Інтерес, про який він зараз говорив, відчувався не лише в словах. Від нього буквально фонило життям та бажанням це життя продовжити. І він явно мав намір зробити це зі мною. Ось тільки я точно не підходжу. Ні за якими параметрами.
Ось і перший мій промах. Я не знала, як поводитися, тому що ніколи не думала опинитися у такій ситуації. Раптом я зараз скажу щось не те чи зроблю якийсь жест, і це стане сигналом для шлюбного танцю. Виглядаю я на двадцять-двадцять два роки за людськими мірками. І якщо юнак зацікавився мною, отже, я в тому самому віці.
А тому я розгубилася. Як взагалі має поводитися самка людини у цьому віці? І як реагувати у таких випадках? А чи цей хлопець взагалі був привабливим для дівчат його раси? А я? Варто обміркувати це вдома та порадитися з рідними.
А зараз я воліла зберігати мовчання. Так точно не підставлю ні себе, ні сім'ю. Не можна допустити, щоб те що сталося повторилося.
— Не любиш розмовляти? — не вгавав попутник, який йшов слідом за мною. — Добре, будемо мовчати.
Моя реакція була незмінною. Точніше, вона зовсім була відсутня. Я просто йшла вперед і поводилася так, ніби йду сама. Зрештою Рах завжди був поряд. Потрапивши у світ людей і виявивши не найкращі умови як для себе, так і для своїх вихованців, ми почали вчитися бути схожими на людей. Це виявилося досить складно. Не дивлячись на те, що у нас дуже схожа зовнішність, з людиною представника нашої раси можна сплутати тільки якщо ми стоятимемо без руху. Решта мало суттєві відмінності. Починаючи від фізичних даних і закінчуючи особливостями культури та взаємовідносин. Наприклад, я набагато швидша і сильніша за юнака, що йде поруч зі мною. А ще набагато старша. Так само чоловік моєї раси ніколи не посмів би так відкрито демонструвати себе і тим паче нав'язуватися жінці. І це тільки трохи з того, що в нас відрізнялося. Верхівка айсбергу, як кажуть люди.