15

   — Тільки не кажи, що пила його, — прогарчала я.                                                                              

   — Ні, звісно, — сестра округлила очі.                                                                                                   

   — Тоді що ти зробила? — Запитала отер.                                                                                             

   — Як ти й вважала, — сестра подивилася на мене, — він став жертвою Пожирача. Сліди втручання на обличчя. Наш ворог харчувався цією дитиною і навіть не потрудився закрити енергетичні канали. Ось через ці дірки енергія людини йшла в простір. Я всього лише залатала їх.                                      

   — Навряд чи в тебе вистачило б сил на таке, — не повірила їй мама.                                                 

   — Вистачило, — кивнула сестра і подивилася на неї з докором. — Я зробила все точно так, як ти мене вчила.                                                                                                                                                   

   — Упевнена, що вийшло? — Засумнівалася я.                                                                                        

   — Більш ніж, — молодша знову задерла ніс. — Ви даремно мене недооцінюєте. Я вже доросла.        

   — Якщо так, то ти мала б ухвалювати зважене рішення, — дорікнула їй отер.                                     

   — А моє рішення було саме зваженим, — сестра насупилася. — Я чула, про що ви говорили, адже не пішла одразу, а підслуховувала. Ви хочете спробувати зловити Пожирача самостійно, без допомоги Ради. От я й вирішила, що якщо хлопчик помре, то це може привернути увагу наших. І вони заявляться сюди, влаштувавши полювання. А нам же цього не потрібно, правильно?                                           

   — Ти не братимеш у цьому участі, — я постаралася осадити її запал.                                                

   — Хочеш ти цього чи ні, — хмикнула молодша, — але вам без мене не впоратися. Щоб знешкодити Пожирача, потрібні всі сили, які в нас є.                                                                                                    

   — Це надто небезпечно, — сказала отер.                                                                                                   

   — Я розумію, — відповіла сестра. — Але й ви зрозумійте: ми впораємося, тільки якщо діятимемо спільно, всі разом. Ми ж хочемо додому, правильно?                                                                                 

   — І як, по-твоєму, — не зрозуміла я, — піймання Пожирача допоможе нам повернутися додому?       

   — А я ось про що подумала, — сестра лукаво усміхнулася, — що якщо спіймати достатньо пожирачів і замкнути в кораблі, їхньої енергії може вистачити не тільки, щоб завести організм корабля, а й на шлях на рідну планету.                                                                                                                                

   — Шлях на рідну планету, — співуче передражнила її мама. — Ти пам'ятаєш, чому ми взагалі змушені були тікати? Додому не можна!                                                                                                       

   — Це абсолютно божевільна ідея, — я похитала головою. — Мама має рацію, додому не можна.      

   — Я вивчала цей напрям, якщо ви встигли забути, — молодша надула губи, — і була найкращою на потоці. Так от, згідно з моїми підрахунками, ми вже можемо повернутися.                                             

   — Припустимо, — я не стала сперечатися, — але є проблема. Пожирачі не піддаються ні нашому впливу, ні будь-якому дресуванню. Навіть якщо все вийде, як ти кажеш, і нам якимись неймовірними зусиллями вдасться все це провернути, дорогою вони просто можуть вирватися і зжерти нас усіх. А втекти з корабля, як ти розумієш, нам буде нікуди.                                                                                         

   — Це виправдовуваний ризик, — сестра склала руки на грудях.                                                            

   Що ж, у її словах була частка істини, а отже, мені було над чим подумати.