7

   — Вдалося з'ясувати щось? — запитала сестра, заходячи на кухню.                                                   

   Вона вже оговталася від моїх тріщин і почувалась цілком бадьоро. Сіла за стіл поряд зі мною і миттю потягнулася до риби, щойно знятої зі сковороди, яку мама дбайливо поклала на тарілку і поставила перед нами. Потім молодша здригнулася і подивилася на мене. Виховання не дозволяло їй навіть торкатися їжі перед тим, як це зробить іраж. Тобто здобичниця, та, хто приносить їжу до родини. Тобто я. Але це далеко не всі мої обов'язки.                                                                                                        

   Я кивнула їй цілком по-людськи, дозволяючи їсти, і вона з величезним апетитом накинулася на рибу. Я ледь помітно усміхнулася та впіймала сумний погляд матері. Тільки-но у сім'ї з'являлася четверта дитина, матір переставала бути здобичницею і залишалася вдома, доглядати дітей. Її місце посідала старша донька. На жаль, не в кожній сім'ї старша донька до того часу володіє потрібним досвідом і навичками. А деякі зовсім до подібного не схильні. Останнім часом таких сімей ставало дедалі більше.

   Знаючи свою отер, я легко могла прочитати її думки, просто спостерігаючи за нею. І зараз вона думала про те, що нелегка ноша випала на долю її доньок. Особливо важко мені доводиться. І тут я була з нею цілком згодна. Однак я ніколи жодним чином не збиралася показувати свою слабкість. Бо на мене дивиться молодша. І отер розраховує на мене. Я не маю права підвести їх.                      

   — Я помітила сліди легкого спустошення в дитині, — сказала я, а сестра миттю припинила жувати і витріщилася на мене. — Маленька дівчинка, така з кучерями, — я вказала на своє волосся, — вона виснажена, і це не природний процес.                                                                                                          

   — У тебе є підозри? — мама присіла поруч, зазираючи мені в очі.                                                      

   — Є, але в мене занадто мало інформації, щоб зробити ті чи інші висновки, — кивнула я і повернулася до сестри: — той бешкетний хлопчик, — і, не відчувши розуміння, почала пояснювати: — найголосніший, забіяка.                                                                                                                              

   — Той, що в кішок камінням кидав? — уточнила вона, примружившись.                                                 

   — Так, — погодилася я, — його сьогодні не було на дитячому майданчику. Дізнайся чому.              

   — Виконаю, - сестра підвелася з місця, витираючи руки паперовою серветкою.                                     

   — Поїж добре, — отер глянула на неї суворо.                                                                                      

   — Я вже сита, — усміхнулася молодша, — дякую, — і поцілувала маму в щоку.                                     

   Потім зникла у дверях, і через кілька миттєвостей ми почули, як грюкнули вхідні двері.                        

   Якби я була людиною, то подумала б: “От мала засранка!”. Молодша збрехала нам. Але я не людина. І сестра моя також. Молодша пішла все ще голодною, але розуміла, що їжі мало, і ми з мамою відмовляємося від своїх порцій, щоб вона була ситою. І це їй не подобалося. Тому вона намагалася хитрувати. Ми, своєю чергою, вдавали, що віримо. І я з останніх сил сподівалася, що голод не штовхне її за межу.                                                                                                                                                          

   — Думаєш, це пожирач? — запитала отер.                                                                                           

   Я глянула на жінку, що подарувала мені життя. Дуже хотілося запевнити її, що все гаразд. Дуже хотілося обдурити. Але я не мала на це права. Тому сказала:                                                                  

   — Я майже впевнена у цьому.