Розділ 1. Двійнята.

Іноді Аланові здавалося, що Морфей відкриває йому свої обійми, щоб вкотре зустріти із Кларою. У сні-видінні він, худенький десятирічний хлопчик із великими очима оленяти сидить на металевому ліжку поряд із семирічною білявою дівчинкою. За вікном скаженіє злива, дощові струмені ллються по склу, а десь там за чорною різьбленою лінією горизонту лунає грім та спалахує блискавка.

Клара притуляється до Алана плечем. Близенько-близенько. Шукає захисту і навпомацки відшукує його руку, аби стиснути і не відпускати. А він шепоче їй заспокійливі слова, розповідає казки, почуті в ранньому дитинстві, і обіцяє що скоро все буде добре, вони залишать цю місцину, де доводиться жити за суровим розпорядком, де панує лише дисципліна та наука без жодного натяку на любов та, принаймні, співчуття.

А потім двері відчиняються і неприємне жовтувате світло прокрадається в кімнату. Мить – і його затуляє тінь худорлявої високої жінки із сухими довгими кінцівками. Вона тримає в руках додатковий ліхтар і піднімає його над головою, аби краще роздивитися тих, хто зчинив гамір. Алан повсякчас дивується, як доглядачці вдається чути найменший шепіт, що лунає з дитячої кімнати.

Інші діти на таких самих металевих ліжках сплять, або роблять вигляд. Лише Алан та Клара насмілилися порушити розпорядок, за що завтра їх обов’язково позбавлять сніданку та обіду.

- В ліжко, - тишу прорізає тріскучий голос жінки, і хлопчик зістрибує на підлогу, мчить у свою постіль, лишаючи Клару на самоті з непогодою. А потім різкий удар грому, наче вибух, перериває сон.

- З цим треба щось робити, - Алан відчув на спітнілому плечі ніжну жіночу руку. Серце в грудях калатало, як завжди після подібних сновидінь. Підвівшись на ліктях, він повернув обличчя до Шейли та торкнувся губами її вуст.

З цим нічого не поробиш, хотілося відказати те, що він вже неодноразово їй повторював і чого вона рішуче не хотіла чути.  Спочатку Шейла Фін відносилась до його здібності – бачити своє минуле та при певних маніпуляціях минуле інших людей уві сні – як до якоїсь надлюдської здібності, яка неодноразово ставала їм у нагоді. Проте коли вони зблизились, її думка дещо змінилась. Все частіше від неї лунали пропозиції відвідати психоаналітика чи відуна, які Алан МакҐрат тактовно відхиляв. Жінка прагнула зробити їх сумісне життя простим та зрозумілим, і в її наміри не входило повсякчас орієнтуватись на надприродні здібності коханця. Вона все думала, що це пройде. А він знав, що з цим народився і з цим, ймовірно, і помре.

Алан та Шейла познайомились два місяці тому. Тоді детектив Фін – працівник поліції Уотерфорду – звернулась до містера МакҐрата, який у вузьких колах був відомий своїми незвичайними талантами. Уві сні до Алана приходили видіння, які відображали реальні події минулого. У справі зникнення дівчинки із південного містечка Олд Бей Алан із його здібностями став справжньою знахідкою. Школярку та винуватця злочину знайшли менше ніж за добу з моменту, як Алан МакҐрат минув табличку «Ласкаво просимо в Олд Бей». (Примітка автора: читайте у книзі «Відлуння»).

Та справа подарувала цим двом знайомство, яке згодом перетворилося у дещо більше. Сильна симпатія та жага піклування один про одного прийшли приблизно після третьої зустрічі. Четверта – вже стала побаченням, із вином, цукерками, ніжними доторками та першим поцілунком.

І Алан, і Шейла подумки постійно сумнівалися в доцільності цих стосунків. Але часто жага плоті і висновки розуму йдуть один з одним у розріз. Поки що вони прислухались до мови тіл, хоча вже злегка відчували ледь вловимий сморід психологічної напруги.

Нелегка доля Алана була добре відома Шейлі. Він пам’ятав себе з чотирнадцяти років, а події, що сталися раніше, розповзлись чорною дірою невідання в його підсвідомості. Час від часу чоловіка турбували сни, що стосувалися забутого минулого, але жодної конкретної інформації вони в собі не несли, рясніючи нечіткими образами та напрочуд жвавими емоціями – жалем, страхом, огидою та почуттям безвиході.

Втім, не так давно додалось ще й ім’я. Клара. Клара. Клара.

Цілуючи Шейлу, Алан помітив, як та роздратовано сіпнулась. Із Кларою вночі Алан проводив більше часу, ніж із Фін за добу. І думки його були здебільшого про дівчинку із втраченого дитинства

____________________________

Дім двійнят Хігс розмістився впритул до відвісної скелі на околиці Таймору та складався лише з трьох кімнат, кухні-столової та глибочезного льоху, схожого на печеру. Будинок виглядав неохайним, ба навіть занедбаним. Від головної дороги до нього вела тоненька стежина, яку обступав густий, з людський зріст бур'ян. Поодинокі дерева з вузлуватим гіллям та кущі, об'єднані в хащі – отакі декорації відкривалися з вікон. Втім далі, ближче до горизонту, пейзаж покращувався - там можна було розгледіти невеличке містечко на височині, яке чимось нагадувало старі європейські поселення, які б користувалися величезною популярністю серед туристів, аби ж тільки про них згадували у туристичних довідниках.

При великому бажанні з будинку можна було б зробити щось путнє, проте Рендел і Рейвен відносились до нього як до тимчасового притулку, бо кожен із них розраховував на кращі перспективи, ошатніші оселі та вагоміші статуси у суспільстві.

Хігси не обмежувались лише мріями. Позбавлені будь-яких принципів, досить жорстокі та беззастережно віддані, вони завжди були готові до активних дій заради відзнаки свої досягнень.

Того дня Рейвен прокинулась опівдні в огидному настрої. На відміну від брата, відсутність роботи діяла на неї руйнівним чином. Їй важко було зайняти себе чимось відстороненим, тому дні, нудні та довгі, здавалося, тягнулись нескінченно.

Накинувши на себе сукню, що першою потрапила під руку, вона вийшла у вітальню та невдоволено пирхнула. Рендел лежав на канапі у верхньому одязі та гучно хропів. Розлючена жінка схопила чоловічий черевик, через який мало не перечепилася, та з силою жбурнула ним у брата. Той підхопився, очманіло закліпав очима та прогарчав: