Біль,дуже вразливе та несподіване явище в житті.

День,ніч.День,ніч.Все тіж думки,що вдень,що вночі.Раніше я не знала,що таке бути одною,та цей день перевернув моє життя з ніг на голову.

Мої не щастя почалися саме перед Новим роком,в усих гарний,новорічний настрій та не у мене.В цей день ні з ким не хотілося зустрічатися та довелося.

Я з не дуже гарним настроєм збиралася до своєї подруги Каті,вона мене все ж таки випхала з дому,хоч знала,що прогулянка це не моє.Я одяглася та пішла на зустріч "Краще я б нікуди не виходила".

Ми зустрілися,гарно провели час та розійшлися.Коли мені тільки залишалося близько 14 метрів додому мені зателефонвала Катя:

- Ало,Злато,мені потрібна твоя допомога,будь ласка поспіши до мене.

- Що таке,що сталося?

- Не по телефону,я чекаю.

Я швидко побігла до Каті,адже,думала,що щось важливе.Та такого оберту я тоді взагалі не очікувала.Я прийшла,а вона стояла з Ігорем насміхалася наді мною,та сказала:

-Ой,Златко,тобі потрібно трішки швидше бігти,а то почнеться пожежа та не встигнеш.

Вони почали насміхатися,та саме тоді я зрозуміла,що вона не була мені подругою,ніколи.Катя просто мене використовуваля задля розваги,щоб просто було з кого насміхатись.Та як і всим мені ніколи не хотілося такого ставлення до себе.

Я зі сльозами на очах побігла додому.Всю дорогу я думала про всі витівки Катерини Симуляк.Тепер саме так я її буду згадувати.

Я не могла спинити сльози та ще й Ігор,я просто не могла зрозуміти як він міг,він був мені набагато блищою людиною ніж Симуляк.Адже,він мій друг дитинства ми все робили разом,нас батьки в один клас віддали,та лише тоді я зрозуміла,що він взагалі не дорожив нашою дружбою.

Минуло кілька днів я все ще думала про Ігоря та Симуляк.Я не могла встати з ліжка,не їла,не спала,не думала про школу.Моя одна сходинка до успіху просто зникла,а біль,наче,ножем пронизував мені опустотіле серце.

Я все ще не могла повірити,що вона могла таке зробити.Та тоді я взагалі не думала про її слова.Всі думки були не про те,що вона сказала,а про те,що вона зробила.Та зробила вона дуже багато для погіршення мого здоров'я.

Я не хотіла нічого.Мама весь час піклувалася про мене розпитувала мне про мої проблеми з Симуляк,зазвичай я мовчала у відповідь,та коли мама сказала:

-Доню,я за тебе дуже хвилююся.До мене вчора підходила Катя та запитувала у мене,що з тобою,чому слухавку не береш.

Я була дуже обурена вчинками Симуляк.

-Що,вона про мне запитувала.Та не може бути,вона мене до цього стану і привела.Надіюся тепер вона задоволена.

Мама подивилася дуже здивованим обличчам,адже,як Симуляк могла зробити,щось подібне,вона завжди була прикладом для мами,а я взагалі,щось не те,що вона хотіла.

Звісно у мами було багато запитань,та я мовчала бо вважаю,що це не батьківська справа.

Проходили дні,почалася школа знову всі ці стреси,переживання як і в усих школярів.Я майже не бачила Симуляк,вона чомусь дуже рідко ходила до школи,мені здалось це дуже дивним.Ігор ходив до школи кожен день і спілкувався зі мною наче нічого не було.Та з Симуляк він майже не спілкувався.Я думала "Ну,можливо посварилися".Та з'ясувалося.що Стимуляк переходе до нової школи.І тоді мені було зрозуміло чому Ігор так поводився.

Я поспішила додому.Та й на шляху додому я все ще думала про цю ситуацію.Особливо про Симуляк.Чому вона поїхала,якщо повинна була поїхати я.

Я чомусь відчувала себе винною.Та з відчаю заснула.

Звичайний день.Я прокинулась від звуку пилососа,я була дуже зла,що мама не дала мені поспати довше.Я вийшла з кімнати,але там нікого...Я була дуже злякана.Я швидко подзвонила мамі:

-Ало,мамо,ти де?

Та в слухавкі було тихо.

"Та не може бути містики в нашому житті"-подумала я. "Можливо я сплю"-я себе вщіпнула.Виходить це все реальність.Та все ж я вагалася,щось зробити.

Я зі страху вкрилась ковдрою та заснула.

Я прокинулася,все було як завжди мама готувала сніданок,а тато вже був на роботі.

-Мамо,де ти була?Тут замість тебе пилосос прибирає та ти й слухавку не береш.

-Що?Я була весь час вдома та ти й не прокидалася.З тобою все впорядку?

-Так,все добре.Це напевно був сон.

-Ну добре,іди ще трішки відпочинь.Я скоро тебе покличу на сніданок.

Я нічого не могла зрозуміти,можливо умене галюцинації,ці всі стреси та сварки мене до цього привили.Цього не могло насправді бути,можливо це й правда сон,але чому я не могла прокинутись.Це все ще більше примусило мене хвилюватися.

Я пішла на сніданок,була дуже розгублена і мама це побачила.

-Злато,з тобою точно,щось не так.Розкажи мені я тобі допоможу всим чим зможу.

-Мамо,вибач,та ти мені нічим не зможеш допомогти.Я піду до себе.

-А сніданок.

-Я не голодна.

"Я,що схожу з розуму".Мені було страшно зрозуміти,що у мене їде дах.Та я заснула.

-Боже,невже це знову повторюється.Якщо я не увісні,то де я.Я одна.