1

   Прекрасний літній день перевалив за половину, і час невблаганно мчав уперед. Ніч наближалася, і я з полегшенням милувалась яскравими фарбами. Усі кольори, які можна було уявити, створювали з реальності чудову картину. До всього цього чаклунства домішувалися різного роду звуки. Я повернула голову, зосередившись на одному з них. Мою увагу привернув дитячий голосок, і я нагострила вушка. Після недовгого сканування переконалася у своїх здогадах. Дівчинка років чотирьох від роду з купою кучерявого каштанового волосся щебетала серед дітей приблизно її віку. Малята були зайняті грою, і сьогодні все відбувалося, на диво, мирно. Причиною цього стала, скоріш за все, відсутність одного хлопчика. Особливо задеркуватого хлопчика. Я його добре знала, оскільки його родина жила у квартирі навпроти нашої. Огидний хлопець, навіть така, як я, це розуміла. І матері його теж не було видно. Можливо, кудись поїхали. Або вирішили сьогодні не виходити на прогулянку. Хоча як можна знехтувати таким чудовим літнім днем?                                                                                                                     

   Віддалік на лавці сиділи матусі. Збоку могло здатися, що вони практично не звертали уваги на своїх дітей. Жінки були поглинені розмовою між собою, обговорюючи якогось нового сусіда у їхньому під'їзді. “У нашому під'їзді”, — подумки виправила я себе. Однак, якщо спостерігати за дорослими досить довго, швидко стає зрозуміло, що діти таки під невсипущим наглядом. Раз у раз хтось із жінок кидав у їхній бік уважні погляди.                                                                                                                                

   “Сьогодні гарний день”, — подумала я, відволікаючись від спостережень з метою зайняти свій розум чимось ще. Ось тільки чим?                                                                                                                        

   — І чим же цей день відрізняється від тисячі таких самих? — крякнув поруч Рах.                            

   Я скривилася. Супутник, що завжди був поблизу, був вічно незадоволеним. Всім і всіма, без жодних винятків. Сонце світить — погано. Дощ іде — теж погано. Вночі дуже темно, вдень дуже ясно. Ну і все в такому дусі. Йому ця планета не подобалася, як і мені. От тільки вибору ми не мали.