило її такою сильною й привабливою водночас.
Хлопець не здавався. Наступного дня він підійшов до Алсу у коридорі після пари, трохи нахабно, але з усмішкою, яка мала би зруйнувати будь-яку байдужість.
— Слухай, — почав він, — я серйозно. Ми могли б сходити кудись, поспілкуватися. Просто… нормально, без «пари» і всього цього.
Алсу підняла на нього очі, не рухаючись із місця.
— Ти серйозно думаєш, що мене можна «підкотити» за один день? — сказала вона спокійно, ніби обговорювала погоду.
— Я готовий чекати, — не здавався він.
— Готовий чекати, — повторила Алсу за ним, — а я не готова нічого. Я просто живу своїм ритмом. Без драм. Без «ти повинен», без «ми маємо». — Вона зробила крок убік, залишаючи його стояти на місці.
Він розсміявся, злегка нервово, бо зрозумів: тут немає «ні» і «так», тут є тільки її світ, і сторонньому в ньому нічого робити.
— Добре, — сказав він, — я здаюся. Але я ще повернуся.
Алсу просто кивнула. Її спокій був холодним, але невідворотним.
В аудиторії її зустріли подруги. Мая підморгнула:
— Він тобі вже знову підкотив?
— Та, але все, як завжди. — Алсу сіла на місце, відкрила ноутбук. — Нічого цікавого.
— А ми могли б його трохи потролити, — запропонувала Джу Рьон. — Типу, показати, що зламати мене не вийде.
— Не треба, — тихо сказала Алсу, — він сам це зрозуміє. Не треба навіть нічого робити.
Вона взяла конспект, підняла голову і побачила його знову через аудиторію — він намагався привернути увагу, посміхався, махав рукою.
Алсу промовчала. Вона не помітила його жестів, не відчула ні хвилювання, ні зацікавленості. Вона залишалася собою: зосередженою, спокійною, ніби все це — просто шум на фоні її власного життя.
— Тобі подобається, як вона ніби «ні бе ні ме», — тихо сказала Мая.
— Не подобається, а зачаровує, — відповіла Альба. — Бо це не гра, це просто вона.
Алсу тихо усміхнулася, майже непомітно. І цього було достатньо.
У коридорі після пари хлопець ще стояв, намагаючись вигадати, як її зацікавити. Але Алсу вже рушила вперед, зовсім спокійна, як і місяць тому, як і завжди: жила своїм ритмом, нікого не чекаючи і нікого не підпускаючи надто близько.

Після пари Алсу йшла коридором, а за нею тихо шурхотіли підлозі підбори подруг. Мая підморгнула їй:
— Готова до «показати йому, хто тут головний»?
— Просто залишайся собою, — відповіла Алсу спокійно. — Решта — справа випадку.
Хлопець стояв біля сходів, трохи знервовано, намагаючись виглядати впевнено. Коли Алсу пройшла повз, він спробував її зупинити:
— Слухай, можемо поговорити?
Алсу ледве обернулася, холодно:
— Можемо. Але я слухаю лише себе.
Мая тихо, майже шепотом, додала:
— І це означає: без твого театру.
Хлопець зніяковів, але не здалося йому нічого краще, ніж спробувати ще раз. Він нахилився ближче:
— Ти точно не зацікавлена?
— Абсолютно, — сказала Алсу і пройшла далі.
І тут включилися подруги. Тея, яка йшла трохи попереду, обернулася:
— До речі, ти знаєш, що він постійно намагається привернути увагу всіх дівчат в групі?
— Йому вдається лише створити собі проблеми, — додала Джу Рьон. — Тобто, дивись сам.
Хлопець намагався щось сказати, але його слова загубилися серед сміху подруг.
— А ще, — підхопила Альба, — ми всі вже вирішили, що твої «жарти» і флірт — це лише смішно для нас. Ніякого «ефекту».
Він спробував зробити крок вперед, але Мая легенько штовхнула його ліктем:
— Спочатку вчися поважати простір. Потім можеш щось пропонувати.
Хлопець, розуміючи, що програв, спробував залишитися серйозним, але тепер він стояв, як сторонній на сцені, де Алсу і її дівчата контролювали всі реакції.
Алсу кинула на нього спокійний погляд, холодний, як ранкове скло:
— Ти зрозумів? — запитала тихо.
— Так… — промовив він, і в його голосі з’явилося щось схоже на повагу.
— Добре, — сказала Алсу, — тоді можемо рухатися далі.
Вони залишили його стояти на місці, а самі пішли до аудиторії. Алсу відчула, як внутрішній спокій повертається. Ніхто не зможе втрутитися в її ритм, поки вона сама не дозволить. І це відчуття було куди сильніше за будь-які флірти чи хлопчачі спроби.