Невідомість

Звичайний день,звичайні справи,звичайний розпорядок дня.Хоча,є багато не звичайного.Наприклад те,що це все сон і я не можу з нього вибратись.

Вже минуло два місяці і я не уявляю як там моя мама.Адже вона хвилюєтся.Я навіть не знаю,що відбувається там.Чи я взагалі жива.

У мене не має плану,як можна звідси вийти.Я вже перепробувала все,що тільки можна.

Тут я насправді відчуваю самотність,немає з ким поспілкуватися.Мені так не вистачає мами та всіх інших. Я інколи не сплю ночами,думаю про них.Я,навіть, замислювалася,що краще мати таку подругу як Симуляк,чим не мати змоги нікому,нічого розповісти.

Я,навіть,хотіла спробувати зв'язатися з ними через свій телефон,але він також залишився там.

Я втратила все,сенс життя в тому ж числі.Мене хвилювало лише одне питання:

-Що мені робити далі?

Я собі його повторювала тисячу разів на день.

Якимось чином,я з'явилася в гарненькому домі,можливо навіть,кращий ніж наший.                                   Він викладений білим кафилем,нові,просторні віконечка.В середені нові меблі та є величезне ліжко,на якому я й прокинулась.В холодильнику було багато їжі,тому я точно не голодна. 

В цьому світі я помічала дуже дивні речі.Наприклад тут чотири дні іде дощ,а сім днів або спека,або просто тепло.Також завжди на третій день дощу,трава ставала більш жовтого кольору.Спочатку мене такі речі хвилювали адже такого я там ще не бачила,а зараз мене нічого не дивує.Та декілька днів тому я біля будинку побачила якусь тінь.Мені спочатку трішки стало лячно,бо тут,окрім, мене нікого не могло бути,але потім зрозуміла,що це дуже добре.Я швидко побігла туди,але там не було нікого,я подумала,що "Можливо примарилось",але ж декалька разів поспіль такого не могло бути.А саме цікаве,що він з'являвся лише під час дощу.

Йшли дні і я бачила ту тінь вже декілька разів,але я ніколи не могла її наздогнати.Я з кожним днем втрачала надію.

Та якось я йшла до лісу по гриби і на своєму шляху зустріла дуже дивну річ,це було дзеркало.Я довго думала чи підбирати його мені чи ні,та щось мені підказало,що все ж таки варто забрати.

Я прийшла додому і довго думала "Звідки воно могло тут взятися?".Та нічого не спадало на думку,крім, тієї тіні.Я дуже уважно дивилася на дзеркало,можливо намагалася щось побачити,та нічого такого  не відбулося.

Я прокинулася від якогось шуму в іншій кімнаті.Зайшла,та там було лише дзеркало.На ньому були якісь плями,я не звернула на це увагу та пішла відпочивати.....                                                                                                 

-Мамо?Стій,ти куди? - не розуміючи нічого,говорила я.                                                                        -Ходімо,швидше. - сказала мама та побігла попереду мене.                                                                           -Чекай!!! - кричала я.                                                                                                                                          -Давай зі мною))) - з посмішкою,сказала вона.                                                                            -Ніііі,аааааа. - закричала я,ніба кудись провалилася.

Аааааа,що це було?Це все сон...

Вперше за стільки місяців до мене увісні прийшла мама.Можливо ми маємо з нею якийсь зв'язок навіть звідси.Але ж чому саме в такому сні?Можливо вона хотіла щось сказати.

Я довго обдумувала той сон,в якому мама стрибнула в якусь прірву і кликала мене за собою.

Та в цей момент в мене в голові все змішалося.За цей короткий час на мене дуже багато звалилося:дивна тінь,дзеркало та мама увісні,який я зовсім не можу зрозуміти.Я не розуміла,що мені з усим цим робити,та довго чекати відповіді мені не довелося адже вона сама до мене прийшла....  

-Швидше,швидше! - говорила мама.                                                                                                                -Куди ми?Мамоо. - знервовано кричала я.                                                                                                  -Іди за мною. - розв'язуючи стрічку на волоссі,сказала мама.                                                                          -Стій.. - розгублено,кричала їй.                                                                                                                      -Давай за мною,я тобі допоможу. - ступаючи в якусь темряву,говорила вона.                                                -Фух,ааааа... - закричала я й пішла за нею.

Я потрапила у якийсь не зрозумілий світ в якому поруч була мама.

-Доню,слухай мене уважно. - збентежено, сказала мені мама.                                                                       -Де ми? - запитала я.                                                                                                                              -Послухай будь ласка мене.Тобі потрібно в перший теплий день  розбити дзеркало,яке ти знайшла. - суворо,вона сказала мені.                                                                                                                  -Розбити? - не розуміючи,сказала я.                                                                                                          -Так.І не зволікай,це вже завтра.Тепер прокидайся. - сказала вона.                                        -Але,мамо,мені ще стільки всього треба розповісти. - з сумним виразом обличчя,сказала я.                     -Прокидайся,доню!!! - все далі й далі лунав голос мами.

Я швидко прокинулась.Спочатку не зрозуміла,що тільки-но відбулося.Довго не могла заспокоїтись і збагнути,що ж робити далі.

Мама все дуже зрозуміло пояснила,але я не дуже хотіла довіряти своїм снам.Адже в мене занадто бурхлива фантазія і можу придумати все що завгодно.Але сон не давав мені спокою.І за день до першого теплого дня мені знову приснилась мама...

-Мамо.Це ти? - здивовано запитала я.                                                                                                        -Злато,чому ти не виконала мого прохання? - зі злим виразом обличчя,сказала мама.                               -Мамо,я... - не встигла я нічого сказати,як в ту ж мить заговорила мама.                                                    -Ти,що не хочеш повернутися додому? - розмахуючи руками,сказала вона.                                               -Дуже хочу. - з почуттям провини, мовила я.                                                                                                  -Тоді зроби це.В тебе залишилось небагато часу.Прощай. - повернувшись до мене спиною,сказала мама.