Мій ніжний янгол

Нестерпна спека, яка вже тиждень панувала в місті, втомлювала та дико дратувала. Не рятував від неї ні кондиціонер в офісі, оскільки, вийшовши на вулицю з прохолодного приміщення, таке відчуття, що потрапляєш у сауну, ні холодна вода, ні навіть крижаний душ. Повітря розпалювалося, а разом з ним усе живе довкола. Навіть вода в морі такого спекотного дня «скипала». Незважаючи на те, що величезні натовпи відпочиваючих з радістю окупували всі пляжі міста, шукаючи порятунку в морі, яке, вдень нагрівшись до 26 градусів, зовсім не рятувало від спеки.

Душна переповнена маршрутка поспішала крізь затори на міських вулицях, різко пригальмовуючи на світлофорах. Втомлені від робочого дня пасажири, розчервонілі, пихкаючи, обмахувалися, намагаючись прогнати задуху, хто журналом, хто віялом. Вони мляво переглядалися, входили й виходили, відправляючись далі у своїх справах.

Автобус зупинився на площі, і він поспішив вийти, щоб спуститися на галасливу набережну Аркадії, де вечорами збираються на прогулянку і старі, і молоді, де галасливі компанії молоді голосять у нічних клубах всю ніч безперервно.

Довгоочікуваний вечір приніс трохи свіжості, легким подихом вітру проганяючи задуху. Остигала розпечена земля. Біля моря було ще затишніше. Мабуть, зараз, коли пляж практично спорожнів, охолола вода, коли хвилі з тихим шелестом накочують на білий пісок, можна піти вдосталь поплавати. Він любив саме нічні купання, вони приємно освіжали та бадьорили після важкого робочого дня.

Він сів на березі, вдивляючись у місячну доріжку, яка гарно йшла до самого горизонту. І раптом завмер: до води неквапливо йшов Янгол. Принаймні, так думав він тоді. У білій мереживній сукні, з довгим хвилястим волоссям, обережно ступаючи босими ногами по білому піску, йшла дівчина.

У світлі місяця вона здалася йому дивовижним створінням. Янголом, що спустився з небес. Він заворожено стежив за нею. Вона зайшла у воду й зупинилася, милуючись нічним морем. Потім спритно скинула сукню, залишивши її на березі, і поринула у воду. Вона гарно і витончено пливла, а він, нарешті, переборов у собі боязкість, що незрозуміло звідки взялася, також скинув одяг та поспішив до води.

– Не знав, що янголи так витончено плавають, – сказав він, порівнявшись із дівчиною.

Вона здригнулася, повернулася в його бік і, трохи посміхнувшись, відповіла:

 – Тільки коли ніхто не бачить.

– Але ж я вас побачив.

– Я вас просто не помітила. Люблю самотність, чи знаєте. Я завжди приходжу сюди, щовечора. В цей час зазвичай всі в клубах та ресторанах, – дівчина кивнула у бік нічного клубу на березі моря, звідки долинала гучна музика. – А тут нікого немає. І це дуже добре. Ніщо і ніхто не заважає насолоджуватися купанням. А ви? Теж любите поодинокі запливи?

– Я дуже зрідка спускаюся до моря, – перевертаючись на спину, зізнався він. – Все якось ніколи. Мене звати Олександр.

– Ганна, – відповіла дівчина, зупинившись й вставши на ноги.

– Гарне ім'я у гарного янгола, – знову промовив він та хотів підійти ближче.

– Перестаньте. Я зовсім не янгол, – відмахнулась дівчина та повернула до берега. – Ви мене з кимось плутаєте.

Вона вийшла на берег, швидко вдяглася й так стрімко пішла, що Олександр цього вечора справді вирішив, що це був ніхто інший, як ангел, що спустився місячної ночі на Землю...

Він не встиг роздивитися її, про що дуже шкодував. Лише хвилясте волосся й біла сукня залишили яскравий слід у його пам'яті. Він не міг думати ні про що інше. Ця незвичайна зустріч торкнулася його до глибини душі, викликаючи трепетні, невідомі досі почуття.

Минуло кілька днів, і він зустрів її знову, вже на автобусній зупинці. Він одразу впізнав її, торкнувся її руки:

– Ну, привіт, мій ніжний янгол.

– Привіт, – вона посміхнулася. – А ви все твердите своє?

– Звичайно. Адже так воно й є. – Він не хотів, не міг її відпускати. – Ідете купатися?

– Так, – коротко відповіла вона, і лише пильно подивилася в його очі. Він дивився на неї і тонув у вирі небесно-блакитних очей дівчини.

– Чи можна мені з тобою? – несміливо спитав він, від хвилювання переходячи на «ти».

– Тобі можна, – легко відповіла вона.

– Ось як? – здивувався він.

– Ну, хіба янгол може відмовити підопічному? – Підтримала вона його гру. – Здається, що ні, – вона знову посміхнулася й схилила голову на бік, продовжуючи розглядати чоловіка, що стояв поруч.

– Ходімо? – Він простяг їй руку, вона вклала в неї свою долоню, і вони разом попрямували до моря.

Молоді люди сиділи на березі моря, обнявшись, вели неспішну бесіду, часом щиро сміючись й посміхаючись один до одного. Їхні руки переплелися, їхні серця стукали в унісон... Світ обертався зараз лише довкола них. Тихий шелест хвиль, пустельний пляж й та сама неймовірно гарна місячна доріжка на морі...

Мине час, і вона стане його коханою дружиною, буде для нього підтримкою і джерелом натхнення... А він... Він, як і в їхню першу зустріч, ще багато років називатиме її своїм ніжним янголом...

7-8 серпня 2017 року