Новий курс, нові люди, нові враження

Наступного тижня вони всі знову зібралися разом — тепер у дворі університету. Сонце ледве проглядало крізь високі будівлі, а повітря пахло свіжістю і кавою з кіоску поруч.
— Ви бачили нову групу з 3-го курсу? — запитала Тея, підходячи до Алсу та Рея. — Там кілька людей зовсім нестандартних, думаю, вони стануть цікавими для нашого проекту.
— Та дай спокій, — кинув Рей, дивлячись на знайомих навколо. — Ми й так маємо справу з Нейтом і Джу Рьон.
— Гаразд, гаразд, — сміялася Тея. — Але подивись, ось вони.
Двоє нових студентів підходили до їхньої компанії: дівчина з червоним омбре у волоссі, з рюкзаком, що майже ховав її худі, і хлопець із темними очима, який спокійно посміхався, наче знає більше, ніж будь-хто інший.
— Привіт, — сказала дівчина, трохи червоніючи. — Я Савлін, це мій друг Ліам. Нас направили до вас для спільного проекту.
— Савлін, Ліам, раді вас бачити, — кивнула Алсу. Вона відчула легкий присмак хвилювання, але тепер це було приємне відчуття — ніби зустріч з новими людьми могла принести щось несподіване.
Нейт похитав головою: — Знову нові особи. Не думав, що вони такі… енергійні.
— А ти нічого не боявся, Нейте? — підморгнула Джу Рьон. — Ти ж любиш кидати виклик.
— Це не виклик, — відповів він, — це контроль.
Рей тихо зітхнув, але посміхнувся Алсу. Його рука ледве торкнулася її плеча — тихо, як завжди, без зайвих слів. І цього разу Алсу зрозуміла: навіть через п’ять років він все ще поруч, навіть коли всі змінилися.
Вони сіли на траву, відкрили ноутбуки та блокноти. Савлін виявилася надзвичайно творчою, а Ліам — майстер логіки й організації. Разом вони обговорювали проект, сміялися, сперечалися, а інколи просто дивилися на річку, що блукала повз університетський корпус.
— Я люблю, коли люди можуть бути собою, — тихо сказала Алсу Рею, дивлячись, як Савлін з Ліамом жартують над блокнотом. — Навіть через п’ять років.
— Це тому, що ми навчилися чекати один одного, — відповів Рей. — І розуміти, що кожен має своє місце.
Алсу кивнула, відчуваючи тепло, яке вже не зникало, навіть коли поруч з’являлися нові люди, нові виклики, нові почуття.
— Гаразд, — вигукнула Тея, — проект у нас буде крутий, але потім треба піти на каву. Я знаю одну кав’ярню з чудовими печивом і сирниками.
— Я з вами, — сказала Джу Рьон і вже побігла вперед, тягнучи за собою Нейта.
Алсу посміхнулася Реєі. Він підморгнув, і цього було достатньо. Бо попереду було ще багато нових сторінок — нові люди, нові пригоди, нові емоції. Але вона знала: тепер вони разом, і це головне.

Вечір наближався повільно, і сонце вже лягало золотистими смугами на стіни корпусу. Савлін та Ліам виявилися не лише талановитими, а й веселими співрозмовниками. Савлін жартувала з чорним гумором, часом так, що всі сміялися, а Ліам тихо підклинював їх до логіки, завжди спокійно пояснюючи свої думки.
— Слухайте, — сказала Мая, яка приєдналася до групи трохи пізніше, — я можу запропонувати трохи “екстремальне” рішення для вашого проекту. Може, воно йде врозріз з правилами, але воно точно виділить нас.
— Мая, — посміхнувся Рей, — ти завжди з’являєшся у момент, коли потрібно підкинути трохи хаосу.
— І це працює, — додала Джиан, спостерігаючи, як Мая тихо підморгнула Савлін. — Трохи хаосу інколи рятує день.
Алсу помічала, як Рей іноді злегка нахиляється до неї, щоб щось тихо прошепотіти, і в цих моментах її серце трохи прискорювало ритм. Нейт і Джу Рьон обговорювали щось між собою, а Санжар і Дінар тихо реготали над черговою шаленою ідеєю Маї.
— А давайте зробимо маленьку паузу і прогуляємося до річки? — запропонувала Тея. — Там можна трохи помріяти і перевести думки.
Ця ідея була найкращою. Алсу ще не було так добре серед купи людей. І тільки завдяки цій компанії, вона така, яка є зараз.