Вона тепер зі мною

Я взагалі нічого не могла зрозуміти.Навіщо мама мені це сказала.Або ж ні,це просто моя бурхлива фантаз...

В той момент я просто вимкнулася та мені наснилася мама.

-Мамо?Навіщо ти мені порадила цю маячню?Нічого ж не відбулося. - зі злим виразом обличчя, сказала я.         -А що мало відбутися? - з посмішкою ,говорила мама.   -Ну навіть не знаю,можливо повернення додому. - розкидаючи речі навколо себе,кричала я.                           -Доню,я зараз тобі все поясню.Так було потрібно,щоб ти нічого не знала. - тримаючи мене за руку,сказала вона.                                                                                         -Чому саме так? - з сумом,мовила я.                                     -Давай ти зараз прокинися і все сама побачиш.Бувай! - ніби знаючи,що буде далі,сказала мама й пішла.

Я прокинулася.Моїй злості не було меж.Я не могла зрозуміти,до чого ці її слова "...Так було потрібно...".Та через декільки хвилин до мене хтось постукав.Я взагалі не очікувала її тут побачити.

-Привіт! - мовила мені,якась не знайома дівчина.             -Вітаю!А ви хто? - сказала я,розчісуючи свої ще фіолетові пасма волосся.                                                         -Ти мене справді не впізнаєш? - здивовано,мені сказала вона.                                                                               Я довго дивилася на дівчину,але її голос був мені знайомим.Заждіть... її очі.                                                -Катерина Симуляк? - впевнено сказала я та впустила гребінець на підлогу.                                                                   -Так,це я.Дуже змінилася? - сказала вона,підіймаючи гребінець здолу.                                                                            Я не могла повірити,невже тут ще є хтось? В мене було багато запитань...

-Звісно,ти дуже змінилась. - поглядаючи на неї,мовила я.                                                                                   -Злато,вибач мене будь ласка та Ігоря також.Ми дуже перед тобою винні,ми не повинні були над тобою насміхатися.Вибач ще раз!!! - зі сльозами на очах сказала Катя.                                                                                 -Ем...ну,добре вибачаю.Ти заходь. - я з радістю запросила її до будинку.                                                             -Дякую! - з посмішкою сказала вона.                                     -Ти можеш мені пояснити,як ти тут опинилась? - запитала я,наливаючи чашку чаю.                                          -Ой,це довга історія.Чесно,я теж не дуже розумію,що я тут роблю.Все було так... - беручи чашку до рук,розпочала вона розповідати свою історію.                                                                                                                                                                             ***

Після того як ми з тобою посварилися,ми з Ігорем пішли по домам.Коли я прийшла нікого не було вдома.Я роздягнулася,зробила чай та пішла дивитися телевізор,і не помітила як заснула.Мені приснився якийсь дивний сон,немов би моя мама приїхала з Австрії,і готувала мені вечерю.Потім я прокинулась і була просто ніяка вже й ніякий Новий рік святкувати не хотілося.На наступний день я прийшла до тебе поговорити про те,що сталося,але твоя мама сказала,що ти не виходиш з кімнати і не бажаєш зі мною говорити.Потім я про це розповіла Ігорю і ми домовилися про все забути,і не згадувати.Я пішла додому,поїла,та чомусь знову заснула і прокинулася вже тут.                                     

                                                   *** 

-Якось так. - мовила Катя.                                                         -В мене майже така ж історія. - сказала я,кидаючи собі цукерку "Ромашка" до рота.                                                     -Катю,а можна запитання? - запитала я.                               -Так,звісно. - з посмішкою сказала вона.                             -Чому в тебе такий порваний одяг? - зі здивуванням мовила я.                                                                                        -Ооо,в мене була дуже весела історія.Ну як для кого. - сказала Катя піднявшись на ноги.                                      -То розкажеш? - зацікавлено запитала я.                            -Угу - кивнула головою вона.                                                  -Тож слухай... - мовила Катя.

Коли я прокинулася тут,я нічого не могла   зрозуміти.Звісно,мені дуже хотілося їсти,я пійшла до холодилька,а там було порожнього.Я нічого кращого не могла придумати ніж піти на полювання...                      -На полювання? - з насміхом запитала я.                            -Так,Злато Солмак,ви можете мене вислухати, а не перебивати? - стукнувши по столу,сказала Катя.      -Так,так звісно.Слухаю увожно. - серйозно сказала я.      -Отже,я пішла на полювання,спочатку хотіла піти переодягнутися,але там не було ніякого іншого одягу,тож я пішла в чому й була.Коли я прийшла в ліс вже було темно,а ліхтарика в мене не має.Я лякалася різних звуків,навіть коли співали пташки.Та через деякий час,я зрозміла,що в мене не має жодної зброї,тому я пішла шукати,якісь бруски деревени.І саме там зі мною це й трапилося...                                      -Боже,як цікаво,але водночас і шкода тебе. - сумно промовила я.                                                                            -Та нічого,все добре.Але слухай далі.Для того,щоб знайти ті бруски,я пішла в якусь далечінь.Там було,якесь зрубане дерево і через нього зачепилася,ну і впала.Я не знаю,що було далі,та я прокинулася десь під ранок,вже з порваним одягом,наче мене хтось пожував та викинув,я була дуже голодна.Та повернулася я не сама,а з песиком.Він такий милий.І він мені допомагав полювати,та одного разу,я прийшла з полювання,а холодильник був повен їжою.Ось така ще одна історія. - беручи чашку,сказала Катя.                                                                                                                              -А де зараз твій пес? - запитала я.                                          -А цього я вже й не знаю.Він десь зник. - дуже сумно сказала вона.                                                                              -Та не хвилюйся.знайдемо.До речі,я хотіла запитати,а де ти взагалі живеш,я ж тебе ні разу тут не бачила? - обіймаючи мовила я.                                                                  -В якій відстані від тебе,чесно я й сама не знаю. - підіймаючи плечі сказала вона.                                            -А як тоді ти тут опинилася? - здивовано запитала я.      -До речі,це цікаве питання,чесно я й сама не знаю.Отже,мені наснився дивний сон.Мені приснилася твоя мама. - пошепки сказала Катя.                                       -Вона тобі теж сниться? - запитала я.                                    -Так,і часто.Вона мені приснилася і сказала,що сьогодні о 13:38 відкриється портал біля мого будинку,і я повинна в нього увійти,тоді я знайду вихід із ситуації - сказала вона.                                                                      -Стоп.Я саме в цей час розбила дзеркало. - вставши сказала я.